Неприбуткові медіа сьогодні вже не є виключенням з правила, коли бізнес контролює основні засоби масової інформації. Щороку кількість медіа організацій, які отримують статус неприбутковості, зростає. Причому це властиво не лише Україні. Такі медіа поступово займають медійний простір, який раніше належав приватним виданням. В Україні видань, які працюють як громадські організації, тепер є десятки; така ж тенденція щороку посилюється у країнах Європи та за океаном.

По-суті, рух від бізнес медіа до медіа з неприбутковим статусом є чимось природним. Недарма журналісти останні десятиліття постійно повторюють, що медіа-бізнес не є прибутковим, без серйозної підтримки ззовні йому важко конкурувати і виживати в сучасних умовах медіа ринку. Навіть перехід від друкованої до онлайн версії не завжди є панацеєю фінансовим проблемам. Одним з таких прикладів є американське видання The New Republic, бізнес-модель якого зазнала невдачі вже через декілька років після початку роботи повністю електронної версії. Інші видання, які пішли аналогічним шляхом, змогли втриматися на ринку лише завдяки фінансовій підтримці своїх власників.

Однак, криза фінансування показала, що стара бізнес модель діяльності ЗМІ більше не працює. Тому медіа організації шукають нові джерела фінансування. Одним з рішень стало набуття статусу неприбуткової організації. Завдяки цьому нові ЗМІ можуть отримувати фінансування з альтернативних джерел, в першу чергу з грантів. За словами американського журналіста Ніколаса Лемана, у США є лише одна організація, головним завданням якої є підтримка неприбуткових медіа – Фундація Найта, американська приватна неприбуткова організація. Український ринок, на відміну від американського, у цьому аспекті значно різноманітніший, оскільки є багато організацій, котрі готові підтримувати неприбуткові медіа-проекти.

За словами того ж таки Лемана, зміна власності у медіа потребує нових підходів до визначення основ журналістської етики, які побудовані на тому твердженні, що власник не має впливати на матеріали, видані медіа організацією. Відповідно, головною етичною проблемою журналістів було створити незалежну редакцію, відмежувати роботу журналістів і редакторів від власника.

Ніколас Леман у своїй статті для видання The New Yorker пише, що нові джерела фінансування медіа потребують прийняття нового загальноприйнятного етичного кодексу. Такий документ мав би визначити основні правила роботи нових медіа, з урахуванням їхніх особливостей, в першу чергу, відсутності приватного капіталу та реклами – як основної частини прибутку.

Однак виконавча директорка ГО “Інституту масової інформації” Оксана Романюк вважає, що жодних особливостей для неприбуткових ЗМІ не може бути. На її думку, неприбуткові ЗМІ, так само як приватні і державні, “повинні мати незалежну редакційну політику, і повинні дотримуватися тих самих професійних та етичних стандартів”.

Аналогічної думки дотримується директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко. На його думку, кожне медіа повинне дотримуватися блоку принципових правил незалежно від того, хто фінансує організацію: “Медіа не повинні як флюгер переналаштовуватися на того, хто фінансує організацію. Журналістика є одна і правила її одні”.

Американські науковці і журналісти все ж наголошують на цій проблемі, додаючи, що для ЗМІ неприбуткового сектору варто виробити стандартний етичний кодекс. Авторитетний у США Центр журналістської етики Університету Вісконсина звернув увагу на цю проблему, зібравши ключові етичні стандарти для неприбуткових ЗМІ, спільні для більшості існуючих проектів. Вони зводяться до таких чотирьох правил:

• бути відкритими;
• повідомляти про конфлікти інтересів;
• пояснювати, де факт, а де думка;
• якщо є джерело, яке відображає аналогічну думку, додати на нього посилання.

Такі правила беззаперечно викликатимуть більшу довіру у читачів до видання. На думку Оксани Романюк, кожна медіа організація, незалежно від власності, повинна піклуватися про власну редакційну політику і робити її публічною (як це зробили в BBC), – тоді це додасть довіри до медіа.