10 квітня в кількох країнах відбулися мирні акції на підтримку Росії. Пропаганда загарбника використала фото та відео на свою користь: «Подивіться, адекватні країни з нами». Проте в цих роликах не показують спалених триколорів, вигуків «ганьба!» і… конячого лайна, що летить у проросійську автоколону.

У Ганновері чисельна проукраїнська акція й автопробіг на підтримку Росії відбувалися одночасно. Я дізналася про мітинг, і ми з мамою сіли на потяг на вокзалі невеличкого містечка, де ми зараз живемо.

Уздовж однієї з центральних вулиць Ганновера стояли тисячі людей з українською символікою. Проросійський автопробіг анонсували на першу годину дня, і люди чекали на проросійську колону, щоб виразити підтримку Україні та протест проти тих, хто підтримує російських воєнних злочинців.

Поліція дозволила учасникам проукраїнської акції триматися лише однієї сторони дороги, яку від них відділяли турнікети. Це було логічно з точки зору забезпечення порядку, щоб контролювати натовп, якщо той захоче перекрити дорогу. Тому не було сумнівів, що автопробіг відбудеться саме тут.

Час минав, учасників більшало. Вони вже не могли вміститися у огороджену зону, тому почали «розтягувати» колону вздовж вулиці. Довжина мітингу була значно більшою, ніж передбачали правоохоронці.

Ми все стояли. Співали гімн, знайомилися, питали одне в одного про автопробіг. У натовпі були українці, казахи, білоруси і навіть росіяни, які багато років живуть у Німеччині. Чимало німців прийшли виступити проти демонстрації символів агресора та висловити нам свою підтримку. Були й біженці, як я.

Автопробігу все не було, і я почала ходити вздовж колони та знімати на телефон красиві кадри, цікавих людей та лозунги (грьобана професійна деформація дає про себе знати навіть коли вже кілька років не займаєшся журналістикою!). Мене вразила кількість машин, які дружньо сигналили, проїжджаючи повз наш мітинг. Люди з вікон автівок махали руками, посміхалися, знімали на відео, а ми у відповідь махали їм прапорами. Серед людей панувала цивілізована атмосфера.

На російську колону чекали більше двох годин, але ніхто так і не приїхав. Згодом люди почали передавати один одному інформацію, що автопробіг змінив маршрут. Тисячі людей рушили вздовж дороги. Не знаю, хто був організатором: людей з гучномовцями, які б керували натовпом і казали, що робити, я не бачила. Судячи з розмов навколо, ніхто точно не знав, куди саме та як далеко треба йти.

За кількасот метрів, біля станції метро Ватерлоо (!), ми таки побачили кілька машин із російською символікою. Учасники акції оточили проросійські автівки. Кінна поліція відтісняла людей та робила «живий коридор», щоб вони могли поїхати геть.

На авто кидали м’які іграшки як символ загиблих українських дітей. Хтось найбільш відчайдушний жбурнув у машину купку кінського лайна. Коли поліція відтіснила людей і випустила машини, наша акція закінчилася, і люди почали розходитися.

Чому все пішло не зовсім так, як очікували мітингувальники, та і судячи з усього, поліція, можна тільки здогадуватися. Або влада свідомо дала дозвіл на акції у різних місцях (проте чому тоді загородили вулицю?). Або ж автопробіг, дізнавшись про кількість людей мітингу, в останній момент змінив маршрут. Але те, що зустріч мітингу та автопробігу відбулася не в тому місці, де планувалася, було очевидно.

DW написала, що в нашій акції взяло участь три з половиною тисячі людей. В автопробігу — близько 600, проте на свої очі я побачила лише кілька машин.

Для мене дуже важливо було побувати на цьому заході. У часи, коли ти не можеш повернутися додому, дуже цінно відчувати підтримку України та бачити наскільки мізерна підтримка загарбника.