Під Новий рік і Різдво дитячі будинки й інтернати засипають подарунками від небайдужих. Із середини грудня журналісти традиційно шукають такі історії чи розповідають, чому важливо відвідувати дитячі будинки і дарувати радість дітям, зокрема під час свят. Однак така підтримка може нашкодити насамперед вихованцям інтернатів. Чому? Що робити, якщо хочеш коректно допомогти дітям? Про це «Детектору медіа» розповіла Дар’я Касьянова, голова правління громадської спілки «Українська мережа за права дитини». У цій мережі 27 громадських міжнародних і національних організацій; активісти й експерти роками працюють, аби діти не опинялися в інтернатних установах.

Дар’я Касьянова, голова правління ГС «Українська мережа за права дитини»

Дар’я згадала історію одного випускника інтернату. Він говорив, що все було чудово, коли він був в інтернаті. До них часто приїздили різні люди, щось дарували на свята, розповідали про доросле життя. Коли він випустився з інтернату, йому дали матрац, і він не міг зрозуміти, навіщо той йому. Того вечора він зрозумів: йому немає куди йти. З цим матрацом він пішов переночувати на вокзал.

«Якщо ви спілкуєтеся з дітьми, якщо ви знаєте їхні імена, приїжджаєте до них частіше, ніж один раз на місяць, знаєте, як з ними зв'язатися, а вони знають, як вам зателефонувати — ось це важливо. Дитина виходить з інтернату вже дорослою. Їй доводиться або самій виживати, або повертатися в свою не завжди благополучну сім’ю. Вона знову потрапляє туди, звідки держава її рятувала», — каже Дар’я.

Заручники інтернатної системи

За даними Міністерства соцполітики, в Україні близько ста тисяч дітей живуть в інтернатних закладах. Таких близько семисот: це будинки дитини, дитячі будинки для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, загальноосвітні школи-інтернати, спецінтернати, навчально-реабілітаційні центри, притулки, центри соціально-психологічної реабілітації. Водночас лише десята частина їх вихованців — близько семи тисяч дітей — сироти чи позбавлені батьківської опіки. В Україні планують змінити систему докорінно. А подарунки та солодощі від благодійників цю систему підтримують.

Дар’я Касьянова говорить, що дитина часто стає заручником інтернатної системи, ресурсом для її виживання. Зокрема, щоби зберегти робочі місця працівників і отримувати фінансування. За її даними, у 2019 році бюджет цих закладів становив 11 мільярдів; нині дітей майже стільки ж, а  бюджет — 15 мільярдів. «У середньому близько 12 тисяч гривень на місяць виділяє держава на одну дитину. Наприклад, будинок дитини, де перебувають діти від 0 до 3 років, — це найдорожча установа. Бюджет одного такого може становити від 20 до 60 мільйонів гривень на рік, а середня сума на дитину на місяць — сто тисяч гривень. Про це важливо пам’ятати, коли ми збираємо допомогу», — говорить вона.

Іноді вихованці інтернатів говорять, що ненавидять новорічні свята, розповіла Дар’я. Адже вони щороку мають «відробляти» свої подарунки виступами на святкових концертах для спонсорів і доброчинців. Інколи діти взагалі не отримують привезених подарунків, бо їх забирають старші діти чи персонал. Одноразова благодійність веде до того, що діти ставляться до дарунків і візитів доброчинців по-споживацьки, не відчуваючи вдячності.

Робота «Система», соціально-культурний проєкт «Відкриваємо двері дітям». Символiзує iнкубатор i вiдсутнiсть iндивiдуального пiдходу до кожної дитини. Авторка — Олександра Жумайлова-Дмитрівська

«Не нашкодь»

Напередодні свят Дар’я Касьянова назвала типові помилки благодійників і журналістів, коли йдеться про подарунки для дітей в інтернатних закладах.

Фейл #1. Збирати гроші та подарунки за допомогою жалісливих історій про дітей із дитячих будинків. Це може принизити дитину й виставити її в негативному світі.

Фейл #2. Дарувати подарунки дітям, яких ви не знаєте. Не завжди такий подарунок може стати цінним, бо подарований він незнайомою людиною, яка іноді може навіть не знати вподобання, бажання, мрії дитини.

Фейл #3. Дарувати дорогі подарунки. Вони можуть формувати споживацьку позицію в дітей.

«У моїй практиці було багато випадків, коли дітям дарували дорогі подарунки. Наприклад, хороші кросівки. Наступного дня ці діти продавали взуття за 50 гривень, не знаючи реальної вартості. На виручені гроші купували сигарети, алкоголь, цукор»

Якщо дитина звикає до дорогих подарунків, вона може вирости з переконанням, що їй усі винні, вона не має працювати і що будь-які блага їй мають діставатися просто так. Вона не зможе сама керувати своїм життям, заробляти, розвиватися.

Фейл #4. Писати повністю ім’я та прізвище дитини в матеріалі. «Дуже часто в соціальних мережах ми читаємо: “Маша Петренко, 15 років, мріє отримати навушники”. Це неправильно, потрібно вказувати лише ім'я та вік дитини», — говорить Дар’я Касьянова.

Правило: віддавати гроші лише тим організаціям і волонтерам, яких знаєте особисто, довіряєте їм і можете перевірити інформацію про них.

Дар’я Касьянова каже, що є інтернати, які мають багато спонсорів. Серед них — поліція, пожежні, благодійні фонди й міжнародні організації. Діти одночасно отримують багато різних подарунків різної вартості. Дешевші, наприклад пазли чи конструктор, вони можуть навіть не розпакувати. «Якось я запитала, чому діти не граються в ці іграшки. Мені відповіли: “Ну, а навіщо? Ось у нас дуже багато іграшок! Подивіться на шафи, вони забиті. Діти зараз це все розкидають на підлогу, а нам потім це все прибирати”. Моя порада: якщо ви привозите іграшки, то сідайте разом з дітьми і грайтеся з ними. Це стосується також і читання», — пояснила Дар’я.

Який журналістський матеріал буде корисний усім

Дар’я Касьянова говорить, що за останні роки з’явилося багато волонтерських рухів і громадських організацій, які розумно підходять до планування роботи в інтернатних закладах, зокрема й на свята. Саме їх варто залучати до створення журналістських матеріалів.

У сюжетах варто показувати, що благодійники регулярно спілкуються з однією дитиною. «Важливо, щоб дитина знала, що святковий подарунок передбачений саме їй, що вона отримає те, на що чекає. Також вона має розуміти, що людина, яка дарує цей подарунок, точно знає ім’я дитини, її потреби і спілкується з нею віддавна», — каже експертка. Вона додала, що п’ять років тому в Україні розробили систему наставництва. Нині це окремий вид соціальної роботи. Це означає, що кожна дитина має свого значущого дорослого, який знає про її потреби. «Наставник навчений і знає дуже важливі речі — наприклад, як виявити насилля, від якого дитина може страждати в інтернатних умовах тощо», — розповідає Дар’я.

Дві роботи Миколи Лукіна із серії «Археологія» розповідають про зіткнення дитини зі світом — не таким, як їй здавалося. Дитина дізнається, що її можуть не любити, що в світі є зло. Дійсність раніше видавалася притулком, а тепер вона вигнана з нього назавжди

Кілька тем, на яких варто зосередитися журналістам.

Освоєння життєвих навичок. Це, зокрема, фінансова грамотність дітей, які живуть в інтернатах. Іноді вони не вміють рахувати гроші й дуже мало знають про них. Комп’ютерна грамотність: деякі інтернати мають комп’ютери та інтернет, проте не всі діти вміють ними користуватися, особливо в невеликих населених пунктах.

Варіанти здобуття професії після випуску. Як правило, діти з інтернатних установ ідуть здобувати освіту в училища, з якими ці установи уклали договір. Вони вчаться на малярів або перукарів, і їх ніхто не запитує, ким би вони хотіли стати в майбутньому.

Розширення горизонту і психологічна підтримка. Одночасно в закладі перебувають 200–300 дітей, які пережили розлуку зі своїми рідними. Хтось із них потерпав від насильства. Будь-яке навчання чи розвага, як правило, не викликає в дітей емоцій, вони не енергійні. Окрім підтримки дітей із травмами, слід мотивувати їх, говорити, що все в їхніх руках, наводити приклади, коли людині вдалося побудувати своє життя самотужки.

Медична допомога. Особливо лікування зубів. Це дорога послуга, й не завжди інтернатна установа має кабінет стоматолога. Або, буває, зовсім малим дітям із будинку дитини потрібні складні кардіологічні операції. Є фонди, готові оплатити операцію, проте немає кому повезти дітей у лікарні. Співробітники закладу не готові їхати, наприклад, до Києва та жити там два-три тижні під час операції та реабілітації дитини.

Взаємодія під час майстеркласів. Наприклад, можна зробити ефір про те, як волонтери чи благодійники разом із дітьми готують борщ або піцу. «Це не просто акт приготування їжі, це ще й можливість неформально поговорити, поділитися своїми переживаннями, подивитися на дитину в природному середовищі, коли вона може бути собою», — пояснила керівниця «Мережі».

Щоб дізнатися, кому справді потрібна допомога, активісти радять журналістам звернутися до Служби у справах дітей, яка є в кожній територіальній громаді, а також профільних громадських організацій і благодійних фондів, які варті довіри.

Дар’я Касьянова також наголосила, що журналісти не мають порушувати права на конфіденційність, коли висвітлюють збір коштів для дитини. При підготовці таких матеріалів обов’язково отримати згоду самої дитини, якщо це можливо, і дорослого, який опікується нею.

«Не варто робити дитину об’єктом для співчуття. Жалість — це порушення прав дитини»

Крім того, слід обережно поєднувати текстову та візуальну інформацію, щоб не принизити гідність дитини і її сім’ї. Дар’я навела приклад, коли волонтерська організація подарувала дітям нижню білизну й оприлюднила їх фото, не приховавши обличчя, «де кожна дитина в руках тримає труси чи майку». «Це категорично заборонено, адже це порушення права дитини і, звісно, такі фотографії не можна використовувати. Вони принижують дитину, порушують її право на приватність. Це ще й контент для педофілів», — каже Дар’я Касьянова.

«Головним правилом у висвітленні тем, пов’язаних із дітьми, є “не нашкодь”»

Фото: Дзеркало тижня, odgallery.com.ua, Марія Вереітіна / Facebook

Фото з обкладинки — робота «Невідповідність» творчого тандему GAZ. Іржава колиска символізує застарілу інтернатну систему, яка потребує змін. Зусилля змінотворців мають додати більше повітряних кульок, щоби здійняти колиску в небо.