Тема розвитку громадянського суспільства в Україні піднімається в програмах практично всіх провідних політичних структур, а в програмі «Український прорив» правлячої коаліції це навіть перший розділ. Але до «запуску» профільного законопроекту, який має сформувати нормальне поле для розвитку НУО, руки дійшли лише тепер.

Спочатку трохи передісторії. 3 квітня 2008 року Європейський суд визнав український закон «Про об'єднання громадян» недемократичним і таким, що порушує Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод. Суд встановив, що українське законодавство й практика його застосування обмежують право громадян на об'єднання.

Зважаючи на те, що цей Закон розроблявся на початку 90-х років (прийнятий 16 червня 1992 року), ще до ратифікації Україною Конвенції, його недосконалість не викликає подиву. За більш як десять років з моменту ратифікації Конвенції 1997 року наша держава не спромоглася привести у відповідність до європейських стандартів своє законодавство щодо регулювання діяльності НУО. І тільки тепер у Верховній Раді зареєстровано проект закону «Про громадські організації».

Яким стандартам має відповідати закон про свободу об'єднань? Узагальнити їх спробувала Рада Європи 10 жовтня 2007 року, ухваливши Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі (№СМ/Rec(2007)14). У цьому документі визначено основні засади та стандарти, на яких мають базуватися національні закони про діяльність організацій громадянського суспільства країн - членів РЄ.

Співставивши європейські стандарти й норми вітчизняного законодавства, можна побачити чимало вад останнього. Серед них варто виділити:

- перешкоди при створенні суспільно-корисних об'єднань, які б діяли в інтересах громади або суспільства, наприклад, правозахисних чи екологічних організацій. Як абсурдно це не звучить, але сьогодні громадські організації мають право захищати виключно інтереси своїх членів, пропагувати ідеї, що належать тільки членам цієї організації. Ці норми обмежують право на об'єднання;

- заборона юридичним особам бути засновниками громадських організацій, що значно гальмує розвиток громадянського суспільства та різних форм самоорганізації. Стаття 11 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод говорить про право всіх осіб (фізичних та юридичних) на об'єднання;

- штучне обмеження території діяльності громадських організацій через законодавче закріплення територіальних статусів. Наявність територіального статусу забороняє діяльність громадських об'єднань у регіонах, де вони не були зареєстровані, що також не відповідає кращій світовій практиці законодавства для НУО;

- заборона НУО займатися господарською діяльністю. Закон заборонив громадським організаціям займатися господарською діяльністю безпосередньо, надавши натомість право створювати додаткову юридичну особу. Це призводить до обмеження джерел фінансування громадських організацій та підриває їхню фінансову стійкість. У розвинених країнах громадські організації мають право здійснювати господарську діяльність за умови, що прибутки скеровуються на виконання статутної діяльності і не можуть розподілятися між засновниками. Це передбачено й пунктом 14 Рекомендації КМ Ради Європи.

Фактично сьогодні ми бачимо ситуацію, за якої у випадку відходу західних донорів від фінансування українських НУО чимало з них будуть змушені просто закритися. Адже за нинішнього законодавства заробляти самим неможливо.

В результаті недосконала законодавча база для НУО призвела до відставання України в розвитку громадянського суспільства, принаймні в плані кількісних показників, що добре видно з наведеної нижче таблиці.

Що може дати новий законопроект, який розглядатимуть у комітеті з правової політики Верховної Ради України? По-перше, проект закону «Про громадські організації», який має замінити собою Закон України «Про об'єднання громадян», не містить більшості перерахованих вище недоліків чинного Закону. Зокрема, юридичним особам приватного права пропонується надати право засновувати НУО. Це означає, що засновниками громадських організацій не зможуть бути лише юридичні особи, створені державою або органами місцевого самоврядування. Інші юридичні особи зможуть створювати НУО, що стимулюватиме такі юридичні особи фінансово підтримувати відповідні громадські організації.

По-друге, передбачається право громадських організацій представляти й захищати права та законні інтереси осіб у принципі, а не лише своїх членів. Громадські організації готові брати на себе обов'язки з виконання тієї соціальної роботи, за яку не береться бізнес через низьку прибутковість соціальних послуг.

Державні установи часто неспроможні швидко налагодити надання нових соціальних послуг через наявність бюрократичних процедур, тоді як НУО виявляють високу міру мобільності й інноваційності. Ба більше, послуги, що надаються НУО, будуть завжди дешевшими, ніж послуги бізнесу й державних установ, бо громадські організації використовують багато волонтерської роботи, залучають благодійні пожертви і не орієнтовані на прибуток. Приміром, у Німеччині 60% гарантованих державою соціальних послуг надаються неурядовими організаціями, а у Франції в громадському секторі задіяно більше працівників, аніж у секторі будівництва чи транспорту.

По-третє, болюче питання для громадських організацій - фінансування діяльності. Проект закону передбачає неприбутковість громадських організацій. Водночас, на відміну від Закону «Про об'єднання громадян», за яким дозволяється здійснення господарської діяльності шляхом створення окремих госпрозрахункових юридичних осіб, законопроект дозволяє самим організаціям провадити господарську діяльність без мети отримання прибутку.

Проте і з такою зміною законодавчих формулювань не можна однозначно сподіватися на зміну державної фіскальної політики щодо НУО. Незважаючи на наявність уже тепер у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» положення про звільнення від оподаткування доходів неприбуткових організацій у вигляді «коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям, від проведення їх основної діяльності», ДПА звільняє від оподаткування лише пасивні доходи й надходження, отримані не від, а тільки для ведення основної діяльності (пожертви, гранти і т. п.).

На даний момент для всього суспільства вже очевидний низький фаховий рівень державних чиновників з більшості питань розвитку держави. У розвинених країнах «третій сектор» виступає не тільки потужним інструментом захисту прав людини, але й додатковим до бюрократичного апарату, потужним генератором ідей для розвитку держави. Громадські організації також є своєрідною школою для майбутніх державних діячів і управлінців. Яскравий приклад цього - новий американський президент Барак Обама.

Тож відповідь на питання, чи потрібен «третій сектор» українцям, очевидна. Інша річ, чи потрібен він українським політикам...

Максим Лациба (УНЦПД), Роман Головенко (ІМІ)