Ми знаємо, як скласти список покупок перед походом у супермаркет. Як вибрати потрібну гілку метро на схемі. Як поводитися на касі, сказати «дякую» продавцю або запитати дорогу в незнайомця. Ці речі просто є частиною дорослого життя, яке ми будували роками поряд із батьками, старшими братами чи сестрами, учителями та друзями сім’ї.

Саме такий досвід може стати справжньою опорою для підлітка, який зростає без такої батьківської підтримки. Достатньо просто бути поруч і регулярно ділитися тим, що вже сам знаєш і вмієш. Саме на цьому будується наставництво.

Що таке наставництво

Наставництво — це індивідуальна підтримка підлітка, який зростає без батьківської підтримки. Наставник або наставниця — це повнолітня людина, яка може стати стабільним і відповідальним дорослим у житті підлітка: допомагати їй чи йому в соціальній і психологічній адаптації, а також підготовці до самостійного дорослого життя.

Важливо відразу розвіяти поширене непорозуміння: наставник не забирає дитину в сім’ю та не замінює їй родину. Підліток продовжує жити там, де живе. Але поруч з’являється людина, яка регулярно присутня в його чи її житті — не за посадою чи обов’язком, а за власним вибором.

Регулярність є ключовою. Для підлітка, у якого не було стабільних дорослих поруч, навіть просте «я сказав — я прийшов» може змінити багато. Наставниця Марія Тютюннік якось мимохіть пообіцяла прийти до своєї менті на 1 вересня. Потім стався карантин, у дівчини зламався телефон, зв’язок перервався. Здавалося б, про обіцянку можна було й забути. Але 31 серпня ввечері Марія подумала: а раптом вона пам’ятає? Купила квіти біля метро, подзвонила в школу та зранку прийшла. «Маша!» — почула вона ще біля воріт. Менті бігла назустріч і кричала: «А я казала, що ти прийдеш!». Вона справді чекала. Стояла біля воріт і виглядала.

Фото: Марія Тютюннік зі своєю менті

Наставництво — не разова акція і не грандіозний жест. Це дієве волонтерство знаннями та досвідом кілька годин на тиждень — добровільне та безплатне. Показати, як користуватися метро. Пояснити, як читати етикетку в магазині. Розповісти, чим відрізняються різні професії. Просто вислухати.

Вигадки та правда про наставництво

Дослідження Клубу добродіїв і ЮНІСЕФ про наставництво в Україні засвідчило, що лише 18% українців готові стати наставниками та наставницями. Ще 38,3% мають сумніви щодо власної готовності. Серед найпоширеніших страхів: не впоратися з очікуваннями менті, не знайти спільну мову, не мати достатньо навичок, вигоріти емоційно або не завершити наставництво через непередбачувані обставини.

Підлітки з досвідом сирітства, зокрема, говорять про потребу в доброзичливому, уважному наставнику (це пов’язано і з їхнім страхом не сподобатися дорослому).

Ці сумніви зрозумілі. Але більшість із них — стереотипи, які не стосуються реального досвіду. Ми зібрали найпоширеніші побоювання про наставництво, щоб пояснити, як усе відбувається насправді.

Сумнів. Потрібна педагогічна освіта або психологічна підготовка

Реальність. Для того, щоб стати наставником, більшість дорослих уже має все необхідне: досвід, емпатію, навички спілкування, терпіння, життєву стійкість. Помилково вважати, що треба мати «особливий талант до дітей» або «ідеальний характер». Саме звичайні дорослі з реальними роботами, графіками та власними труднощами здатні найкраще впоратися з цією роллю. Вони показують життя таким, яким воно є — неідеальним.

Сумнів. У дитини може бути психологічна травма, і я не впораюся

Реальність. Так, у багатьох підлітків є складний досвід. Але завдання наставника — бути поруч, слухати, підтримувати, а не рятувати чи лікувати. Бути стабільним дорослим, якому не все одно. Перед початком наставництва є інтерактивне та ґрунтовне навчання, яке готує до різних сценаріїв взаємодії, а протягом усього процесу — підтримка спільноти наставників і наставниць і супервізія.

Сумнів. Наставництво потребує багато часу та грошей

Реальність. Наставництво не передбачає кардинальних змін у розкладі. Юлія Остроушко, активна наставниця з шестирічним досвідом, каже просто: «Коли я дізналася, що можна приділяти буквально кілька годин на тиждень, то побачила в цьому можливість реально впливати».

Фото: Юлія Остроушко з менті

Так само наставниця не має зобов’язань фінансово вкладатися в менті, однак може це робити за наявності бажання й можливості.

Сумнів. Наставник залишиться сам на сам із проблемами

Реальність. Процес наставництва чітко структурований: від заповнення анкети й інформаційної зустрічі до навчання і взаємодобору пари наставника й підлітка, принцип якого «потреби підлітка = можливості наставника». На кожному етапі є супровід. Головне — зробити перший крок.

«Для мене процес був дуже легким, — розповідає про свій досвід наставництва Марія Тютюннік. — Документи я зібрала за один-два дні. Навчання перевершило будь-які очікування: у нас були дуже сильні тренери, і знання, які ми отримали, були практичні й суперкорисні».

Юлія Остроушко згадує, як змінився процес: «Шість років тому це було трохи пекельно: обійти всіх лікарів у різних кінцях міста. Знаю, що на цьому моменті багато хто розпрощався з ідеєю стати наставником. Пів року тому, коли я заходила в програму вдруге, завдяки “Дії” це було максимально швидко й легко».

Наставництво — це досвід, у якому змінюється не лише дитина, а й сам наставник. Юлія Остроушко порівнює свої два досвіди наставництва з двома досвідами материнства: «Вдруге це все набагато глибше, набагато свідоміше, ти вже знаєш, де ти припустився помилок, робиш внутрішню роботу над помилками та безкінечно сам над собою ростеш».

Кандидати, кандидатки, наставники й наставниці також можуть отримати супервізію — безплатну професійну психологічну допомогу, у процесі якої вони мають змогу обговорити ситуації взаємодії з менті, свої страхи, труднощі та знайти рішення. Таку послугу надає, зокрема, Офіс дітей і молоді «ДІйМО».

Ірина Адамович звертає увагу на корисність групових супервізій, які супроводжують процес наставництва: «Такі супервізії дають краще розуміння того, чого очікувати і яким може бути процес наставництва».

Фото: Ірина Адамович із менті

Наставництво в дії

Наставництво охоплює чотири напрями: соціалізацію, профорієнтацію, допомогу з навчанням та емоційну підтримку. Кожен із них реалізується через прості, буденні речі.

Соціалізація: відкрити світ поза межами звичного оточення підлітка

Для підлітка, який зростає без батьківської підтримки, багато буденних речей стають справжніми відкриттями. Як вибрати страву в меню? Як розплатитися на касі? Як поводитися в незнайомому місці серед незнайомих людей?

Юлія Остроушко відкриває для своєї менті Київ: гуляє з нею улюбленими місцями, заходить у різні заклади. «Моя менті давно хотіла спробувати бабл-ті. Ми знайшли заклад, де було понад 30 його видів, вона була вражена й щаслива! Для мене було важливо знайти місце, де вона змогла би вибрати, комбінувати смаки, експериментувати. Опції вибирати те, що має у себе в житті, у неї немає — вона приймає лише те, що дають у закладі або волонтери».

Соціалізація — це й навички взаємодії з людьми, які формуються поступово. «Раніше вона не могла навіть сказати “дякую” на касі в магазині. Зараз це вже починає бути схоже на small talk з іншими людьми», — розповідає Юлія.

Ірина Адамович згадує спільну поїздку з менті до іншого міста: «Метро було новим видом транспорту для мого менті. Ми дивилися, як треба сплатити проїзд, що є карта, на якій зображені різні гілки. Та коли їхали, дивилися, як знайти ту станцію, на яку треба приїхати». Те, що для нас є рутиною, для підлітка стає уроком орієнтації у світі.

Профорієнтація: побачити себе в майбутньому

Підліткам без батьківської підтримки часто бракує не лише знань про різні професії, а й базового розуміння власних переваг і схильностей. Наставник або наставниця може стати тією людиною, яка допоможе це побачити.

Марія Тютюннік, дізнавшись, що її менті думає про вступ до училища, знайшла онлайн-школу з курсом профорієнтації та домовилася про два безплатні місця — для менті та її старшої сестри. «Два місяці ми разом проходили заняття, на кожному уроці були різні тести: про темперамент, характер, схильності, сильні сторони. Було дуже цікаво спостерігати, як дівчата дивуються результатам тестів. Вони читали описи і казали: “Це ж прямо про мене”». Для підлітків це був важливий досвід, який допоміг краще зрозуміти себе і побачити, що є різні можливості в майбутньому.

Допомога з навчанням: упевненість через маленькі перемоги

Підтримка в навчанні — це не репетиторство і не виконання домашніх завдань замість підлітка. Це спільний процес, у якому дитина вчиться не лише конкретних знань, а й віри у власні сили.

Марія Тютюннік помітила, що її менті має труднощі з читанням. «Я купила дві однакові книжки з міфами Давньої Греції: одну для себе, іншу — для неї. До кожного міфу я зробила окремі сторінки в зошиті зі складними словами: спочатку ми читаємо їх, а потім уже сам текст». Результат виявився більшим, ніж просто поліпшення техніки читання: «Я бачу, як для неї це стає важливим процесом: вона відчуває, що може ставати кращою, що в неї виходить, що вона справляється. Коли через такі маленькі, регулярні речі у підлітка з’являється впевненість у своїх силах, це й є наставництво».

Емоційна підтримка: просто бути поруч

Підліткам, які виросли без стабільних дорослих поруч, часто потрібна не порада і не розв’язання проблем. Їм потрібна людина, якій не все одно.

Ірина Адамович згадує момент, який залишився в пам’яті: «Була ситуація, коли мій менті, міряючи куртку та взуття, які ми купували йому, сказав, що він це не заслужив. А я намагалася пояснити, що він має право не тільки мати цю куртку, а й багато чого іншого: гарну освіту, роботу, яка подобається і приносить задоволення та дохід, людей поруч, які люблять і цінують».

Юлія Остроушко будує відносини з менті на відвертості з першої зустрічі: «Ми домовилися, що будемо говорити одна одній усе, як є. Так, це не завжди приємно, але як можна будувати дружбу на неправді чи замовчуванні? Моя менті знає, що я на її боці, але водночас, якщо я вважаю, що щось іде не туди, я сміливо про це кажу». Результат — підлітка, яка навчилася обстоювати власну думку: «Якщо раніше вона мовчала у відповідь, зараз ми вже можемо вести дебати, дискутувати. Її ніхто раніше не вчив говорити про те, що вона хоче».

Як стати наставником або наставницею: практичні кроки

Процес наставництва чітко структурований і супроводжується на кожному етапі: від першого кроку до регулярних зустрічей із підлітком.

Отже, наставником не потрібно народжуватися. Не потрібно мати педагогічну освіту, ідеальний характер чи вільний графік. Достатньо мати досвід — той самий буденний досвід дорослої людини, яка вже знає, як влаштований світ, і готова регулярно ділитися цим із конкретним підлітком.

Звичні речі для нас — цінний досвід для підлітків без батьківської підтримки. І саме це і є наставництво — ваш досвід у дії.

Дізнатися більше: dity.gov.ua

Заповнити форму для кандидатів у наставники/-ці