Що не так із матеріалами журналістів про безпеку дорожнього руху, чому більшість сюжетів апелює до емоцій, які спільні громадсько-медійні кампанії спрацювали в суспільстві та як вони підвищили обізнаність українців у темі безпеки на дорозі.

Кожен із нас є учасником дорожнього руху: хтось водієм, хтось велосипедистом, хтось пішоходом, а хтось опановує нові види мікромобільного транспорту — електросамокати, моноколеса, гіроскутери, гіроборди тощо. Не всі учасники дорожнього руху дотримуються правил безпеки. Про це свідчить статистика Нацполіції: торік в Україні сталося 168 тисяч дорожньо-транспортних пригод, у яких загинуло понад три з половиною тисячі людей. До того ж пересування на електросамокатах і тому подібних приладах закон не регулює, й кожен може по-своєму трактувати правила. Наслідки бувають прикрі, часом трагічні. Це одна з причин, чому про безпеку руху зараз багато дискутують у соцмережах, медіа й суспільстві загалом.

«Детектор медіа» звернувся по поради для журналістів, як варто говорити про безпеку руху, до представників громадських організацій, які віддавна працюють у цій темі.

Віктор Загреба створив громадську організацію Vision Zero («Нульове бачення») за однойменною шведською концепцією, яка стверджує, що будь-які смерті на дорозі — неприпустимі і що треба прагнути звести цю цифру до нуля. Шведи вирішили, що винуватити людей за те, що вони спричиняють аварії, непродуктивно, бо люди іноді помиляються. Натомість краще побудувати розумну систему менеджменту безпеки, в якій кількість смертей буде постійно знижуватися, поки не зійде нанівець. Цей підхід дає результати у Швеції, Великій Британії, Данії та інших країнах Євросоюзу. Понад 500 великих міст Європи вже досягнули нульової смертності.

Ольга Дробишева заснувала ГО Traffic Challenge, яка має на меті сформувати національну культуру поводження на дорозі. Для цього активісти працюють як із дітьми та підлітками, так і з дорослими, пропагуючи дотримання правил безпечного руху.

Богдан Лепявко спільно з ГО U-Cycle (у минулому — Асоціація велосипедистів Києва) просувають велосипед як безпечний та зручний транспорт, а також працюють над створенням інфраструктури, де велосипед є рівноцінним видом транспорту.

Про що варто писати, коли беретеся за тему безпеки дорожнього руху

Медіа дають замало статистики аварійності на дорогах, вважає голова правління ГО Vision Zero Віктор Загреба. «Ця інформація важлива, бо тільки так можна дізнатись, на якому рівні безпека руху в країні, конкретному місті чи селищі. Ключовими даними є кількість загиблих, травмованих у різних містах, з уточненням, хто ці люди — автомобілісти, пішоходи чи велосипедисти. Це має значення. Також варто розуміти, якого віку ці люди й де сталася ДТП», — каже експерт.

Віктор Загреба, голова правління ГО Vision Zero

Голова ГО Traffic Challenge Ольга Дробишева каже, що журналісти приділяють більше уваги видовищним кадрам ДТП, проте не говорять, як розвивалася історія, чи було покарано винних, яка доля потерпілих. Це створює в людей відчуття незахищеності та безкарності. «Журналістам варто показувати, чи поніс покарання винуватець ДТП, аби формувати у людей думку, що відповідальність за порушення правила дорожнього руху буде. Також варто говорити не про причини аварії, а про фактори ризику. Чи перевищував водій швидкість, чи порушував правила, чи всі пасажири були пристебнуті пасками безпеки, чи був, наприклад, мотоцикліст у шоломі», — каже Ольга Дробишева.

Про що некоректно говорити

Журналісти, які висвітлюють ДТП, часто не відокремлюють фактів від суджень, переходять на сторону потерпілого, звинувачують водія до рішення суду. У місцевих виданнях копіюють текст поліцейських пресрелізів без додавання контексту й коментарів учасників аварії.

«Журналісти, на мою думку, повинні викласти факти — відбувся наїзд, наприклад, на пішохода. Уточнити, де це сталося, хто і як рухався, який вік пішохода, який автомобіль, який вік водія. І в той же час не озвучувати, хто був винний у цій історії, до рішення суду, — говорить Віктор Загреба. — Некоректно також, коли місцеві ЗМІ вживають слово “іномарка”. Це досі трапляється, і, як на мене, це абсолютна нісенітниця. Якщо ви хочете охарактеризувати машину, яка потрапила в ДТП, назвіть її марку, а не пишіть, що “іномарка” збила людину».

Некоректним іноді є протиставлення однієї категорії учасників руху іншій — наприклад, коли автомобілістів називають убивцями. Насправді саме автомобілісти, аби отримати водійське посвідчення, мусять підтвердити свої знання. Чого не можна сказати про пішоходів чи людей, які їздять на електросамокатах.

«Велосипедисти та пішоходи вважаються вразливими, тому відбувається зміщення акцентів — звинувачують водіїв автомобілів. Насправді ж тут варто говорити про неправильну державну політику щодо доріг. Зокрема про відсутність велодоріжок і смуг із пониженою швидкістю руху», — коментує Ольга Дробишева.

Ольга Дробишева, голова ГО Traffic Challenge 

Голова велосипедної організації U-Cycle Богдан Лепявко каже: часто журналісти плутають вагу факторів, які спричинили ДТП. «Якщо людина вбила іншу людину ножем, журналісти напишуть: “людина скоїла вбивство”. Якщо водій наїхав на пішохода автомобілем, грубо порушуючи правила дорожнього руху, то напишуть: “легковик вилетів на тротуар”. Легковик — це такий же засіб, як і ніж. Злочин скоює людина», — каже Богдан Лепявко.

Чому пояснювальні матеріали про безпеку на дорозі програють новинам про ДТП

Більшість ЗМІ, говорячи про безпеку дорожнього руху, показують аварії. Такі матеріали апелюють до емоцій, привертають увагу аудиторії, підвищують рейтинги. Але як вони впливають на читачів, глядачів і слухачів? Чи стає суспільство більш поінформованим про безпеку на дорозі і про важливість дотримання правил дорожнього руху?

Експерти, з якими спілкувався «Детектор медіа», кажуть, що яскрава емоційна картинка на телебаченні, особливо з елементами насильства, крові, понівечених тіл із місця аварії, — це удар по психіці людини.

«Центральні та місцеві ЗМІ публікують новини про ДТП, тому що вони клікабельні. Натомість аналітична стаття, в яку треба вкласти чимало зусиль, буде менш популярною за скандальний репортаж із місця ДТП», — каже Віктор Загреба.

Є проблеми й із фаховістю людей, які коментують дорожньо-транспортні пригоди. Богдан Лепявко вважає, що коментувати транспортну тематику мають ті, хто її розуміє: «Щоби максимально об’єктивно і зрозуміло донести інформацію про подію, журналісти повинні брати коментарі в експертів, які фахово займаються темою безпеки дорожнього руху. Під час аналізу ситуації вони враховуватимуть інфраструктурні моменти та всі недоліки, які призвели до аварії, не будуть звинувачувати жертву, врахують різну вагу небезпеки та відповідальність різних учасників руху».

Богдан Лепявко, ГО U-Cycle

Ольга Дробишева вважає, що добирати експертів, які коментують транспортну тему, треба ретельно: «Треба перевірити фаховість експерта. Не варто запрошувати людей, які роблять хайп, кричать в ефірі й викликають лише емоцію. Це переводить питання безпеки на дорогах із конструктивної площини у площину емоцій».

Важливо дотримуватись етичних стандартів журналістики, аби не нашкодити й не завдати болю родичам травмованих або загиблих. Пам’ятати про презумпцію невинуватості, принципи етичного висвітлення та зображення трагедій.

Коли в Харкові під колесами автомобіля загинуло шестеро людей, Інститут масової інформації провів дослідження матеріалів десяти онлайн-медіа на дотримання стандартів у висвітленні цієї трагедії. Задля більшої емоційності аналізовані медіа порушувати етичні стандарти, змагаючись у вигадуванні епітетів:  кривава, жахлива, моторошна, смертельна, страшна ДТП.

Спільні кампанії громадських активістів та ЗМІ

Більшість змін, яких удалося досягти за останні роки у сфері безпеки руху, відбулися за ініціативи, наполегливої адвокації, а певною мірою й тиску громадянського суспільства.

«Після 2015 року вдалося ухвалити низку законів, які привели внутрішнє законодавство у відповідність до стандартів Євросоюзу, — розповідає Ольга Дробишева. — Зараз активно проштовхуються зміни щодо інклюзивної інфраструктури та мікромобільного транспорту. Усе це ініціює громадськість. Ми є двигуном прогресу і реальних змін в питаннях дорожнього руху». Вона нарікає, що до 2015 року у сферу безпеки руху в Україні великі гроші вкладали міжнародні організації, однак результату, за оцінкою Ольги, немає, а влада не проявляє бажання щось змінювати в цій сфері.

2016 року низка громадських організацій створила кампанію «За безпечні дороги». Вона зосереджена на факторах ризику, які призводять до найбільшої кількості ДТП із загиблими та потерпілими. Це перевищення швидкості, невикористання пасків безпеки та дитячих крісел, відволікання на мобільні телефони.

Віктор Загреба каже, що медійна підтримка цієї кампанії вплинула на свідомість українців. Люди стали більше турбуватися про свою безпеку на дорозі. «Коли громадські організації генерують цікаві смисли, роблять дослідження, опитування, це завжди актуально для ЗМІ. Так виходить ефективна співпраця», — каже Віктор.

Найпоширеніші міфи про безпеку на дорозі

1. Пасок безпеки заважає вибратися з автомобіля, який горить або тоне. Це твердження може стосуватися лише пасків старої конструкції. Сучасні ж ремені знімаються одним клацанням.

2. На невеликій швидкості паски безпеки можна не використовувати. Непристебнутий водій при лобовому зіткненні має дуже високі шанси розбити головою скло та в 9 із 10 випадків загинути. За статистикою, 80 % всіх аварій відбуваються на швидкості 65 км/год. А зіткнення на такій швидкості аналогічне падінню із шостого поверху.

3. Пристебнутий дорослий може втримати дитину на руках. При зіткненні на швидкості 30 км/год на семикілограмову дитину діятиме сила у 135 кілограмів. Утримати таку вагу неможливо.

4. Під час мандрів на короткі дистанції паски безпеки непотрібні. Згідно зі статистикою, 75 % відсотків випадків загибелі водія трапляються в радіусі 40 кілометрів від його дому.

5. Пасажирам, які сидять на задньому сидінні, пристібатися не обов'язково. Це вкрай небезпечно не тільки для самих пасажирів, але й для водія. Український закон зобов’язує всіх пасажирів пристібатися.

6. Ремінь безпеки можуть у випадку аварії травмувати людину. Пасок справді може травмувати шийний відділ хребта, адже під час різкого гальмування тіло за інерцією продовжує рухатися вперед. Також він теоретично може спричинити опіки чи зламати ключицю. Однак ці травми дозволять людині вижити.

7. Всі люди на дорогих машинах — мажори, і для них правила дорожнього руху не писані. Це стереотип: серед власників і водіїв дорогих машин відсоток тих, хто ігнорує правила, невеликий.

8. Жінки — невправні водійки. Статистика свідчить, що жінки керують автомобілями обережніше за чоловіків.

9. Іконка в автомобілі врятує від аварії. Покладаючись на Бога, варто все ж дотримуватися правил дорожнього руху.

Фото: Українська правда, Vision Zero, Главком