Політичні програми в Україні річ не надто популярна. Політики впевнені, що люди їх не читають, що роблять це хіба що експерти, журналісти та представники міжнародних організацій. Тому й пишуть ці програми аби як, формуючи лист малозрозумілих декларацій без пояснення як їх втілити в життя.

Однак, на останніх парламентських виборах змінити цю практику вирішила Юлія Тимошенко.

БЮТ тоді презентував виборчу програму під назвою «Український прорив», а сама Тимошенко називала це стратегією розвитку країни, організувавши численні помпезні громадські обговорення програми. Її соратники вже навіть заявляли про нові підходи у політиці після презентації цього документу.

Саме ця програма і лягла в основу програми діяльності уряду Тимошенко, яка була схвалена на засіданні уряду і мала ще більш голосну назву «Український прорив: для людей, а не для політиків».

Втім, після двох років перебування на чолі уряду, Тимошенко та її однопартійці вже не згадують про «прорив», текст програми навіть прибрали з усіх бютівських інтернет ресурсів. А от урядова програма є на офіційному сайті уряду. Але від того якихось успіхів у виконанні заявлений цілей більше не стало.

Але якщо «вона працює», то хотілося б таки знати - що вона робить?

Одна справа декларувати загальні речі, на кшталт «боротьби з кризою», а інша - дотримуватися власних конкретних програмних обіцянок. Автори спробували проаналізувати перший розділ урядової програми, який називається «Громадянське суспільство».

В цій частині Тимошенко обіцяла налагодити діалог між владою, неурядовими організаціями та громадянами; створити сприятливі умови для діяльності інститутів громадянського суспільства; забезпечити вчасне і публічне реагування органів державної влади на ініціативи і звернення громадськості; приведення законодавства про неурядові організації у відповідність з європейськими стандартами.

Про те, як було налагоджено «діалог», можна побачити хоча б з сайту Кабміну, на якому в довершеному радянському стилі останнім часом друкують повідомлення про «тисячі телеграм» з підтримкою дій Тимошенко та всілякі інші «одобрямси». Але реально в цій частині нинішній уряд точно нічим не кращий за попередній.

Та повернімося до конкретики, адже в документі є цілком конкретні обіцянки ухвалити перелік законів:про внесення змін до закону про об'єднання громадян (спрощення та здешевлення процедур створення і реєстрації громадських організацій); про відкритість та прозорість діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування (нова редакція).

А також про соціальні послуги (нова редакція - регламентація механізму та умов надання послуг неприбутковими організаціями);про неприбуткові організації; про громадський контроль за діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування; про внесення змін до закону про благодійництво та благодійні організації (спрощення та здешевлення процедур реєстрації благодійних організацій, визначення особливостей правового статусу благодійних фондів, ендавментів та установ, волонтерів, спонсорів і меценатів).

Перелік не надто довгий, але у частині реалізації маємо повний нуль, ба більше, - по деяким позиціям відкат назад.

Так, 14 жовтня 2009 року уряд скасував електронний реєстр громадських експертиз. Це єдина база даних на сайті уряду, яка містить інформацію про висновки громадських організацій щодо діяльності органів влади і рішень влади щодо їх врахування.

Тепер будь-які громадські ініціативи щодо владних рішень будуть ще більше ігноруватися.

Та найбільш показовою є доля першого законопроекту - нової редакції закону «Про об'єднання громадян».

Треба сказати, що уряд таки спромігся подати його до Верховної Ради. Однак, там він застряг більше ніж на рік. Причому, застряг ще на рівні комітету з правової політики, який, до речі, очолює однопартієць Тимошенко Сергій Міщенко, що мав би бути особливо зацікавленим у виконанні партійної та урядової обіцянки.

Але пан Міщенко за рік так і не виніс цей документ на розгляд комітету.

Виявляється, в законопроекті є кілька пунктів, що викликали різку незгоду одного члена комітету - регіоналки Олени Лукаш, яка критично оцінює збереження права іноземців та осіб без громадянства бути засновниками та членами громадських організацій.

Проте ця норма, як і законопроект в цілому, відповідає рекомендаціям міжнародних інституцій, таких як Рада Європи, ООН та ОБСЄ.

Але оскільки від присутності Лукаш часто залежить наявність кворуму на засіданні комітету, до якого входять, але на засідання якого не ходять такі «дисципліновані» обранці як Віктор Янукович, Петро Симоненко та інші, то голова комітету не знайшов нічого кращого, як сховати урядовий проект «під сукно».

Тобто, після останнього засідання комітету він повідомив, що взагалі не виноситиме його на розгляд.

Те, що регламент Верховної Ради не передбачає такого поводження з документами, для українських законодавців ніколи не було аргументом. Тож документ, над яким працював уряд, низка неурядових організацій, який пройшов експертизу експертів ООН, просто «завис».

Вважаємо за необхідне нагадати - ухвалення цього законопроекту - не лише обіцянка Тимошенко. Це ще й зобов'язання держави Україна. В квітні 2008 року в рішенні по справі «Корецький та інші проти України» Європейський Суд з прав людини визнав діючий український закон про об'єднання громадян недемократичним та таким, що порушує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до закону України про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини, виконання рішень Суду є обов'язковим і передбачає внесення відповідних змін до чинного законодавства.

Але і ця причина щодо необхідності схвалення документу хоч і є дуже вагомою, не є основною. Головна причина, яку взагалі важко усвідомити законодавцям, - новий закон потрібен країні тому, що без нього годі й сподіватися на якийсь розвиток третього сектору.

До речі, згідно з рейтингом Світового банку, у минулому році показник України у частині «участь громадян і підзвітність уряду» був 47%. Це рейтинг аналогічний таким країнам як Болівія, Замбія, Мозамбік...

Насправді норми діючого закону не те що не дають можливості розвитку, вони здатні заблокувати діяльність будь-якої реально діючої громадської організації.

Адже, приміром, в законі є норма, що громадська організація своїм статутним завданням може мати захист прав виключно членів організації. Це означає, що будь-яка організація з захисту природного довкілля, прав людини чи протесту проти незаконної забудови має приймати всіх, чиї права захищає, до своїх членів чи отримувати довіреності. В інший спосіб діяти не можна.

Нині, щоб організація могла діяти як всеукраїнська, а не в межах певної області, необхідно реєструвати осередки в більшості областей, тобто мати одразу 14-15 структурних підрозділів та не менше 40 засновників.

А от надавати допомогу жертвам повеней чи вибухів можна тільки через організації, що можуть діяти на території відповідної області. Тобто, якщо організація зареєстрована в Києві, благодійництво на Закарпатті може їй «дорого» коштувати.

Законодавство обмежує права організацій представляти інтереси своїх членів у суді (Постанова ВАСУ № 2 від 6 березня 2008), яке ґрунтується на застарілих нормах закону, позбавляє сенсу об'єднуватися заради законного та спільного захисту своїх прав.

Суттєво обмежено право вести господарську діяльність. Навіть для продажу власних публікацій закон вимагає створювати окреме підприємство. І річ не в податках, а в праві отримувати будь-яке майно завдяки власній діяльності, причому членські внески чинний закон взагалі не регулює.

Є ще один пункт, який важко піддається розумінню - використання назви об'єднання громадян у справі, що не зазначена у статутних цілях, забороняється (стаття 12-1 чинного закону). Це фактично означає, що журналісти спочатку зобов'язані довідуватися, чи належить тема репортажу до статутної діяльності організації, перед тим, як згадувати її назву у своєму матеріалі.

Якщо громадська організація стала членом міжнародної організації (!) або поширила свою діяльність на територію іншої держави в інший спосіб, - як-от взяла участь в екологічному моніторингу чи конференції, - стаття 34 чинного закону зобов'язує її протягом місяця зареєструватися як міжнародна і сплатити за таку реєстрацію 42,5 гривні плюс 250 доларів США за курсом НБУ (Постанова КМУ № 143/93).

Реєстрація всеукраїнських та міжнародних організацій може тривати за законом 40 днів, і ці строки часто порушуються. Але штраф за будь-яку участь в незареєстрованій організації чи якій відмовлено в реєстрації може сягати 130 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (нмдг), або 2210 гривень (стаття 186-5 КпАП).

Для порівняння, товариство з обмеженою відповідальністю мають зареєструвати за три робочі дні, а штраф за підприємницьку діяльність без реєстрації - до 40 нмдг (стаття 164 КпАП).

Отож, спробуйте у відповідності до цього документу ефективно реалізувати своє конституційне право на свободу об'єднань. І ви зрозумієте, що сьогодні створити громадську організацію набагато складніше, довше і дорожче, ніж створити бізнес-компанію.

Від себе додамо лише декілька тез. Так, в країні нині є чимало проблем, і вони можуть видаватися більш значущими. Але... Вочевидь, саме сфера демократії, громадянського суспільства та свободи слова для розділу під номером 1 була обрана авторами програми Тимошенко не випадково.

Вони розуміли основоположність цих речей для будь-яких інших реформ в країні та добре знали, що, продемонструвавши це розуміння, отримають схвальні відгуки від експертів та міжнародного співтовариства. Та вони не врахували, що в більшості українських політиків досі не має жодного розуміння  що це таке, як це працює і навіщо потрібне.

Ну а Юлії Тимошенко, яка публічно часто полюбляє цитувати різних мудреців та філософів, хочеться нагадати одну цитату Конфуція: «Найкращий громадянин для правителя той, хто йому не бреше та не дає спокою».

Та, українські політики до конфуціанської мудрості, вочевидь, не дозріли, і громадянське суспільство, яке не даватиме спокою, їм просто не потрібне...

Вікторія Сюмар (ІМІ), Максим Лациба (УНЦПД), для «Української правди»

Фото - www.pravda.com.ua