Російська пропаганда працює на всіх фронтах. Особливо активно атакує патріотично-націоналістичні громадські організації, які утверджують національну ідею та українську ідентичність. Маніпуляції, дезінформація, відверта брехня і фейки активно розповсюджуються через усі можливі засоби комунікації. «Детектор медіа» у своєму спецпроєкті «Громадянське суспільство» говорить з представниками патріотичних ГО про те, чим вони насправді займаються, які ідеї сповідують, які проєкти реалізовують та яку підтримку отримують від Міністерства молоді та спорту.

Голос молодіжної націоналістичної спільноти було чути завжди, як у 1925 році, коли утворилась громадська організація Спілка української молоді, так і сьогодні. На початку 20-х років минулого століття, коли збройна боротьба з силами більшовизму завершилася поразкою, українська інтелігенція почала готуватися до нових спроб відновлення незалежності України. Так утворилася Спілка визволення України (СВУ).

З молодіжного крила СВУ і зародилася Спілка української молоді. Її засновниками були Микола Павлушков, Борис Матушевський та інші. СУМ була таємною організацією і поділялася на невеликі групи по п’ять осіб. Така будова організації на випадок арешту одного члена команди залишала недосяжними для ворога інші підпільні угрупування. Основною метою СУМу було створення незалежної демократичної держави.

Після закінчення Другої світової війни в 1945 році у Німеччині, Австрії, Франції, Італії опинилися тисячі українців. Вони відмовилися повертатися до рідних домівок, де панував радянський режим. 6 липня 1946 року в Мюнхені відбулася зустріч активістів СУМу, які відновили діяльність організації в діаспорі. До кінця липня було створено сім відділів організації, які нараховували близько 200 активних членів.

Сьогодні Спілка української молоді – це організація з багатьма тисячами членів, яка діє не лише в Україні, але й в українській діаспорі Австралії, Аргентини, Бельгії, Великої Британії, Канади, Франції, Німеччини і США. Нині організація працює для того, щоб молоді українці з різних країн могли спілкуватися між собою, допомагати одне одному в духовній, розумовій, соціальній, культурній, освітній і фізичній сферах.

«Детектор медіа» продовжує серію інтерв’ю з лідерами молодіжних громадських націоналістично-патріотичних організацій України у рамках спецпроєкту «Громадянське суспільство». Цього разу ми спілкуємося з головою крайової управи Спілки української молоді в Україні Андрієм Фендиком.

– Спілка української молоді одна з найстаріших українських громадських організацій. Яких трансформацій вона зазнала за 95 років свого існування?

– Найперша трансформація – це перехід від спільної діяльності до діяльності опосередкованої, структурованої, котра має ознаки своїх цінностей, мети, символіки, організаційності. Колись організація діяла як система п’ятірок: одна людина могла знати тільки п’ять інших, відповідно, ті з п’яти теж могли знати тільки п’ять. Місцем діяльності на той час було місто Київ, згодом організація розширювалася. Через деякий час відбувся «Харківський процес» – суд над «Спілкою визволителів України» та Спілкою української молоді. Членів цих організацій було засуджено до смертної кари або на довічне ув’язнення в табори. Після цього почали строкато з’являтися осередки організації у Харкові, на півдні України, в західній частині, за кордоном.

Спілка української молоді з’явилася й у Франції, Німеччині, Великій Британії, Канаді та інших державах. Саме тоді було вирішено створити єдину організацію, яка б об’єднувала СУМівців з усього світу гімном та символікою. У той час Григорій Ващенко – видатний український педагог, розробив програму виховання українців. Праця називалася «Виховний ідеал» – виховання здорового тіла і духу. Крім того, Спілка діє на ідеалістичних християнських засадах.

До 1989 році, у час Радянського Союзу, Спілка української молоді була заборонена, тому в 1989 році, у підніжжі гори Маківка вирішили створити Спілку незалежної української молоді (СНУМ). Основною ідеєю на той час було здобуття української незалежності. Коли ми її отримали, слід було вирішувати, що робити далі. Частина активістів пішла у політику, в політичні партії – «СНПУ», «Народний рух України», «Радикальна українська партія», інша частина – перейшли в «УНА-УНСО», а треті – почали працювати у напрямку долучення до світової організації СУМ, яка займалася вихованням молоді на основі праць Ващенка – ідеалістичних християнсько-патріотичних засадах для розвитку та утвердження українського суверенітету.

З 1996 року Спілка української молоді в Україні зареєстрована як громадська організація. Вона є повноправною частиною світової управи СУМ. В Україні ми подаємо своїх делегатів до світового конгресу, а наші члени мають право обирати та бути обраними членами світової управи Спілки української молоді. Голова крайової управи СУМ в Україні є членом світової управи СУМ, також з України членами світової управи є Святослав Липовецький та Юрій Заруцький з Тернополя, Неля Лавриненко з Чернігова.

– У чому унікальність Спілки української молоді? Чи відтворена вона в діяльності вашої організації?

– Наша унікальність – це багатогранність. Діяльність Спілки української молоді складається з п’яти частин.

Перша і одна з найголовніших – це виховна частина. Вона полягає в тому, щоб розробляти виховні матеріали та програми, а також систематично працювати з молоддю. Для дорослих ми також маємо виховні семінари та тренінги. Другий напрям – суспільницький – дружина суспільників. Це ті, хто займається організаційними процесами, життєдіяльністю організації, її розвитком, комунікацією, пошуком та залученням нових членів та різноманітних матеріальних, нематеріальних та фінансових ресурсів. Третій напрям – ратницький. Ратники – це, ніби, такий собі спортивний напрям, на кшталт скаутингу. Там є і сплави, і мандрівки, і виживання в природі, спортивні змагання тощо. Сюди ж входить і військова справа, самооборона, надання першої медичної допомоги. Нам викладають тактику військові на різноманітних таборових заходах. Четвертий напрям – це культурництво, дружина культурників. Вони займаються організацією творчих вечорів, видають пісенники, популяризують мистецтво і науку. І останній з напрямків, п’ятий – це дружина міжнародників. Ті, хто працюють або комунікують з нашими організаціями в діаспорі, а також з іншими міжнародними ініціативами.

На мою думку, ось ця багатогранність дає можливість бути унікальними і знайти собі місце в тому напрямку, в якому комфортно розвиватися. Зараз модно говорити, що наука формується на перетинах галузей знань, то, напевно, формування молодої людини теж знаходиться на перетині знань та навичок. Наші заходи, наповнюються різноманітними частинками з тих галузей.

– Які вікові групи присутні у вашій організації? Як співпрацюєте з кожною?

– Дітей до трьох років ми жартома називаємо «гусенятами». Від 3-6 років – «суменята». Це наша найнижча ланка членства організації. Далі ми маємо від 6-12 років – «молодше юнацтво». Від 12-18 – це «старше юнацтво». Від 18-50 – це по суті найбільший актив – «дружинники». До речі, назва «дружинники» пішла від князівських часів. Дружиною називалося військо князя Володимира Великого. Від 50 і старше – це «сеньйори». Ті, хто мають життєвий досвід і стараються його передати молодшим поколінням.

Вступити до організації можна в три, п’ять, десять, тридцять п’ять, п’ятдесят і вісімдесят років. Ми не маємо обмежень щодо вступу. Для прикладу, ми проводимо окремо заходи для молодшої вікової категорії, для юнацтва, для сеньйорів і це дає нам змогу показувати єдність, цілісність у діяльності організації, а також унікальність.

– Яку ідеологію сповідує Спілка української молоді? Чи вдалося вам пронести її крізь час і зробити актуальною сьогодні?

– Основна мета нашої організації – виховання української молоді на християнсько-патріотичних засадах. Якщо конкретніше – виховання молоді на ідеалістичних християнсько-патріотичних засадах для розвитку та утвердження української державності. Ця ідеологія трансформувалася після того, як Україна отримала незалежність. Гасло Спілки української молоді  було – «Бог і Батьківщина». Нині ми говоримо про глобальну мету організації – «Україна для українців». У своїй діяльності ми вчимо українців любити Україну, поважати, шанувати та цінувати наші цінності та закони держави. Відтак, сьогоднішнє наше гасло – «Бог і Україна». Варто сказати, що духовна частина нашої діяльності достатньо наповнена, рівнозначно як і патріотична. СУМ – це тільки маленька частинка громадянського суспільства як України, так і світу. У світі представників нашої організації значно більше, ніж в Україні, проте зараз ми бачимо постійний приріст кількості членів і це мене приємно тішить.

– Давайте детальніше поговоримо про представництво СУМівців у діаспорі. У яких країнах ви маєте членів організації?

– На даний момент, СУМ налічує невелику кількість представників в Україні. Ми не маємо платних працівників, які б віддавали увесь свій вільний час розбудові організації. По-друге, не маємо достатньої кількості людей, котрі готові працювати як волонтери.

Щодо представництва у світі, то, на даний момент, ми маємо організації в Канаді, Сполучених Штатах Америки, Аргентині, Австралії, Іспанії, Португалії, Франції, Великій Британії, Бельгії, Естонії, Німеччині. Зараз ведуться перемовини щодо створення осередків у Чехії та Литві, Греції та Італії. Колись ми мали організацію в Росії. Вона була в Мурманську. Також мали представництво у Казахстані. У Росії організація припинила свою діяльність через напад і підпал офісу. Зараз частина членів СУМ Мурманська проживає в Україні. Загалом, у світі нас налічується близько восьми тисяч.

– Скільки членів у вас в Україні та які регіони охоплені?

– Наразі ми маємо ефективно діючі організації у Львівській області, Івано-Франківській, Тернопільській, Хмельницькій, Донецькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Харківській, Київській, Миколаївська. Крім того, добре комунікуємо і з іншими областями, наприклад – Одеською та Чернігівською. Колись були осередки в Запорізькій області, Херсонській та Рівненській, проте їхні активісти переїхали до Києва або стали менш активними. У Вінницькій області мали ініціативну групу. Її члени емігрували за кордон. Щодо членів організації в Україні маємо цікаву річ. Україна колись давно ввела розмежування між членами організації та її прихильниками. Прихильники – це ті, хто беруть участь у подіях організації рідко і є не дуже активними. Члени ж організації сплачують членські внески, більш активно беруть участь у заходах організації. Тому в Україні ми маємо не дуже багато членів – близько 600-800 осіб, але крім них є дві тисячі прихильників.

– Як ви залучаєте фінансові ресурси на вашу діяльність? Чи брали участь в конкурсах на державне фінансування від Міністерства молоді та спорту?

– Кошти Міністерства молоді та спорту – це основні кошти, які йдуть на проєктну діяльність організації. Але знову ж таки, це є виключно проєктна діяльність. Для прикладу, у рамках нашого військового напрямку ми маємо кілька акцій, які покликані допомогти дітям військових. З усього світу ми збираємо подарунки і на Різдво даруємо їх дітям українських військових. Акція називається «Теплом зігріємо серця». Це іменні подарунки, вони готуються під конкретну дитину та під конкретний вік. Друга акція називається «Матусі з любов’ю». Ми даруємо промислово-господарські кошики для матерів загиблих добровольців. Третій захід – це «Благодійний табір для дітей українських військових». Пару років тому ми мали щорічну поїздку з сумівським колективом «Передзвін» до військових на передову.

Цього року, на жаль, ми не встигли зробити акцію «Матусі з любов’ю» на День Матері через брак коштів. Проте, наразі, до 30 вересня триває збір коштів на цю акцію і вже 14 жовтня ми проведемо її у наших регіональних осередках. Основний вклад у цю подію зробила Асоціація українських жінок у Великій Британії. Також були долучені кошти приватних осіб з України. Середня вартість подарункового набору коштує 3500 тис. гривень, а вага становить близько десяти кілограмів. Вартість подарунка дитині, який ми збираємо під час акції «Теплом зігріємо серця» коливається в районі 1500-2000 тис. гривень. Переважно він включає одяг, канцелярію, ласощі, ігри, забави.

– У яких програмах на державне фінансування ви плануєте взяти участь найближчим часом? На які пріоритетні проєкти хочете отримати кошти?

– На даний момент, ми плануємо співпрацю з Міністерством ветеранів. Цього року ми розпочинаємо величезний і дороговартісний проєкт – будуємо оселю (таборову базу) Спілки української молоді в Україні. Зараз ми маємо договір на два роки з продовженням на п’ятдесят років з правом викупу невеличкої земельної ділянки з трьома таборовими будинками, котрі були побудовані в дев’яностих роках в Калуському районі в селі Грабівка Івано-Франківської області. Наразі ми ведемо реставраційно-відновлювальні роботи будинків та облагороджуємо навколишню територію.

– Які майданчики плануєте використовувати для залучення коштів?

– Наразі ми використовуємо сервіс FOUNDY, послугу «Банка» від MonoBank, звісно, можна пожертвувати кошти безпосередньо на наш банківський чи картковий рахунок у ПриватБанк. Згодом плануємо підключити можливості «Спільнокошту» та LiqPay. На першому етапі нам потрібно 3,5 мільйона гривень, щоб запустити ефективне таборування нової бази. У перспективі хочемо запустити там соціальний бізнес: фермерство чи якісь інші виробничі потужності.

– Як ви оцінюєте чинні процедури відбору проєктів на державне фінансування, а також адміністрування грантів та звітування по ним? Чи варто щось змінювати?

– В останній місяць свого президентства, Петро Порошенко підписав указ про сприяння пластового руху та Спілки української молоді. Це дуже приємно, але, на жаль, цей документ мало що нам дає. Натомість, співпрацею з Міністерством молоді та спорту ми задоволені. У нас достатньо добра комунікація, ми завжди подаємося на їхню проєктну підтримку. Більше того, якщо говорити про працівників міністерства, ми маємо просту та якісну комунікацію з ними.

Що стосується написання проєктів, то мені здається, що на початку можливо було важко – треба було розібратися у всіх положеннях, нормативах, постановах, законах, стосах документів. Наразі, ми знайшли людину, яка займається цим питанням. Якщо говорити про проєктну звітність, то саме в ній іноді виникають труднощі. На мою думку, тут занадто велика бюрократія. Наприклад, норма денного харчування на одну людину становить сто двадцять три гривні. Це триразове харчування. Нереально забезпечити такі умови. Тобто є певні норми, яких виконати апріорі неможливо. Ми активно порушуємо це питання на різних зустрічах та нарадах з представниками міністерств, проте досі нічого не змінилося. Є також велика проблема з казначейством. Підписані документи мають пройти «дев’ять кіл пекла», поки їх не завізують. Таких нюансів безліч, але ми потроху вчимося з ними справлятися.

Загалом комунікація, фінансування і сам конкурс проводиться достатньо прозоро. Податися можуть будь-які організації, які виконують встановлені норми. Тут я не маю жодних заперечень. Завжди оголошуються пріоритетні напрямки на поточний рік. Але знову ж таки, ось ця бюрократія забирає дуже багато часу і зменшує нашу ефективність у підготовці до заходу чи навіть інколи так втомлює, що забирає бажання щось робити.

– Кошти, отримані від Міністерства молоді та спорту, мають спрямовуватися на заходи. Чи вдасться вам цього року витратити отримані державні кошти з огляду на пандемію коронавірусу COVID-19?

– Щось у цьому процесі є негативним, а щось позитивним. Із негативу є те, що нам довелося відмовитися від низки достатньо цікавих заходів. Для прикладу, ми організовуємо інтелектуальні ігри, куди залучаємо дуже багато нових членів, особливо в регіональних осередках. Це спартакіада – спортивні змагання. Вони не вдалися через те, що ці заходи мали відбутися у квітні-травні в розпал карантинних заходів. Тоді також нам довелося відмовитися від низки осередкових таборів: «Всеукраїнського табору», «Мандрівного табору». Зараз стоїть питання як провести інші заходи. Наприклад, якісь дрібні семінари ми робимо в онлайні чи в офлайні з дотриманням всіх карантинних вимог. Звісно, це не той ефект. Маю надію, що згодом все налагодиться.

Для найменших дітей два рази на тиждень ми робили проєкт «Ніч вже йде», де члени організації, відомі артисти чи друзі організації читають казки дітям. Щонеділі мали розважальну передачу «Підпільний Кіндрат», покликану активізувати прихильників чи тих, хто раніше був активним в організації. З вересня ми активізуємо певні онлайн-проєкти. На майбутнє ми плануємо Всеукраїнський Злет Юнацтва, різні семінари і Андріївські вечорниці в Києві.

– Нещодавно ви провели перший віртуальний світовий вишкільний табір Спілки української молоді. Як це відбувалося? Які переваги та недоліки ви помітили у такому новому онлайн-форматі?

– Перейти в онлайн-формат було не складно. Цікавою була історія зі зголошеннями. До останнього дня ми не мали великої кількості учасників. Навіть думали об’єднати два вишколи – для юнацтва і для дорослих. Але в останній день назбиралося багато учасників – більше вісімдесяти. Перевагою було те, що ми змогли зібрати різних представників організації з різних країн світу в онлайн-форматі. Корисним було попрацювати у групах. Недоліком – перенавантаження людей інформацією. Три-чотири години ми сиділи перед камерою і слухали доповідачей. Лектори були з України, Великої Британії, Канади, Сполучених Штатів Америки. Для прикладу, був президент Світового Конгресу Українців Павло Ґрот, котрий теж є членом Спілки Української Молоді Канади. Були психологи зі Сполучених Штатів Америки, Великої Британії. Були включення з Австралії. Такий захід дав змогу показати незламність українського духу і підтримати СУМівців, які втомилися від карантину.

– Які, на твій погляд, нині найбільші виклики стоять перед вашою організацією?

– Найперший виклик – це виклик постійності чи стабільності. Для прикладу, щоб бути членом нашої організації ти маєш найперше сповідувати цінності організації, бути активним, сплачувати членські внески. Для багатьох молодих людей цінності організації не завжди є цінними. Вони дуже релевантні – сьогодні в одній організації, а завтра в іншій. Це розбалансовує нашу діяльність. Викликом є фінансовий аспект. На жаль, ми не можемо утримувати платних працівників. Звісно, ми стараємося оплачувати людям певні послуги, бо все ж таки людина має мати якусь винагороду за свою працю, але не завжди це вдається. Достатньо великою проблемою ми вважаємо мінімальне бажання людей систематично працювати з юнацтвом. Теж є викликом робота зі студентським сектором. Вони є непостійними, а тому треба знаходити багато аргументів для підтримки їхнього інтересу.

Я вважаю, що нам потрібно більше звернути увагу на суспільно-політичний напрям діяльності. Мені хотілося б, щоб більше СУМівців йшли у політику, в органи місцевого самоврядування чи до Верховної Ради, не боялися викликів державної служби. Виховання, яке ми даємо – проукраїнське. Його варто використати на покращення життя і добробуту громадян нашої країни. Колись в організації були курси суспільно-політичної освіти. Мені б хотілося їх згодом відновити аби нарешті позбуватися споживацького характеру.

– Які плани маєте на найближчі 5-10 років? Що для вас буде мірилом успіху?

– Мірилом успіху буде постійне збільшення членства – як мінімум на 10% кожного року. Мені б хотілося, щоб ми мали трьох-чотирьох платних працівників. І, звісно, важливим кроком вперед стало б проведення заходів, таборувань, семінарів у нашій оселі «Грабівка». Також плануємо розвиток наших комерційних проєктів. Одним з таких є англомовний табір, куди ми запрошуємо спікерів із Великої Британії, Канади, США, оплачуємо їхню дорогу і покриває двотижневе таборування. Натомість вони проводять майстер-класи з вивчення англійської мови.

– І на останок, чому молоді та активним громадянам варто долучатися до СУМу?

– Саме у Спілці української молоді вони зможуть реалізувати мрії, відкрити таланти та отримати нові здібності. Із СУМом не сумно. Ну, і це гарна нагода отримати якісний практичний досвід для саморозвитку, для утвердження себе як особистості, для морального задоволення і для розвитку держави.

Людмила Тягнирядно, ведуча «Українського радіо»

Вадим Міський, програмний директор «Детектор медіа»

Фото: з архіву СУМ в Україні