Історичний будинок зносять, аби звести на його місці багатоповерхівку. Або «реконструюють», залишивши лише частину фасадної стіни. Або ховають унікальну мозаїку під утепленням. Такі новини з’являються в медіа мало не щодня. За останні кілька років зруйновано садиба Уткіна в Києві, історичний будинок композитора Ярославенка у Львові, будівлю «Лікарні Червоного Хреста» у Дніпрі, особняк Менделевича в Одесі та багато інших будинків, які варто було би зберегти як частину української культурної спадщини. За інші триває боротьба — наприклад, за київські «Квіти України».

Втім висвітлення таких історій у медіа часто буває неповним та незбалансованим. Медіа схильні не розбиратися в конфлікті, а ретранслювати повідомлення й точку зору тих його сторін, які мають найбільше ресурсів на піар і комунікації. Далеко не завжди медіа обтяжують себе пошуком причини ситуації, яка склалася: чому так вийшло, що пам’ятка потрапила в руки людей, які хочуть її зруйнувати? «Детектор медіа» розповідає про кілька найрезонансніших конфліктів, у яких активісти захищають історичні будівлі, та пропонує алгоритм висвітлення подібних історій.

«Зберегти “Квіти України”», Київ

За даними «Мапи Реновації», лише в Шевченківському районі Києва 227 закинутих будівель, із яких 66 є пам’ятками архітектури. Один із цінних будинків, яким загрожує знищення, — модерністичні «Квіти України».

У середині 1980-х управління зеленого будівництва Української радянської соціалістичної республіки звернулося до компанії «Київпроєкт» із проханням спроєктувати магазин-оранжерею для квітів. У будівлі потрібно було розмістити дослідницьку базу, виставкову залу, квіткову крамницю та актову залу. У конкурсі проєктів узяли участь близько 250 архітекторів. Переміг проєкт Миколи Левчука, який запропонував концепцію оранжереї з фасадом у вигляді каскаду.

Донька архітектора Анастасія Левчук розповідає, що особливість «Квітів України» — увага до деталей. У будинку багато вікон, тому всередину потрапляє достатньо сонячного світла. Корпус із оранжереєю розташований із північного боку, тож улітку там прохолодно. Будинок облицьований природним матеріалом — травертином, що має хорошу теплопровідність.

Із двотисячних років будинок належить приватній компанії  «Квіти України», яка здавала приміщення в оренду. В останні роки на першому поверсі був супермаркет. Рік тому будівля спорожніла. А в червні 2021 року компанія «Квіти України» замовило «реконструкцію», внаслідок якої будівлю перетворять на дев’ятиповерховий офісний центр із підземним паркінгом.

Група активних мешканців сусідніх будинків зібралась, аби врятувати тридцятирічний виноград, що оповив фасад оранжереї. Коли ж стало відомо, що під загрозою сам будинок, активісти подали заяву поліцію та скаргу в Департамент архітектурно-будівельного контролю. Так виникла ініціатива «Зберегти “Квіти України”».

6 липня розпочалася акція «Я з квітами» за підтримки каталогу Ukrainian Modernism та громадського об’єднання «Мапа Реновації». Головна вимога — надати «Квітам України» охоронного статусу і дбайливо відреставрувати автентичну архітектуру будівлі. А 12 липня до «Квітів України» приїхала важка техніка, аби зносити будинок; фасад почали розбирати. Активісти заблокували техніку й почали чергувати біля будинку, не дозволяючи його руйнувати. 13 липня Шевченківський районний суд Києва заборонив власнику будівлі демонтаж на час досудового розслідування. Але частину «Квітів України» вже знищено.

Візуалізація «Квітів України» за умови реставрації автентичної архітектури будівлі

Ініціатива «Зберегти “Квіти України”» на своїх сторінках у фейсбуку, інстаграмі та в телеграм-каналі ділиться результатами боротьби, розповідає історію будівлі та висвітлює спогади про її створення. Організація привернула увагу медіа, культурних проєктів, студій дизайну, урбаністів. Біля загроженої будівлі активісти влаштовують відеомеппінг «Живий Квіт» та літературні «квіткові» читання.

Комітет порятунку Кадетського корпусу, Полтава

Полтавський кадетський корпус збудували у 1830-х роках. На його будівництво збирали гроші чотири губернії — Полтавська, Харківська, Київська та Катеринославська, адже це був перший кадетський корпус у цій частині Російської імперії. Головний корпус зведений під керівництвом архітектора Миколи Бонча-Бруєвича у стилі пізнього класицизму. Це мурована триповерхова будівля у формі букви Т з контрастом червоних цегляних стін і побілених деталей. Головний корпус має вісім колон і трикутний фронтон. Стіни завтовшки понад метр укріплені металевими смугами — будівля мала витримувати обстріли.

Під час визвольних змагань корпус став військовим навчальним закладом Української держави гетьмана Скоропадського, а за радянських часів став зенітно-ракетним училищем. 1995 року училище закрили, а 2004-го будинок продали приватному підприємству «Авна Трейдінг». Будівлю не використовували, а 2006 року центральна частина разом із головним куполом згоріла. До 2018 року кадетський корпус горів десять разів.

2012 року активісти створили Комітет порятунку Кадетського корпусу під керівництвом історика та краєзнавця Бориса Тристанова. У квітні 2014 року комітет організував одноденну виставку сучасного мистецтва «Кадетаріум», аби привернути увагу до руйнування будівлі. Далі був фестиваль «Кадетаріум 2.0» та «Кадетаріум Open Air». 2014 року Харківський апеляційний суд визнав корпус пам’яткою архітектури національного значення та повернув у власність громади міста. Тепер перед активістами постало нове завдання: відновити кадетський корпус. За це взялася громадська ініціатива Save Poltava. Вона співпрацює з громадським об’єднанням «Полтавська платформа», з Незалежною асоціацією архітекторів та з Інститутом аналітики та адвокації.

2015 року урбан-об’єднання City Lab підготувало концептуальний проєкт реновації будівлі. 2018 року почався процес переходу кадетського корпусу на баланс Державної судової адміністрації за умови його подальшого відновлення. У липні 2020 року завершили проєкт протиаварійних робіт, план реставрації даху та куполу в тому вигляді, в якому корпус існував до початку руйнування.

«Дача Маразлі дає здачі», Одеса

Дача Маразлі — це особняк, збудований в кінці 1880-х за проєктом архітектора Фелікса Гонсьоровського. Будинок належав дружині міського голови Григорія Маразлі — Марії Наркевич; вона отримала його в подарунок від свого першого чоловіка Павла Кіча. До комплексу Дачі Маразлі відносять ще два особняки — Фабрицького та Андрієвського. Ці будинки поєднують у собі стилі неоготики та рококо.

За радянських часів у будинку Маразлі був центр відпочинку, дитячий інтернат і обласне управління санаторіїв. З 1991 року будівля занепадала, а 2018 року компанія «Бульвар 1906» купила її за 455 тисяч доларів. На місці дачі Маразлі планували збудувати чотири багатоповерхівки. Одесити виступили проти цього наміру.

Власне, забудовники стверджують, що не мають наміру зносити особняки; в активістів натомість є документ, із якого випливає, що будинок Андрієвського буде знесений. В усякому разі, за офіційним проєктом багатоповерхівки затулять пам’ятки архітектури. Аби цього не сталося, виникла ініціатива «Дача Маразлі дає здачі». Активісти на чолі з Юрієм Нікітіним вимагають не тільки збереження комплексу, а й заборони будівництва поруч із дачею Маразлі. На ініціативу звернули увагу медіа, й вона добилася свого: у лютому 2021 року Національне антикорупційне бюро України повідомило, що Вищий антикорупційний суд заборонив будівництво на цій ділянці. У травні 2021 року на території «Дачі Маразлі» відбулася фотовиставка просто неба «АртСушка».

Як писати про загрожені пам’ятки архітектури

Урбаніст і засновник каталогу Ukrainian Modernism Дмитро Соловйов каже, що медіа недостатньо уваги приділяють спробам зруйнувати пам’ятки архітектури та громадянським ініціативам на захист загрожених будівель. Зазвичай про такі ситуації повідомляють у форматі новин, які не досить глибоко розкривають тему та швидко забуваються. Читаючи такі поверхові повідомлення, люди часто не можуть зрозуміти, що поганого в заміні старих і занедбаних будівель сучасними й гарними.

«Зазвичай медіа починають говорити про будинок, коли від нього вже лишилася купа цегли. Було б чудово, якби медіа публікували інформацію про наміри власників історичних будівель ще до початку демонтажу», — каже Ліза Пасічник, архітекторка та дослідниця «Мапи Реновації».

Разом із експертами «Детектор медіа» сформулював поради для журналістів, які беруться за теми незаконного руйнування пам’яток архітектури.

Перш за все, з’ясувати, що саме відбувається: знесення чи реконструкція. Це важливо уточнювати в матеріалі, уточнивши категорію реконструкції та інші законодавчі нюанси, аби всі чітко розуміли, що саме планують робити з будівлею.

Перевірити, чи правда це. Для цього варто:

1. Зв’язатись із забудовником, знайти архітектурну компанію, яка розробила проєкт, переглянути її інші роботи.

2. Зайти в реєстр майнових прав і дізнатися, хто власник земельної ділянки та яке її цільове призначення.

3. Перевірити, чи є будинок у реєстрі пам’яток на сайті Департаменту охорони культурної спадщини чи Міністерства культури. Активісти можуть захищати і просто красивий будинок, який їм подобається, — це не значить, що вони не мають рації, але називати цю ситуацію «руйнуванням пам’ятки архітектури» не можна.

4. Переглянути дозволи на будівельні роботи в реєстрі Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

З’ясувати в істориків, якою є цінність будівлі. Будинок може не мати охоронного статусу, але бути важливим і знаковим в історії міста. Неперевіреними джерелами, де йдеться про цінність або — навпаки — нікчемність будинку, користуватись не варто.

Поговорити з активістами, які виступають за збереження будівлі, якщо такі є.

Зібравши матеріали, проконсультуватись із юристами. Без коментарів правників не варто стверджувати, що руйнування чи реконструкція ведеться (не)законно.

Навести позицію і забудовників, і захисників. Якщо це можливо — в одному матеріалі, а не в різних.

Розповідати про конфлікт нейтрально і неупереджено. Обидві сторони наполягатимуть на своїй правоті та, ймовірно, намагатимуться дискредитувати одна одну. Важливо, аби до матеріалу потрапили тільки перевірені факти та обґрунтовані оцінки.

Постаратися встигнути з публікацією до початку демонтажу — коли будинок уже зруйнований, публікація ні на що не вплине.

Не обмежуватися новинами. Збереження архітектурної пам’ятки — важлива подія для міста, що заслуговує на репортаж, відеосюжет, розгорнутий аналітичний матеріал.

Коректно формулювати заголовки. До прикладу, характеристика «стара радянська будівля» применшує цінність будинку в очах читачів. Епітети, якими ви характеризуєте будівлю, мають бути точними, а ще краще, аби їх підтвердили експерти (наприклад, «барокова» чи «модерністична»).

Тримати ситуацію в полі зору навіть після того, як вийде матеріал. Часто буває, що «перемир’я» між захисниками та забудовниками зривається й будинок, наприклад, починають руйнувати серед ночі. Також варто поцікавитись майбутнім будинку, адже зупинити руйнування — це півділа: архітектурні пам’ятки потрібно відновлювати, повертати до життя.

Фото, візуалізація: Зберегти Квіти України, Антон Каламбет, Олександр Дойков / Facebook; Валерій Явтушенко / poltava.to; wikipedia.org; Stanislav Gorbunov / flickr.com; forshmag.me