26 січня 2021 року Верховна Рада ухвалила закон про всеукраїнський референдум, який, зокрема, передбачає національні референдуми з питань зміни особливо захищених розділів Конституції, скасування закону або його норми, затвердження міжнародного договору про зміну території держави, а також із питань загальнонаціонального значення (наприклад, про ринок землі). Попри політичні сутички, Венеційська комісія привітала напрацьовані норми та високо оцінила інклюзивний процес розробки проєкту з проведенням публічних консультацій.

Але Конституція визначає не лише національний, а й місцевий референдум, процедура якого юридично не визначена з 2012 року — після скасування відповідного закону. Тож уже майже 9 років ми не можемо проводити референдуми на місцях.

19 травня 2021 у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №5512, покликаний заповнити прогалини в законодавстві та розблокувати проведення референдумів у громадах. Але чиїм коштом буде реалізовуватися така форма народовладдя та яким чином фінансується цей процес?

По-перше, відповідь на головне питання: референдум у громаді відбувається коштом місцевого бюджету відповідної громади (стаття 57). Коштом місцевого бюджету так само будуть отримувати заробітну платню члени комісій (стаття 60). Жодних дотацій із державного бюджету проєкт не передбачає. Скільки грошей потрібно для проведення референдуму, обчислюватиме територіальна комісія щороку, використовуючи середні норми видатків, які визначатиме Центральна виборча комісія (стаття 57). Максимум за два дні після призначення референдуму місцевий голова буде зобов’язаний скликати сесію ради, яка внесе зміни до місцевого бюджету з урахуванням видатків на референдум.

Друге питання стосується коштів основних суб’єктів референдуму: ініціативної групи, місцевої організації політичної партії та громадської організації. Кожен суб’єкт фінансуватиме свою агітацію під час референдумного процесу виключно коштом власного фонду.

Якщо референдум ініціює громада, ініціативна група утворюватиме власний фонд, із якого оплатить підготовку та збір підписів, а також агітацію за підтримку проведення референдуму. Цей фонд наповнюватимуть добровільними внесками та грішми членів ініціативної групи. Загальний розмір фонду ініціативної групи законопроєкт не обмежує, а залишок грошей у фонді, а також внески, отримані після збору підписів, ініціативна група зможе використовувати для проведення агітації за чи проти питання референдуму.

Місцеві організації партій та громадські організації, які стануть учасниками референдумного процесу (зареєстровані прихильником або опонентом питання референдуму), так само зобов’язані відкривати поточний рахунок фонду референдуму, щоби платити за агітацію. Політичні партії або громадські організації, які не утворять фонду місцевого референдуму, не матимуть права брати участь в агітації.

Розмір фонду для агітації буде залежати від розміру громади, де відбуватиметься референдум (стаття 61). Для найменших громад із населенням менше 10 тисяч виборців фонди суб’єктів не можуть перевищувати 300 тисяч гривень, для громад від 10 тисяч до 500 тисяч виборців — півтора мільйона гривень, а для найбільших громад із населенням від півмільйона виборців — три мільйони гривень.

Розмір внесків до фонду місцевого референдуму буде обмежений — зараз це 240 тисяч гривень, тобто 0,1 розміру максимального внеску на підтримку партії протягом року.

Джерела наповнювання свого фонду для кожного суб’єкта будуть різними. Для місцевої організації партії це власні гроші організації партії, а також добровільні внески; для ініціативної групи — залишки фонду на підтримку референдуму, власні гроші членів ініціативної групи, а також добровільні внески; а для громадської організації — лише добровільні внески (стаття 65). Робити добровільні внески до фондів місцевого референдуму зможуть лише люди й організації, які мають право робити внески на підтримку політичних партій.

Фінансові звіти суб’єктів референдуму аналізуватимуть територіальна виборча комісія та Національне агентство із запобігання корупції. Якщо звіт не відповідатиме вимогам закону, ці два органи повідомлятимуть органи правопорядку, які мають перевірити й відреагувати, якщо порушення підтвердиться.

Медіа також будуть майже повноцінними учасниками референдумного процесу. Вони та інформаційні агентства за угодами розміщуватимуть матеріали на замовлення територіальної комісії. При цьому законопроєкт визначає журналістські стандарти під час висвітлення референдумного процесу: достовірність, повноту інформації, неупередженість тощо. Норми забороняють ЗМІ висловлювати в цих матеріалах будь-які оцінки щодо питання референдуму.

Як у випадку з формуванням дільничних комісій, прихильники та опоненти питання референдуму матимуть право на рівне висвітлення їхніх позицій у ЗМІ — законопроєкт передбачає обов’язок телерадіоорганізацій дотримуватися балансу, розподіляючи ефірний час. Аби ми могли почути живу дискусію представників різних точок зору, телерадіоорганізації матимуть змогу організовувати дебати чи дискусії на тему референдуму. Для цього вони мають подати пропозицію з форматом програми та терміном, у який треба дати згоду на участь в ефірі.

Аналіз норм законопроєкту дає зрозуміти: вони аналогічні тим, які прописані для всеукраїнського референдуму. Вони дозволяють досягти відкритості та підзвітності фінансового аспекту референдуму, що відповідає європейським стандартам. А також забезпечують участь засобів масової інформації у процесі референдуму, дозволяючи досягти інклюзивного висвітлення. Утім реальну ефективність таких норм ми зможемо перевірити лише на практиці під час проведення місцевого референдуму. Тоді стане ясно, чи треба їх коригувати.

Фото: Element5 Digital / Pexels