Коли парламент ухвалив у другому читанні закон про референдум №3612, в інфопросторі здійнялися дві хвилі: одна — схвалення, інша — паніки та маніпуляцій. Одні запевняють, що референдум — загроза для незалежності, інші — що це і є справжнє народовладдя. На кону підпис президента, після якого закон набуде чинності. Під час онлайн дискусії  «Закон про всеукраїнський референдум: міфи та реальність» найпоширеніші міфи, пов’язані зі всенародним опитуванням, розібрали і спростували експерти — співголова ради «Реанімаційного пакету реформ» Юлія Кириченко, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко та керівниця Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська. 

Коротка історія законодавства про референдум в Україні

Останній всенародний референдум в Україні відбувся понад двадцять років тому, і його результати не були впроваджені. Відтоді політики регулярно обіцяли унормувати використання цього демократичного інструменту,  а експерти сперечалися про переваги та небезпеки його застосування.

Надія Пашкова, старша координаторка проєктів Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) в Україні, почала експертну дискусію екскурсом в історію законодавчого врегулювання всенародних опитувань у нашій країні.  

• 1991 року був ухвалений перший закон про референдум, який регулював проведення опитувань на всеукраїнському та місцевому рівні.
• 2012 року, коли президентом був Віктор Янукович, був ухвалений новий закон, який регулював тільки національні референдуми. При ухваленні закону не була дотримана конституційна процедура, а його положення були загрозливими. Народу надали законотворче право, прирівнявши до Верховної Ради, при цьому предмет референдуму не визначався чітко. «Добре, що за цим законом не проводився жоден референдум, але загроза завжди залишалася. Він висів над нами як дамоклів меч», — пояснила Надія Пашкова. Водночас проросійський рух «Український вибір» Віктора Медведчука пропагував ідею проведення референдумів щодо геополітичного вектору, федералізації та інших питань, якими традиційно маніпулюють представники інтересів Росії в Україні.
• 2014 року 57 народних депутатів скерували до Конституційного Суду подання про визнання закону неконституційним.
• 2018 року Конституційний Суд визнав неконституційною процедуру ухвалення закону.

Ще 2013 року громадські організації заснували коаліцію «За чесний референдум», яка почала писати новий законопроєкт. У 2015-му його зареєстрували в парламенті під номером 2145а, у порядок денний внесли у лютому 2019 року. Однак політичної волі попереднього складу парламенту для його розгляду і ухвалення не вистачило.

Робоча група, створена за нинішнього скликання Верховної Ради, взяла за основу саме проєкт №2145а. У роботі над новим законопроєктом брали участь експерти та представники громадськості, провели також низку громадських обговорень. Венеційська комісія оцінила проєкт, і майже всі зауваження були враховані перед другим читанням. Експерти називають текст закону не ідеальним, але оптимальним у теперішній політичній ситуації. Закон дає право громадянам брати участь у державних справах і водночас має запобіжники, щоб цим правом не зловживали ні громадяни, ні парламентарі. 2021 року закон «Про народовладдя через всеукраїнський референдум» ухвалений і чекає на підпис президента. 

Що в законі?

Закон передбачає чотири види всеукраїнських референдумів, розповіла Юлія Кириченко, членкиня правління Центру політико-правових реформ і співголова ради коаліції «Реанімаційний пакет реформ».

Конституційний референдум призначається президентом відповідно до Конституції. На референдум можна винести тільки закон про зміни до Конституції, ухвалений парламентом. Без згоди більшості на референдумі зміни до Конституції внести стає неможливо. 

Референдум про зміну території. Можливий лише після підписання міжнародного договору, його схвалення Верховною Радою та підписання президентом. 

Референдум за народною ініціативою проголошується президентом на вимогу щонайменше трьох мільйонів громадян України. Підписи треба зібрати не менш ніж у двох третинах областей і не менше ста тисяч у кожній області. Цей референдум має два підвиди: щодо питання загальнодержавного значення — можливий після збору підписів трьох мільйонів громадян, що має свідчити про важливість питання, і про втрату чинності закону або окремого положення. 

Міфи і правда про новий закон

Міф перший: «Ми проведемо п’ять референдумів по п’ять питань у кожному і скасуємо всі погані закони»

Правда: Проводити референдум щотижня не вийде. По-перше, це дуже дорого — один референдум коштуватиме близько двох мільярдів бюджетних гривень. По-друге, вся процедура від підготовки до голосування займатиме майже півроку.

Ольга Айвазовська нагадала: щоб результати референдуму були дійсні, в ньому має взяти участь не менше 50% виборців. Це достатній запобіжник, аби референдуми не проводились надто часто.

Ігор Коліушко порівнює механізм референдуму за народною ініціативою з рушницею на стіні, яка має висіти на випадок, якщо парламент ухвалюватиме закони, які суперечать інтересам громадян. Референдум можуть ніколи не провести, але народ повинен мати таке право. Хоча б тому, що це право стимулює парламент ухвалювати норми, вигідні суспільству, та виправляти свої помилки. Експерти сподіваються, що політики не знецінять інструмент референдуму і не зловживатимуть ним. 

Міф другий: «Закон вигадали спеціально, щоб змінити територію України»

Правда: Конституція не дозволяє змінювати територію України без референдуму, але це питання вирішується не лише на референдумі: спершу потрібно підписати міждержавний договір, Верховна Рада має його ратифікувати, а президент — підписати. Наприклад, «провести через референдум» Мінські угоди неможливо, адже це не договір. 

Міф третій: «Якби не було цього закону, було б спокійніше»

Правда: Закон про референдум — запобіжник від авторитарних рішень. Прописані процедури референдуму потрібні, аби президент чи інший можновладець не ініціював маніпулятивного всенародного опитування, яке «легітимізує» потрібне йому рішення. Отже, з законом таки спокійніше, ніж без нього. 

Міф четвертий: «Суспільство не дозріло до потужних інструментів демократії. Довіряти більшості вирішувати — небезпечно»

Правда: Безпосередня участь у справах держави — право громадян, закріплене Конституцією. Більшість все одно обирає владу, яка потім приймає рішення. 

Міф п’ятий: «Цей закон недієвий, бо у Сполучених Штатах Америки чи в Німеччині інші процедури»

Правда: США і Німеччина — держави з іншими політичними системами. Український закон спирається на міжнародні стандарти, однак розроблений з урахуванням специфічних реалій української політики. 

Міф шостий: «Закон про референдум передбачає електронне голосування, яким можна буде маніпулювати»

Правда: Електронне голосування не буде впроваджене, поки не ухвалять окремий закон, який його унормовує. Експерти кажуть, що голосувати в смартфоні українці рано чи пізно зможуть, але це завдання на перспективу — можливо, досить далеку. Адже спершу треба подбати про цифрову безпеку, аби в результати референдуму не могли втрутитися ззовні. Поки що голосування на референдумі відбуватиметься так само, як і на звичайних виборах: дільниці, бюлетені, галочки. 

Міф сьомий: «Цей закон визнають неконституційним»

Правда: На думку експертів і експерток, конституційні процедури в законі дотримані. Єдине, щодо чого можна дискутувати, — це право скасування законів за народною ініціативою. Але навіть у цьому випадку конституційною визнають окрему норму, а не весь закон. 

Міф восьмий: «Голос на референдумі легко купити»

Правда: Підкуп виборців — це злочин, за який доведеться відповісти перед законом. А підкупити безкарно мільйони виборців буде занадто дорого й важко навіть для дуже багатих і могутніх агентів впливу. 

Міф дев’ятий: «Більшість громадян нічого не тямлять в економіці чи праві, тож не знатимуть, як голосувати на референдумі»

Правда: Суспільство матиме 150 днів, аби розібратись у питанні, яке мають винести на референдум. За цей час громадян, без сумніву, агітуватимуть і «за», і «проти», тож вони отримають достатньо фактів і аргументів, щоб ухвалити свідоме рішення. Якщо ж питання не турбуватиме громадян, вони проігнорують референдум, і його рішення буде нелегітимним.

Саме для того, щоб думкою громадян не маніпулювали, необхідно розвивати незалежні й громадські медіа, боротися за гігієну медіапростору, викорінювати корупцію в засобах масової інформації, працювати над правовою культурою. Це еволюційний шлях побудови демократії, а кращої за демократію моделі, як відомо, поки що ніхто не придумав.

Більше про закон можна прочитати в матеріалах «Опори» і ЦППР. Тим часом експерти ініціюють розробку законопроєкту про місцевий референдум. 

Інфографіка ЦППР