У Чернігові в Освітньому домі з прав людини відбувся ювілейний п’ятий Освітній фест. Він зібрав близько 40 профільних спікерів і експертів та більше 200 учасників. Частина дискусій були присвячені роботі журналістів у темі правозахисту: висвітленню проблем, якісній оцінці ситуації, підтримці колег, які опинилися у небезпеці через свою роботу.

До участі у фестивалі були запрошені не лише українські, але й іноземні журналісти і експерти. Значна увага приділялася роботі медіа у Білорусі, адже фест припав на річницю масових протестів в країні, які почалися після фальсифікації президентських виборів.

За даними білоруського правозахисного центру «Вясна», який також зазнав тиску з боку «влади», у тюрмах сьогодні перебуває понад 620 політв’язнів. Експерти ООН повідомляли, що лише на 1 вересня 2020 року, тобто за 20 днів протестів, в Білорусі було задокументовано 450 випадків катувань протестувальників. Немало серед постраждалих від рук білоруської міліції і журналістів. Та останні, на відміну від активістів, не можуть обрати тактику «бачу міліцію – біжу», адже мають висвітлювати масові протести, в тому числі їхнє жорстке придушення. Що з цим робити? Можна виділити три тези.

Теза 1. Роль медіа мають перебрати на себе громадянські журналісти. Коли статус міжнародного медіа не захищає від переслідування, а жилетка з написом «Press» є командою «фас» для міліції, роль медіа мають перебрати на себе громадські журналісти. Люди без професійних навичок, але зі смартфоном в руках, можуть заповнити прогалини у картині під назвою «Революційна Білорусь». Терабайти зібраної інформації допоможуть не лише у висвітленні актуальної ситуації в країні, але й у притягненні до відповідальності тих, хто вчиняє тяжкі злочини проти мирного населення. 

В минулому громадський журналіст, а нині – голова правління Освітнього дому прав людини Костянтин Рєуцький ділиться своїм досвідом: «У 2014 році журналістам стало неможливо працювати на окупованих територіях. З’явилася проблема: інформація, яка відображала дійсність, не надходила з окупованих частин Донеччини та Луганщини. Це було на руку перш за все росіянам: вони могли подавати ту інформаційну картинку, яка вигідна їм. Тоді з’явилася потреба у громадських журналістах, які могли заповнити інформаційний вакуум.

Зараз Білорусь опинилася у схожій ситуації: ЗМІ переслідуються, а “влада” намагається приховати свої злочини від цивілізованого світу та самих білорусів. Тож медіа мають переймати український досвід і за допомогою громадських журналістів розповідати світу правду. Без неї світ не зможе якісно реагувати на злочини режиму Лукашенка та притягти винних до відповідальності за вчинені злочини».

Теза 2. Кожен може долучитися до документування злочинів режиму. На допомогу громадським журналістам можуть прийти й самі активісти, адже всі потреби у збиранні інформації руками лише журналістів закрити неможливо. Однозначно, не можна говорити про об’єктивність такого матеріалу, але для досягнення справедливості та дотримання прав людини порушення варто фіксувати у будь-якій формі.

Українські правозахисники з Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів запустили просвітницький проєкт Document із серії коротких відео про документацію злочинів, скоєних правоохоронними органами. 

Теза 3. Економічні санкції — протидія несвободі. Найважливіше, що Україна може зробити для безпеки медіа у Білорусі з-за кордону — забезпечити глобальну міжнародну підтримку. Без неї зійдуть нанівець усі заяви та вимоги до білоруського «президента», не дадуть результату і персональні санкції, запроваджені нашою країною проти чиновників режиму. Україна має бути відданою праву на свободу слова та відігравати роль острівця безпеки для журналістів з усієї Східній Європі. Тому припинити будь-яку співпрацю з Білоруссю та запровадити економічні санкції проти останньої до встановлення демократичної влади у країні — обов’язок нашої держави.

Самоусунутися від відповідальності за прийняття рішення щодо Білорусі не вийде. Ми як суспільство подолали занадто великий шлях до демократії, щоб ігнорувати становлення абсолютної диктатури під боком. Як держава ми не можемо дозволити собі толерувати злочини, які відбуваються в сусідній країні, адже ігноруючи авторитарну країну поряд, ризикуємо не помітити становлення авторитаризму і в Україні.

На фото: Учасники фесту підняли національний прапор Білорусі до річниці початку протестів

Фото: Алесь Пилецкий / Ales Piletski