«Детектор медіа» продовжує серію публікацій у межах проєкту Everyone has to be protected громадської організації «Ти потрібен Україні». Герої різного гендеру та сексуальної орієнтації розказують, як постраждали від домашнього насильства та хто їм допоміг опісля. Автори проєкту хочуть розповісти журналістам і суспільству про насильство над чоловіками в гетеро- й гомосексуальних сім’ях, про яке в медіа майже не говорять. Вони показують, чому на рівні закону добиваються, щоб у шелтерах — притулках для жертв насильства або переслідування — були кімнати для постраждалих чоловіків та ЛГБТ+. Героєм першої історії був Едвард Різ, небінарна трансгендерна людина. Друга — про Івана Терещука, відкритого гея, директора одеського осередку асоціації ЛГБТ «Ліга». Цього разу своєю історією про сімейний аб’юз поділився Андрій Коваленко, актор театру імені Лесі Українки, гей, уродженець Донецької області.

За 2020 рік до Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству звернулися 4299 людей. Із них — 524 чоловіки. Відсоток звернень від чоловіків поступово зростає: раніше він становив 5%, зараз — 15–20%.

На жаль, чоловіки у випадках домашнього насильства проти себе не можуть отримати тимчасовий притулок у Центрі, бо він розрахований лише на жінок. В Україні й досі за звичаєм вважають, що домашнє насильство — проблема тільки жінок і дітей, хоча постраждати від нього може будь-хто. І стать чи сексуальна орієнтація тут не важлива.

«Коли тебе вже б’ють, то думаєш, що це ти просто перегнув палку»

Познайомився Андрій зі своїм хлопцем три роки тому на фейсбуку. «Тоді мене лякало те, що мені було 27 років, а я досі один. Це були не перші стосунки. І те, що вони аб’юзивні, розумієш не одразу. Якщо в дитинстві ти вже ріс у такій атмосфері, то з часом це розуміння просто стирається. Втрачаєш пильність і ніколи не подумаєш, що з тобою це може трапитися ще раз», — розповідає актор.

Вперше аб’юз Андрій відчув від своїх батьків. Чоловік пригадує, як його і сестру бив батько. Інколи причиною ставало те, що діти їли хліб, а крихти були на столі й на підлозі.

«Починалося в стосунках усе поступово, коли партнер проявляв газлайтинг. Казав, що ти себе "накручуєш", що взагалі не те малося на увазі. І так поступово, крапля за краплею, партнер пригнічував мою пильність. Я думав, що справді неправильно щось робив. Може, дійсно себе просто накручую. Спочатку ви сваритеся, це частішає, а потім тебе починають бити. Коли тебе вже б’ють, то думаєш, що це ти просто перегнув палку», — каже хлопець. Газлайтинг — форма психологічного насильства, коли жертву намагаються змусити засумніватися або в адекватності власного сприйняття дійсності, або в об’єктивності навколишнього світу взагалі. Вона часто супроводжує фізичне насильство в аб’юзивних стосунках або передує йому.

Андрій розповідає, що забезпечувати обох доводилося йому, адже після двох місяців стосунків його колишній хлопець пішов із роботи.

«У мене була робота, то грошей вистачало, щоб знімати окрему квартиру, а також задовольняти його потреби: лікарі, одяг. Я за період наших стосунків не купив собі нічого», — пригадує чоловік.

Актор розказав, що вперше його вдарили тоді, коли він відмовився від сексу. «Він хотів сексу, а я ні. Я повторював, що не хочу. І він на емоціях вдарив мене. Я гнівався, але стримав себе. У думках казав собі, що мене бив батько, але щоб мене зараз ще били далі? І оцей момент, мабуть, став стартом», — пригадує той випадок Андрій.

Чоловік каже, що коли насильство продовжувалося, він хотів піти, але не думав це робити «на емоціях». Та коли цей шквал затихав, вони намагалися поговорити й розв’язати проблему, сходилися назад.

«Зараз розумію, що найголовніше — не допускати, коли агресор починає перепрошувати, молити, лити сльози. Якщо він не зупинився після першого разу, то не зупиниться й далі, поки, можливо, просто не вб’є», — наголошує актор.

«Одного разу він мені зламав два ребра»

Андрій розповідає, як їхні сварки постійно переростали в бійки. «Одного разу він мені зламав два ребра. Тоді був дуже щільний графік на роботі, пік завантаженості репетиціями. Він змушував залишитися. А я ж не можу просто не піти, бо в театрі від мене залежать інші. Ми почали сваритися. Він на емоціях ударив мене ногою в груди. Швидку ми не викликали, на метро поїхали в лікарню, рентген виявив зламані ребра. Три місяці я не міг виступати на виставах. Він сказав, що зрозуміє, якщо захочу від нього піти. А в мене емоції вщухли, я думав, що це я його "спровокував". Друзі не знали про це все, батькам я сказати не міг. Було страшно й соромно розповідати, що мене б’ють.

Від початку наших сварок та майже до самого кінця наших стосунків ми ходили до психотерапевтки. А я відвідую її досі. Вона не могла займати чиюсь сторону, але намагалася постійно натякнути, щоби я йшов, поки не пізно», — розповідає актор.

«Я зрозумів, що далі дороги немає»

Андрій розповідає, що колишній хлопець постійно його критикував: то він щось зробив невчасно, то він неправильно готує їсти.

«Пам’ятаю, один раз я приготував нам вечерю. Він сказав, що не хотів цю страву. Я сказав, що мені це набридло. Почалася бійка. Він вдарив мене по обличчю. А переді мною стояв нетбук, який я взяв і розбив йому об голову. Після цього я зрозумів, що далі дороги немає. Мій колишній усвідомив, що я не буду себе більше стримувати», — пригадує той вечір актор.

Після цієї останньої сварки чоловік вирішив розірвати стосунки зі своїм хлопцем.

«У жертви виникає стокгольмський синдром. В один момент ти людину ненавидиш, але коли емоції вщухають, то думаєш, який він хороший і як же я без нього. Це просто ходіння по колу. Це муки», — каже Андрій.

Після розлучення хлопці жили разом ще пів року. Андрій аргументує це тим, що йому було шкода колишнього, адже він досі його жалів і забезпечував, допоки той не знайде роботу.

«Я знайду нове житло, а він? Тому вирішили ще пів року пожити, поки він "стане на ноги". Я сам з’їхав згодом. Протягом цього періоду в нього з’являлися нові хлопці, він приводив їх додому. Це дуже боляче, коли отак легко позбуваються тебе і шукають іншу жертву. Але ж ми вже були не разом!

Попередні стосунки мого колишнього закінчилися взагалі в дільничного, бо його хлопець не витримав і погрожував йому ножем. Після мене, знаю, у нього теж були стосунки з хлопцем, із яким він мене познайомив. Один і той самий сценарій. Теж пресував його і вдарив. Він сам подзвонив і зізнався, що вони розійшлися після того», — додає чоловік.

Насамкінець актор зауважив, що варто залучати для розв’язання цієї проблеми батьків, друзів й інших людей, яким ви довіряєте. Звертатися до психотерапевтів, телефонувати на «гарячу лінію» допомоги постраждалим від домашнього насильства. Він попереджає, що процес сепарації від аб’юзера буде дуже складний, але згодом стає краще.

Фото надав герой інтерв'ю

Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключною відповідальністю ГО «Ти потрібен Україні» і не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

This material was prepared as part of the «Everyone has to be protected» project implemented by the NGO «Ukraine needs you» supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors of the sole responsibility of NGO «Ukraine needs you» and  do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.