Заяву, підписану кількома організаціями, оприлюднив Центр прав людини Zmina.

Автори заяви вважають, що останнім часом почастішали випадки судових рішень, відповідно до яких журналісти-розслідувачі повинні спростувати інформацію про доведені в журналістських розслідуваннях факти.

Наприклад, у справах проти команди журналістів програми «Наші гроші з Денисом Бігусом» за позовами фігурантів їхніх розслідувань – колишнього високопосадовця Сергія Семочка та сім’ї Гладковських – суд зобов’язав спростувати «оціночні судження», які ґрунтуються на показах свідків та офіційних документах, всупереч практиці Європейського суду з прав людини.

Також обурення правозахисників викликає нещодавнє рішення щодо несанкціонованого оприлюднення колишнім високопосадовцем Андрієм Портновим персональних даних водіїв команди журналістів-розслідувачів програми «Схеми».

Нагадаємо, 31 серпня Печерський районний суд Києва відмовив водію програми розслідувань «Схеми» Борису Мазуру в задоволенні позову про захист права на приватність до колишнього народного депутата та ексзаступника голови Адміністрації президента Андрія Портнова, який раніше оприлюднив детальні персональні дані водіїв редакції. Суд відмовив у проханні зобов’язати вилучити з публічного простору персональні дані пана Мазура та постановив стягнути з водія «Схем» витрати пана Портнова на адвокатів у розмірі 52,5 тис. гривень.

10 вересня Голосіївський районний суд Києва зобов'язав 24 канал, Bihus.info та UAportal спростувати інформацію з журналістського розслідування про колишнього першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка. Суд також стягнув із журналістів на користь позивача близько 70 тисяч гривень судових витрат за експертні дослідження тощо.

Однак повний текст авторка сюжету Леся Іванова отримала від суду лише 16 жовтня, після чого у відведені законом строки (30 днів) було подано апеляцію. Однак на той момент суддя вже видав виконавчий лист на примусове виконання рішення суду – спростувати і виплатити Семочку судові витрати. Тобто, суддя не дочекався ані апеляції, ані ознайомлення відповідача з рішенням суду, чим грубо порушив права відповідачів. На основі листа суду приватний виконавець арештував рахунки Дениса Бігуса та Лесі Іванової.

«Детектор медіа» публікує повний текст заяви правозахисників:

«Ми, правозахисники та представники медіаспільноти, висловлюємо серйозне занепокоєння щодо якості, пропорційності, правомірності та справедливості судових рішень у справах проти журналістів, видань та користувачів інтернету в Україні. 

Ми звертаємо увагу громадськості на випадки, коли суди у своїх рішеннях потурають зловживанню антидифамаційним законодавством та ігнорують судову практику Європейського суду з прав людини й міжнародні стандарти захисту свободи вираження поглядів. Як результат, в Україні складається судова практика, яка становить загрозу для демократії та не відповідає ані Конституції Україні, ані міжнародним зобов’язанням нашої держави в захисті прав і свобод людини.

Зокрема, останнім часом почастішали випадки судових рішень, відповідно до яких журналісти-розслідувачі повинні спростувати інформацію про доведені в журналістських розслідуваннях факти. Наприклад, у справах проти команди журналістів програми “Наші гроші з Денисом Бігусом” за позовами фігурантів їхніх розслідувань – колишнього високопосадовця Сергія Семочка та сім’ї Гладковських – суд зобов’язав спростувати “оціночні судження”, які ґрунтуються на показах свідків та офіційних документах, усупереч практиці Європейського суду з прав людини. Суд також забороняє поширювати імена фігурантів гучних кримінальних справ, пов’язаних з корупцією, незважаючи на пряму норму закону про суспільний інтерес, який переважає в такому разі.

Також викликає обурення нещодавнє рішення щодо несанкціонованого оприлюднення колишнім високопосадовцем Андрієм Портновим персональних даних водіїв команди журналістів-розслідувачів програми “Схеми”. Попри те що публікація детальної конфіденційної інформації в інтернеті обґрунтовано становить ризик для безпеки та життя журналістів, суд не лише відмовив у задоволенні позову про неприпустимість розголошувати ці дані у відкритому доступі, а й ще стягнув витрати на адвокатів на користь Портнова. 

Правозахисники неодноразово критикували позасудову практику блокування сайтів та вебресурсів, запроваджену указами Президента України з 2017 року. Але навіть у випадках, коли обмеження інформації чи сайту в інтернеті зумовлено рішенням суду, якість обґрунтування таких заходів сумнівна. У справах проти платформи Enigma, informator.news, сайту “Кореспондент” та інших накладено “арешт на майнові права інтелектуальної власності, які виникають у користувачів мережі Інтернет при використанні вебресурсів”. Суд не пояснює, який контент на цих вебресурсах безпосередньо порушує “права інтелектуальної власності”, про яке майно йдеться та як у користувачів мережі Інтернет воно набувається.

У справі за позовом організації “С14” проти Громадського телебачення через публікацію, в якій С14 характеризується як “неонацистська” організація, суд, спираючись майже виключно на результати лінгвістичної експертизи, ухвалює рішення про спростування. Попри сумніви в законності та обґрунтованості висновку експертів-лінгвістів з боку медіаюристів та правозахисників, суд у своєму рішенні в цій справі не зважив на інші аргументи сторін усупереч практиці Європейського суду з прав людини.

Також нещодавнє рішення суду на користь народного депутата Віктора Медведчука в справі проти Вахтанга Кіпіані та видавництва “Віват” про заборону на розповсюдження книги не лише викликало хвилю обурення громадськості, а й обґрунтовану критику медіаюристів. Зокрема, у цій справі суд не розмежовує фактів та оціночних суджень, а також ігнорує важливість інформації для суспільної дискусії. Це рішення – черговий тривожний дзвінок про стан захищеності свободи художнього вираження в Україні.

Ми як правозахисники та журналісти часто апелюємо до міжнародних стандартів захисту прав людини та свободи слова. Відповідно до цих стандартів, одним з ключових арбітрів, які мають виступати гарантом захисту конституційних прав і свобод громадян від політичних чи будь-яких інших впливів та обмежень, є незалежна судова гілка влади. 

Неналежно мотивовані та сумнівні з точки зору дотримання вимог національного законодавства України й міжнародних стандартів захисту прав людини судові рішення, які обмежують обмін інформацією, думками та ідеями й не забезпечують захисту законних прав та інтересів журналістів, що ведуть законну професійну діяльність, справляють “охолоджувальний ефект” на свободу слова і містять у собі небезпеку для демократичного розвитку країни.

Центр прав людини ZMINA

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції в Україні (ACREC)  

Лабораторія цифрової безпеки

Blueprint for Free Speech»

Фото: court.gov.ua