Тім Пул робить акцент на пряме включення з місця події з власними коментарями за допомогою смартфона. Він також використовує теледрон - літаючого робота із вбудованими телекамерами - для зйомок з повітря. Його репортажі використовували такі світові медіа, як Reuters, Al Jazeera, Time та NBC. У 2011 Тім Пул номінований журналом Time на звання людини року, потрапив до сотні найупливовіших людей світу за версією цього ж журналу, а минулоріч був нагороджений Shorty Award. Наразі Тім працює для одного з найпотужніших світових медіа-сайтів vice.com.

Новини з Києва Тім почав повідомляти з 4 грудня. Зокрема, він  робив прямі включення з Майдану під час штурму вранці 11 грудня, з будівлі КМДА, показуючи чим і як живуть протестувальники, а також підготував багато сюжетів про щоденний побут як Євромайдану, так і провладного антимайдану. Серед його повідомлень у «Твітері» не лише новини, а й замальовки стосуються звичайного життя в країні.

Ми зустрілися в холі готелю «Україна» вже наприкінці перебування Тіма в Києві.

- Коли і чому ви вирішили поїхати в Україну?

- Я спостерігав за ситуацією майже із самого початку. Вирушаю до подібних місць, коли виникає можливість серйозних політичних змін. Це може відбуватись будь-де, в будь-яку мить може трапитись щось, що вплине на те, як живе світ. Рішення, які зараз приймаються в Україні, матимуть серйозний вплив на Європейський Союз, а також на дії Росії. Джон МакКейн прибув сюди, тому, очевидно, що багатьох хвилюють події у вас.

- Що ви знали про Україну до того, як прибули сюди?

- Я багато прочитав про те, що відбувалось у вас з часів розпаду Радянського Союзу та про теперішню ситуацію, однак мені не подобається вирушати до різноманітних місць із заздалегідь сформованою думкою. Дуже важливо відчути все самому, дізнатись інформацію з першоджерел. Можна прочитати багато новин, які публікують газети, але вони оминають багато інформації. Набагато більше подробиць дізнаєшся на місці від людей. Важливо те, що думають прості люди - журналісти ніколи не писатимуть про це. Я ж повідомляю про події таким чином: «Люди тут думають, що відбувається це й це». Треба передавати саме уявлення людей, як-от у разі зі студентським протестом, який відбувся десь тиждень тому. Казали, що університети погрожували студентам виключенням, якщо вони протестуватимуть. Я говорив з ними, і вони підтвердили: багатьом погрожували. Інформаційні агентства дуже обережні, багато з них не опублікують таку інформацію, аж поки хтось у владі не скаже: «Так, це правда». Але для мене це не так, студенти нажахані. Ми можемо це підтвердити? Я не знаю, але вони почуваються саме так, і це важливо.

ЗАВДЯКИ СУЧАСНИМ ТЕХНОЛОГІЯМ КОЖЕН УЧАСНИК МАЙДАНУ МОЖЕ СТАТИ ЖУРНАЛІСТОМ-ХРОНІКЕРОМ. ПОТРІБНО ЛИШЕ  ОСОБЛИВЕ БАЧЕННЯ / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

- Що здивувало вас тут найбільше?

- Я бачив досить багато протестів і окупацій. Наприклад, коли я побачив барикади в Туреччині, я був здивований. А потім поліція їх зруйнувала, і це було все, кінець. Міліція руйнує барикади в Києві, і менше ніж за 10 годин вони вже вдвічі міцніші, вдвічі товстіші, вкриті колючим дротом, люди будували їх, немов на конвеєрі. Це здивувало мене найбільше. І я подумав: «Ох...» Така в мене була реакція. Зазвичай, коли правоохоронні сили руйнують барикади, люди втікають. Але не люди тут. Я й досі вражений, здається, ніби трудова етика насичена запалом протестувальників. Вони налаштовані серйозно.

- Загалом, якою була перша подія в Києві, яку ви транслювали?

- Блокування парламенту. З того часу я інколи вмикався в прямий ефір десь на п'ять хвилин, щоб повідомити найсвіжіші новини. Час від часу я виходжу в ефір на півгодини, а коли правоохоронні органи розбирали барикади, моє включення тривало десь чотири години. Більшість з того, що відбувається, події на сцені та мітинги, не потребують прямого включення. Десь раз на годину я вмикаюсь в ефір, і кажу: ну, зараз подій небагато. Найбільш важливим часом для виходу в ефір є, скажімо, той, коли влада приймає рішення і збирається його оголосити. Тоді я виходжу в ефір, щоб показати, що роблять люди і як вони реагують, та чи здійснює якісь маневри міліція. Коли інтернет-глядачі хочуть пряме включення, я тут і можу його забезпечити.

- Помітно, що ці події хвилюють вас.

- Так, дізнаватись і розуміти, що тут відбувається, - дуже захоплююче. Я радий, що можу бачити, як твориться історія. Україна межує з ЄС і з Росією, і рано чи пізно доведеться зробити вибір. Наразі схоже на те, що Україна більше схиляється до ЄС. Це надзвичайно важливий момент для всього регіону. Я думаю, що років через 100 у ваших підручниках з історії розповідатимуть про те, як Україна вступила до ЄС, та про протести, що цьому передували. Коли я читаю книжки з історії, я уявляю, як все було, наприклад, коли Гаваї стали одним зі штатів... Тому мені подобається приїздити до місць, де відбувається становлення демократії, де люди кажуть: «Ми встаємо на захист своїх прав, ми приймаємо рішення і ми прослідкуємо за тим, щоб наші голоси почули». В майбутньому люди цікавитимуться, як все відбувалося. А я матиму змогу розповісти їм і казатиму, що це було неймовірно.

- Які основні відмінності Євромайдану, порівняно з іншими протестами, які ви висвітлювали, наприклад, з турецьким?

- Відмінності величезні. В Туреччині все сталося переважно через брутальність представників правоохоронних органів. Невеличка група протестувальників намагалась захистити парк. А вже потім це перетворилося на загострення проблеми брутальності поліцейських та корупції. Тож каталізатори протестів завжди відрізняються. У випадку з Україною це була євроінтеграція.

- Крім того, нам набридло миритися зі свавіллям теперішнього Президента...

- Так, у це все вилилося. Але перші протести стосувалися Європейського Союзу, і коли правоохоронні органи застосували силу, люди обурилися. У цьому всі протести схожі. У випадках з Occupy Wall Street, з протестами в Туреччині, все починалося з одної проблеми, і коли до процесу приєднується велика кількість людей, тематика зводиться до корупції і відповідальності. Людям остогидли влада і її брехня, це - спільна риса протестів.

- Чи був у вас журналістський досвід до того, як ви зайнялися інтернет-трансляціями?

- Якщо ви маєте на увазі традиційну журналістику, то ні. Але зважаючи на те, що журналістика в соціальних мережах стає дедалі популярнішою і в майбутньому всі новини передаватимуть через соціальні мережі, то технічно - так, досвід був. Я думаю, що через десять років люди здобуватимуть освіту за фахом «Журналіст соціальних мереж». І якщо зважати на те, що робив я - протягом всього життя ділився інформацією і фотографіями у соціальних мережах. Раніше це не вважали журналістикою, але тепер навпаки.

- Мабуть, прогноз щодо майбутнього друкованої преси невтішний...

- У США попит на паперові газети зменшується, але публікація текстових новин бурхливо розвивається в мережі. На друк газети необхідно набагато більше ресурсів, ніж для створення сайта. Раніше в США було кілька дуже великих видань, а зараз - тисячі сайтів новин. Тож коли ці великі організації втрачають гроші і зменшуються в розмірі, стає легше потрапити в сферу журналістики, тому конкуренти з'являються звідусіль.

- Яким обладнанням ви користуєтесь?

- У мене є телефон, мобільна точка доступу до Інтернету та запасні акумулятори, тож я можу транслювати відео за допомогою свого мобільного протягом 40 годин. Точка доступу зменшує цей час удвічі, бо обидва пристрої потребують зарядки, тож я можу знімати до 15 годин. Потім потрібно міняти батареї. Також маю спеціальні лінзи для телефону. В основному це все.

- Лише телефон? Так просто.

- Так, дуже просто. Мій колега - оператор, у нього є фотоапарат Canon C100, набір лінз, він знімає відео на вимогу. Але якщо говорити про прямий репортаж з місця події, в мобільному є все, що потрібно: доступ до соціальних мереж, електронної пошти, фотокамера, функція розпізнавання мови - мені навіть не треба записувати нотатки, я можу просто надиктувати повідомлення, натиснути кнопку, і телефон перетворить його на текст. Характерна особливість оперативної подачі новин - важлива не якість, а інформація. Хоча в мене є камера з роздільною здатністю на 10 мегапікселів, тож я можу робити досить якісні фотографії, проте люди, які дивляться живу трансляцію, хочуть дізнатися новини вже зараз, тому навіть якщо відео невисокої якості, це не має значення, бо насамперед глядачі хочуть знати, що відбувається. У майбутньому технології будуть більш розвиненими, що дозволить забезпечувати прекрасну якість. Але того, що є зараз, більш ніж достатньо.

- Я чув, що ви використовуєте телевізійні дрони також.

- Так, у мене є дрон, відео, з якого я можу транслювати в Інтернет. Проте ним важко користуватися, бо в такій ситуації, як зараз, коли на площі багато людей, завжди є ризик того, що він може впасти й поранити когось, тож я користуюся ним дуже обережно. Зараз ми в готелі, вікна якого виходять на Майдан, в нас є камери, націлені вниз. Але є моменти, коли дрон стає необхідним, наприклад, коли протестувальники вирушають на марш, або потрібно висвітлити події біля міської адміністрації. Однак безпека залишається основним пріоритетом, тож дрони важко використовувати. Це досить важлива технологія з величезним потенціалом, але тільки-но станеться один прикрий інцидент, почнеться масова істерія.

- Коли ви знімаєте якусь напружену ситуацію і вас переповнюють емоції, як ви з цим справляєтеся? Чи є це для вас проблемою?

- Усі ми - людські істоти, емоції - це важлива частина досвіду. Якщо говорити про професіоналізм чи об'єктивну журналістику, я бачу журналістів на телебаченні, які розмовляють, мов роботи. Я такого терпіти не можу. Те, що ви бачите і чуєте на місці події, - це досвід людини, яка перебуває тут і на власні очі спостерігає за тим, що діється. Я говоритиму правду,  не приховуватиму інформацію, мій голос - це голос звичайної людської істоти. Я - не авторитет, не експерт, який розповідатиме вам, як саме повинна розвиватися ситуація. Я - просто людина з натовпу, й розповідатиму про те, що бачитиму. Буває, в моєму голосі можна почути нотки нервового збудження, не в позитивному сенсі, щоправда. Коли відбуваються сутички з представниками правоохоронних органів, то в крові дуже багато адреналіну, й це впливає на інтонацію. Це не є моєю ціллю, просто події дуже насичені. Я намагаюся передати відчуття людини, яка перебуває в епіцентрі подій, тому поводжуся природно. Я не збираюся змінювати те, хто я є, чи як я розмовляю.

- Вас визнано одним із найкращих онлайн-журналістів у світі. Що ви відчуваєте з цього приводу?

- Багато репортерів на місці подій ставляться до мене досить зневажливо. Але коли професори та відомі журналісти кажуть - ось він, цей хлопець, я кажу: «О, дякую!». Питання в тому, що люди завжди запитують себе: що далі? Вони ніколи не задоволені тим, що є, вони хочуть робити більше й краще. Навіть після цього визнання я продовжую займатись своєю справою й сподіваюся, що в мене це добре виходить. Про мене можуть говорити що завгодно, але, врешті-решт, я хочу бути тут для історії. Навіть якби ніхто ніколи не сказав про мене нічого хорошого, я все одно був би тут.

- А все ж таки, яка ваша відповідь на зневагу, про яку ви згадали?

- Я працюю дуже тяжко й намагаюся робити щось корисне. У журналістиці є тенденція до елітизму, мовляв, я тут журналіст, тільки я можу бути об'єктивним і розповісти всю правду. Як на мене, це безглуздо. Якщо ми справді хочемо дізнатися правду, то важливо отримати інформацію з максимально можливої кількості ракурсів. Не можна сліпо довіряти комусь лише тому, що вони працюють на агентство новин. Потрібно прислухатися до всіх голосів, зважити всі дані. Очевидно, якщо людина працює на владу, то вона висвітлюватиме відповідні аспекти, а якщо це - звичайна людина, то їй певною мірою можна вірити. Якщо скласти всі точки зору докупи, то шанси дізнатися правду збільшуються; натомість у однієї окремої людини можуть бути свої приховані мотиви.

- На жаль, багато журналістів в Україні, особливо ті, хто працює в ЗМІ, контрольованих державою, не дотримуються таких поглядів, і це є справжньою проблемою.

- Так, подібну ситуацію можна побачити й у США. Річ у тім (і зазвичай це трапляється навіть ненавмисне), що журналіст знімає репортаж з місця подій, відсилає його в студію, а там продюсер і редактор передивляються й кажуть, оце й оце викинемо, тому що в нас немає часу. Вони обрізають усе до двохвилинного відео, й це повністю їхнє рішення. Вони можуть вирізати потенційно важливу інформацію. Я знімаю живу трансляцію, яку можуть подивитись люди. У мене немає редактора, який казав би: «Виріжте тут і тут». Ні. Якщо я веду трансляцію, то показую все.

- Насамкінець, як наш гість, що ви побажали б українцям?

-У мене є послання для всього світу: діліться інформацією в будь-який доступний спосіб, телефонуйте друзям і розповідайте про події, що відбуваються. Якщо у вас є «Твіттер» або «Фейсбук», розміщуйте там інформацію про те, що бачите. Щодо політики в Україні, я не можу давати порад, українці краще знають, що робити. Вони роблять те, що, на їхню думку, є найкращим, і я тут лише для того, щоб спостерігати й розуміти. І коли українці приймуть рішення,  просто спитаю в них - чому; вони дадуть мені відповідь, і я скажу: «Гаразд, дякую» й розкажу всім - ось що трапилось, а ось причини, чому це трапилося.  Не хочу приїжджати в країну й казати, що ви маєте робити. Я можу так говорити лише стосовно Америки, бо я звідти. Хочу, щоб українці самі розповідали мені, що вони мають зробити, й допомагали мені зрозуміти, чому саме вони хочуть це зробити. Люди вийшли на Майдан протестувати. Я спитав, чому, й вони розповіли. Є дуже багато аспектів, я говорив про скрутне економічне становище в Іспанії, про ситуацію в Греції та Італії, запитував у людей їхню думку щодо цього, й вони казали: «Ми розуміємо, але...» - і називали мені ряд причин, чому вони тут, навіть незважаючи на кризу в цих країнах. Дуже багато людей в Сполучених Штатах запитують, чому українці хочуть приєднатись до ЄС, зважаючи на те, що сталося з Грецією, Іспанією, Італією? Це хороше питання, я йду з ним до українців, вони мені відповідають, і я розповідаю про це всім. Я розмовляв з дуже багатьма людьми, безперечно, вони не можуть представляти думку всього населення України, але, мені здається,  люди добре поінформовані щодо кризи в єврозоні, втім, вони вважають, що переваг більше, ніж недоліків.

- Я б сказав, що це більше, ніж про економіку, це - ще й вибір цивілізаційного шляху, з огляду на наше радянське минуле.

- Так, одного разу я запитав: «Як вам ідея приєднання до Митного союзу з Росією? Чому ви більше підтримуєте приєднання до Європейського Союзу?» Один чоловік відповів: «Росія? Ми там уже були, ми знаємо, як воно там. Ми - це Європа».  Мені сподобалася ця відповідь.