Аналітики Української природоохоронної групи щодня розбирають десятки справ: знищення природи, корупційні схеми, екологічні порушення, негативні новинки законодавства, — усе це добро перетворюється на новини, які потрапляють на очі журналістам, чиновникам і нашим читачам. Від останніх ми регулярно отримуємо запитання: «Як допомогти?». У цій статті на прикладі досвіду Української природоохоронної групи розберемося, як найдієвіше можна допомагати громадським активістам.
«Чи є петиція?»
Чи не під кожним дописом, який стосується якогось кричущого випадку, ми маємо щонайменше кілька коментарів про те, чи створено вже петицію для розв’язання проблеми. За 9 років роботи в медіа та комунікаціях я бачу тенденцію, яка не може не тішити: люди стають активнішими й потроху перетворюються з пасивних спостерігачів на активних учасників суспільних процесів. І це круто. Можливість створити грамотну петицію, просувати її або просто підписати важливу — це одночасно можливість сприяти змінам на краще. Приміром, петиція про врегулювання джипінгу в Україні вже призвела до реєстрації відповідного законопроєкту. Тому перше: якщо ви бачите важливу, на ваш погляд, петицію, підпишіть її та перешліть друзям і рідним. Логіка проста: ми маємо робити цей світ кращим, використовуючи ті можливості, які маємо. Можливість підписати петицію є в більшості людей, нею треба скористатися.
Чому ж ГОшки інколи «лінуються» створювати петиції?
На жаль, більшість петицій не досягають своєї прямої мети (з різних причин). Але навіть у цьому випадку петиції можуть стати кроком на шляху до розв’язання проблеми, адже за успішного просування надають проблемі розголосу (до речі, часто розголос — основна мета петицій).
Згадайте петицію про створення заказника на Свидовці. Вона за місяць зібрала необхідні 25 000 голосів. Президент передав питання на розгляд Кабміну, а той — місцевій владі, яка створити заказник, звісно, не захотіла: президентській петиції все-таки важко розв’язати питання місцевого характеру. Водночас, просуваючи петицію, активістам вдалося нагадати про намір Коломойського забудувати гірський хребет Свидовець величезним курортом, показати, яким є справжнє волевиявлення українців із цього питання, та досить упевнено натякнути владі, що з думкою народу слід рахуватися. І це вже перемога, хоча й не остаточна.
Приклад Свидовця — справді кричущий і винятковий. Утім, просування будь-якої петиції передбачає колосальну роботу багатьох людей. І зараз я маю на увазі не лише безпосереднє просування в моменті, коли петиція вже опублікована на сайті президента, а ще й кількарічну роботу до того.
В умовах великої кількості однотипних проблем, які, попри всю обурливість, не є настільки кричущими та масштабними, як, приміром, випадок Свидовця, вкладання великого ресурсу у створення та просування петицій на кожну з цих справ може бути досить неефективним заходом. Особливо враховуючи, що аналогічні випадки з’являються десятками на тиждень, питання відпадає саме собою: на кожен із них не настворюєшся петицій. Наприклад, лише у Волинській області понад 17 000 ділянок у заповідних територіях незаконно надані у приватну власність. А про те, як часто трапляються випадки незаконних рубок, краще взагалі не говорити.
У Групі ми намагаємося аналізувати кожну проблему, визначаємося з цільовою аудиторією, думаємо, хто саме може повпливати на розв’язання питання та які нам потрібні ресурси. Погодьтеся, якщо можна написати листа у громаду про створення заказника і є шанс, що громада погодиться, — абсолютно недоречно розпочинати кампанію із запуску та просування петиції. Або ж якщо ми бачимо, що проєкт закону може негативно вплинути на довкілля, але ми можемо прибрати шкідливі для природи положення, надавши пропозиції та рекомендації, скликати мирний мітинг недоцільно, адже є ефективніший, простіший і легший шлях. Ці максимально спрощені приклади мають прояснити: кожний випадок індивідуальний і громадські активісти (зокрема ми) завжди намагаються продумати оптимальний варіант.
То які альтернативи, що ще працює і як допомагати
Одна з акцій Української природоохоронної групи
Ці інструменти й багато інших круто працюють разом (кожен лайк важливий, кожен підпис важливий, кожна піднята рука, голос і позиція). Коли про проблему говорять не лише активісти — до її висвітлення долучаються журналісти, і тоді мрії природоохоронців здійснюються, інакше не скажеш.
Тетяна Шаміна, керівниця комунікацій Української природоохоронної групи
Титульне фото: Getty Images, фото: Української природоохоронної групи