Мій дідусь, вчитель української мови та літератури, сам з Чернігівщини, захищав Україну від фашизму в лавах червоної армії з 1941 по 1945 роки. Він, як і багато інших моїх родичів, пройшов тисячі кілометрів, дійшов до Братислави і, очевидно, сотні разів ризикував своїм життям, у боротьбі проти нацистської Німеччини. Що він був неодноразово нагороджений. Я завжди буду вдячна за його мужність, героїчність. І всеодно я наполягаю, що українці (та насправді ніхто) не повинні святкувати день перемоги над фашизмом 9 травня. Врешті решт перемога союзників у Другій світовій війні, для України, на жаль, перемогою не стала.

Для більшої частини Європи та багатьох країн світу, перемога у 1945 році стала справді новим початком. Перемогою рівності і прав людини, цінності кожного життя. Це стало рушієм розвитку ЄС, НАТО та ООН. Та попри весь морок фашизму, це не було остаточною перемогою світла над темрявою. Багато хто забув, що частина Східної та центральної Європи стали фактично платою радянському тоталітарному режиму за цю перемогу.

Україна стала частиною срср загарбницьким, військовим шляхом. Вона фактично була окупованою тоталітарною державою аж до її розпаду. Під час Другої світової війни частина українців боролись не лише з фашизмом, але й з радянською армією за незалежність України.

Я завжди захоплювалась силою віри у воїнів УПА, які аж до 60-х років продовжували боротьбу за незалежність України. Військово тоді ця боротьба була програшною. Але багато в чому саме вони проносили крізь роки ідею української державності, віру в те, що боротьба має продовжуватись, а перемога можлива.

Саме тому зараз, коли вже незалежна Україна знову веде визвольну війну, історія боротьби воїнів УПА надихає. Іхні пісні знову відроджуються в пам’яті і стають символом вже нашої боротьби.

Наші дідусі і бабусі, які пройшли Другу світову війну зробили подвиг. Вони народились під час окупації України Радянським Союзом. Це була мілітаристська тоталітарна машина з сильною пропагандою. Багато з того, що ми зараз знаємо про СРСР, вони не знали. Але в 1941, році вони знали про напад Німеччини і мусили боротись. До того ж, загони НКВД мало кому давали вибір.

Зараз (навіть попри те, що Росія досі не розкриває свої історичні архіви) ми не можемо робити вигляд, що в цілому боротьба СРСР була благородною. Ми не можемо робити вигляд, що не було Пакту Рібентропа-Молотова, який фактично визначав плани поділу Європи двома тоталітарними режимами. Ми не можемо робити вигляд, що СРСР не брав участі в розтерзанні Польщі у 1939 році. Ми не можемо робити вигляд, що Сталін не розстрілював своїх же військових, що не було концтаборів. Ми не можемо робити вигляд, що багато солдатів не просто боролись з фашизмом, а роздирали європейські землі, грабували і гвалтували людей.

Те, що більшість з наших дідів та бабусь героїчно боролись з фашизмом, те, що фашизм був справді нечуваною досі загрозою людству і всьому гуманному, що в ньому є, аж ніяк не означає, що для радянського союзу ця війна була справедливою. Це ніяк не пробачає те, що радянський союз був одним зі співініціаторів Другої світової війни.

Ми маємо бути вдячні нашим сім’ям, що вони відіграли вирішальну роль в боротьбі з фашизмом. І, коли йдеться про жертовність, то саме українці поклали надзвичайно велику кількість (за підрахунками, 8-10 мільйонів) своїх життів в цій боротьбі.

Однак ця війна була жахлива. Вона була жахлив як з боку нацистської Німеччини, так й комуністичного Радянського Союзу. Росія намагається привласнити собі перемогу над фашизмом, а мала би привласнити всю відповідальність за злочини СРСР проти людей, які в ньому проживали.

Тому Україна має відзначати не день перемоги 9 травня – день, коли ще на 46 років вона залишилась під гнітом тоталітарного монстра, а 8 травня – день пам’яті і примирення. Тепер це відповідальність нашого покоління пам’ятати справжню історію.

Українська боротьба продовжується.

Ця війна нечувана для нормальної людини, але вона є очевидним продовженням загарбницької війни Росії проти України. Українці знову платять кров’ю за свою незалежність.

Ми не маємо права продовжувати радянський наратив про день перемоги 9 травня. Україна виграла війну проти фашизму, але для України (і не лише неї), цей день перемогою не став.

Наш день перемоги ще попереду. Ми всі молимось Збройним силам та докладаємо зусиль, щоб він настав скоріше. Ми святкуватимемо його і зі сльозами і з радістю водночас. Але ні для українців, ні для світу, 9 травня – це не День перемоги, бо тоді зло переможеним повністю не було.

Ольга Лимар, виконавча директорка Коаліції РПР

Оригінал тексту опубліковано на сайті Коаліції РПР