Андрій Скіпальсьский працює в громадському секторі двадцять років. Зокрема був відомий як один із найактивніших борців за заборону куріння в громадських місцях, керівник Українського центру контролю над тютюном, голова правління ГО «Життя». Під час Майдану став співзасновником ініціативи «Реанімаційний пакет реформ», а 2018 року пішов на державну службу — виграв конкурс і очолив Директорат громадського здоров’я в Міністерстві охорони здоров’я.  У травні 2020-го Андрій Скіпальський повернувся до громадського сектору. Говоримо про досвід на державній службі, загрози коронавірусної епідемії та роль, яку громадські організації можуть відіграти в боротьбі за здорову Україну.  

— Пане Андрію, у 2018 — 2020 роках ви були генеральним директором Директорату громадського здоров’я в Міністерстві охорони здоров’я. Чи є різниця в сприйнятті медичної реформи очима державного службовця та громадського діяча?

— Безумовно, є, адже місце сидіння, як то кажуть, визначає позицію. Але це не були кардинальні зміни, а скоріш доповнення до загального бачення ефективності та можливостей громадянського суспільства. Хоча моя робота керівника Директорату громадського здоров’я була інтенсивна та виснажлива, зараз мені здається, що треба було бігти ще швидше в багатьох питаннях.

Одне з моїх внутрішніх розчарувань «ізсередини» — це відсутність подальшої реформи державної служби попри заяви влади про її необхідність. Державні структури постійно змінюють та «перетрушують». Попри запит на реформу держслужби, увагу до неї з боку міжнародної спільноти та віру в неї громадянського суспільства (представники громадськості з ентузіазмом сприйняли заклик йти на держслужбу), у реальності ця реформа перетворилася на імітацію.

У МОЗ інституції — на межі своїх можливостей: вони недоукомплектовані та невмотивовані. Наприклад, в апараті уповноваженої Верховної Ради з прав людини працює 250 осіб. Стільки ж штатних працівників в усьому МОЗ. У мене як керівника директорату в підпорядкуванні було всього 14 людей у найкращі часи. Нові структури, які впроваджують медреформу — Національна служба здоров’я України та Центр громадського здоров’я — у процесі становлення та не завжди мають усі повноваження для виконання своїх функцій.

На державній службі бачиш медреформу дещо по-іншому: розумієш цикли політики, які необхідно проходити. Також впровадження реформи потребує роботи в нормативній сфері, яку не видно «ззовні». Тим паче, що ухвалення нормативних документів ускладнюється через політичні баталії.

У мене змінилося сприйняття реформи в контексті не її темпів, а обсягів. Наприклад, приведення законодавства в медичній сфері у відповідність до стандартів Євросоюзу є дуже амбітною метою. Загалом Україні не вистачає технічної спроможності у втіленні медреформи, на мою думку.

— Як ви оцінюєте заклики деяких політиків і посадовців до скасування медреформи? Зокрема нещодавнє подання уповноваженої ВРУ з прав людини Людмили Денисової до Конституційного Суду з проханням скасувати реформу. За її словами, медреформа нібито завдала складнощів у боротьбі з епідемією COVID-19.

— Я оцінюю дії Денисової як політичні. Я не читав обґрунтування, але думаю, що її юристи знайшли аспекти, за які можна «зачепитися». Адже в період безпрецедентної трансформації медичної сфери боротися з наслідками епідемії вкрай важко. Не знаю, до чого може призвести це подання, окрім як свідомо гальмувати поступ реформи. Мені сумно, що у 2021 році, коли ми мали би повністю розгортати медреформу та працювати над її вдосконаленням, тривають дебати щодо необхідності цієї реформи. Але наголошую — альтернативи цій медреформі немає. Жодна політична чи експертна група, яка її критикувала, не змогла запропонувати інший варіант.

— Чи є зараз політичні умови для можливого скасування медреформи?

— У контексті саботажу розвитку України ці умови можуть бути. Зараз політичний контекст є абсолютно невизначеним, наприклад, можуть відбутися позачергові парламентські вибори. Тому я би не здивувався, якщо якась політична група почне впроваджувати тези щодо повного скасування медреформи, та паразитувати на цьому популізмі. Але ніхто не уявляє, що станеться після цього. Медреформа є надзвичайно складною, адже сфера охорони здоров’я стосується кожного українця. Загалом політичні заяви щодо скасування реформи не додають приводу для оптимізму, особливо лікарям, які вже працюють у нових умовах.

— Що може зробити громадськість, щоб захистити медреформу і далі її втілювати?

— По-перше, моніторити діяльність влади у сфері впровадження реформи. Представники громадянського суспільства можуть робити аудит процесів на місцевому рівні, як-то доступ пацієнтів до послуг за новими стандартами. Також громадськість здатна ефективно контролювати використання публічних фінансів під час медичних закупівель.

По-друге, експертне середовище громадянського суспільства має бути залучене до підготовки технічних етапів впровадження реформи: напрацювання концепцій реформ різних секторів охорони здоров’я та нормативно-правових актів у форматі робочих груп.

По-третє, підтримка Уряду у сфері комунікації медреформи: пояснення людям сенсу тих чи інших перетворень. Громадянське суспільство доволі ефективно виконує цю функцію.

По-четверте, адвокація конкретних змін у сфері охорони здоров’я.

— А як ви оцінюєте українські заходи, спрямовані на боротьбу з COVID-19?

— Я би назвав ці заходи адекватними відповідно до наших можливостей. Добре що у нас зараз немає драматичних показників смертності від коронавірусної хвороби. Хоча 20 000+ смертей — це велика цифра і краще б її не було.

Головний виклик — це слабкість систем охорони здоров’я та громадського здоров’я. Боротьба з епідеміями є головною прерогативою саме системи громадського здоров’я, але її зараз фактично немає в нашій країні: навіть не ухвалено профільний законопроєкт.

Багато запитань викликає система тестувань на COVID-19. Багато людей не мають доступу до безкоштовного державного тестування, тому їм доводиться витрачати на тести гроші, а така змога є не в кожного. Також сімейні лікарі справді можуть рекомендувати не роботи тести за «легких симптомів», а контактні особи взагалі не належать до обов'язкової групи тестування.  Через це тестів роблять менше. Частина людей не робить тести і хворіє вдома. «Страшилки» про значні черги в лабораторіях і проблеми з безкоштовним тестуванням спрацювали.  

Складові боротьби з епідемією —  тестування, збір, обробка даних та відстежування контактних і хворих, а також вакцинація. У 2020 році ми вже навчилися одягати маски, частіше мити руки та тримати дистанцію. А 2021 рік несе нам нові виклики, один із них — масова вакцинація.

— Як громадськість допомагає державі подолати епідемію COVID-19?

— Наприклад, деякі ГО виконують антикорупційні функції, адже коли багато бюджетних грошей витрачають на боротьбу з епідемією, важливо стежити, аби їх не вкрали. Багато громадських організацій та коаліцій приймали участь в інформаційних кампаніях, які вчили людей носити маски, мити руки та тримати дистанцію.

Також роль громадськості важлива для подолання міфів щодо вакцинації, які ширяться в інформаційному просторі. Альтернативи вакцинації немає. Як показують дослідження, є випадки повторного зараження COVID-19, тому ми маємо досягти високого рівня вакцинації у 60–70 %, як рекомендує Всесвітня організація охорони здоров’я для подолання пандемії.

На жаль, в Україні слабка функція ГО у сфері надання послуг. У розвинутих країнах держава розглядає громадські організації як ефективних партнерів у наданні соціальних та медико-соціальних послуг. Для українських ГО ці можливості буквально нещодавно відкрилися у сфері ВІЛ/СНІДу. Проте в контексті боротьби з коронавірусною хворобою їх поки що немає, та й загалом є питання, чи готова громадськість надавати ці послуги.

 — У 2016 році Кабінет Міністрів ухвалив Концепцію розвитку громадського здоров’я. Яких важливих заходів вдалося вжити в цій сфері за понад чотири роки?

— Це єдиний документ, де є визначення терміну «громадське здоров’я» на нормативному рівні. До основних досягнень у виконанні цієї концепції можна віднести створення та повноцінне функціонування Центру громадського здоров’я, який став технічним координатором боротьби з епідемією коронавірусу. Також ухвалили Стратегію розвитку національної системи крові, Стратегію забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту, Державну стратегію розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню, Національний план дій щодо боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів та інші плани. Ці документи дають можливість формувати систему громадського здоров’я за сучасними стандартами.

Найгірший наслідок невиконання концепції — відсутність закону про систему громадського здоров’я. Майже третина чинного закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» посилається на вже неіснуючу Санітарно-епідеміологічну службу. Під час епідемії не мати цілісного законодавства у сфері громадського здоров’я — це катастрофа.

— Які головні виклики у сфері громадського здоров’я?

— Громадське здоров’я все ще залишається новою концепцію, на політичному рівні мало розуміють її важливість. Наша медична система спрямована на те, щоби 99 % всіх коштів йшли саме на лікування. Проте сучасні доказові дослідження говорять, що зберегти здоров’я та підвищити якість і тривалість життя можна передусім через роботу із соціальними детермінантами та факторами ризику: способом життя, харчування тощо.

Сімейні лікарі майже не працюють у сфері превенції — не дають порад щодо здорового способу життя, позбавлення від шкідливих залежностей тощо. І на державному рівні поки що не визначено, хто саме має взяти на себе головну роль у сфері превенції.

Інший виклик — готовність реагувати на епідемії та пандемії в майбутньому. Адже до 2020 року людство 70 років не знало цих проблем. Чи будуть в Україні в подальшому спрямовувати гроші на протидію епідеміям — ніхто не знає.

Ще один виклик — це ментальне здоров’я. На високий показник Дейлі в Україні (сума потенційних років життя, втрачених через передчасну смерть і втрату працездатності, — ред.) впливають і психічні розлади та хвороби, на які в нас часто не зважають.

Також епідемія коронавірусу загострила проблему стійкості до протимікробних препаратів. Люди «призначають» самі собі антибіотики, що тільки підвищує резистентність бактерій до них та створює ризики для всієї сфери охорони здоров’я. Тим паче в Україні антибіотик можна легко купити в будь-якій аптеці. Ми можемо дійти до того, що жоден антибіотик із часом не буде діяти на елементарне інфекційне захворювання.

Не забуваємо, що Україна належить до десятки найменш вакцинованих від дифтерії країн світу. У 2019 році в нашій країни був надзвичайно високий ризик спалахів цієї летальної хвороби.

— Як громадськість може допомогти вирішити ці проблеми?

Ті самі чотири функції:

1. Експертне залучення до тих питань, де громадськість має експертизу.
2. Комунікація. Наприклад, проведення інформаційної кампанії щодо продажу антибіотиків виключно за рецептом.
3. Моніторинг витрачання публічних фінансів, адже незабаром має розпочатися масова закупівля вакцини від коронавірусу.
4. Адвокація важливих ініціатив у сфері громадського здоров’я.

— Однією з найважливіших складових сфери громадського здоров’я є боротьба з тютюнопалінням. Що зараз пропонує громадськість у цьому напрямі?

— Політика у сфері контролю за тютюном є однією з найбільш успішних у сфері громадського здоров’я в Україні. Роль громадськості в цьому питанні була та залишається дуже високою. Куріння є одним із головних факторів передчасної смерті українців. Контроль над тютюном має бути на прапорі всіх державних політик у сфері попередження неінфекційних захворювань, якщо уряд хоче збільшити тривалість життя громадян. Причиною 82% передчасних смертей українців є саме неінфекційні захворювання.

Усі кроки вже прописані в ратифікованій Україною Рамковій конвенції ВООЗ із боротьби з тютюном і Директиві № 2014/40/ЄС. Тим паче, що у сфері боротьби з палінням є величезна експертиза громадськості. Одним із подальших кроків для впровадження європейських практик боротьби з палінням має бути ухвалення законопроєкту № 4358 «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони здоров’я населення від шкідливого впливу тютюну». Цей проєкт закону не можуть ухвалити вже рік через «пінг-понг» між різними інституціями, а також жорсткий лобізм в Парламенті. Тютюнова індустрія уже знайшла депутатів у партії більшості, які активно протистоять впровадженню європейських стандартів захисту від тютюну.

Це інтерв’ю опубліковано в межах проєкту «Базова підтримка “Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ”», який реалізується Коаліцією РПР завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», який реалізується ІСАР «Єднання» в партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).