cs.detector.media
Людмила Тягнирядно
02.08.2022 12:00
Анна Сидорук, «Освіторія»: «Нам треба створювати таку освіту, щоб українці хотіли повертатись»
Анна Сидорук, «Освіторія»: «Нам треба створювати таку освіту, щоб українці хотіли повертатись»
Як громадські активісти допомагають освітній сфері під час війни і які шість основних викликів стоять перед освітою в Україні.

24 лютого змінило життя кожного школяра і студента, як і кожного освітянина в Україні. На початку повномасштабного вторгнення частина дітей разом із батьками та опікунами рятувалась від війни. Педагоги виїжджали з небезпечних областей: хто на захід країни, хто за кордон. За інформацією начальника головного управління загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки Юрія Кононенка, близько 26 тисяч українських учителів та 670 тисяч учнів виїхали за межі країни, майже 88 тисяч учнів переїхали в інші регіони України. Не всі вони зможуть повернутись у класи, де навчались до 24 лютого: російська армія повністю зруйнувала майже двісті закладів освіти й пошкодила ще майже дві тисячі.

Під час війни освітня сфера зіткнулася з безліччю викликів: це і безпека дітей під час навчання, психологічно-емоційний стан учнів і педагогів, навчання на тимчасово окупованих територіях, відтік людей. Говоримо про ці виклики з операційною директоркою громадської спілки «Освіторія» Анною Сидорук.

— Анно, як «Освіторія» зустріла перший день повномасштабного вторгнення?

— У перший день ми повідомили команді, що сьогодні не працюємо. Насамперед дбали про безпеку: хтось виїжджав сам, хтось вивозив батьків. Одразу ж створили спільний чат для оперативного зв’язку. Я з головною бухгалтеркою у перший день війни нараховувала команді заробітну плату наперед і матеріальну допомогу. За день ми трохи видихнули і почали думати, як рятувати освіту. 

Фокус «Освіторії» залишився той самий — ми як працювали для освіти, так і працюємо. Але якщо раніше ми займались її розвитком, а зараз працюємо над порятунком. Ми зустрічалися з представниками влади, проговорювали виклики. Наша задача — допомогти державі відновити навчальний процес і підтримати вчителів.

Перший проєкт, який ми випустили вже за два тижні від початку війни — «Всеукраїнський розклад онлайн». Ми зібрали наших найкращих вчителів, готових оперативно включитися. Вони напрацювали необхідний контент і щодня проводили уроки. Для нас це було важливо, тому що навчання у школі — це рутина, яка є передумовою емоційної і психологічної стабільності дитини. Тож нам було важливо її повернути дітям, які почувались так, ніби їхній світ руйнується.

Коли ми зрозуміли, що багато учнів виїжджає за кордон, одним з нашим ключових завдань стало зробити так, аби навіть за кордоном ці діти мали змогу продовжувати вивчати українське. Тому ми розробили інструкцію з методичними рекомендаціями щодо Всеукраїнської школи онлайн. Цю методичку переклали чотирнадцятьма мовами. Міносвіти поширювало її через свої канали і контакти з міністрами інших держав. Далі вже був проєкт за проєктом, зокрема великий контракт з UNICEF. Зараз у нас у роботі  дев’ять проєктів. 

— Що з вашими проєктами, які існували до повномасштабного вторгнення?

— Деякі на паузі. Наприклад, до війни ми дуже активно будували школу в Unit-city; зараз будівництво призупинене. Також на паузі проєкт «Перша професія», де ми в інтернатах мали з дітьми курси й гуртки, які готували до практичних професій. Усі інші проєкти працюють. Онлайн-видання «Освіторія» б’є всі рекорди: ми вже вийшли на рівень покриття національних ЗМІ. Що ж до премії Global Teacher Prize Ukraine, то ми взяли таймаут, щоб подумати, у якому форматі могла б відбутися подія. Але вона буде. Звісно ж, ми враховуємо контекст війни: у премії цього року не буде нагород, ми не будемо обирати найкращого вчителя. Ми почали збирати історії вчителів, які тримають освітній фронт. Хтось на фронті, хтось продовжує викладати з укриттів, хтось чинить опір на окупованих територіях. На День учителя ми про них розкажемо всій країні і світу. Хочемо, аби весь світ знав, як Україна бореться за своє майбутнє.

— Що таке, власне, освітній фронт, і хто його тримає?

— Український освітній фронт — це вчителі, освітяни, державні службовці, освітні лідери, громадський сектор — ГО «Смарт освіта», EdCamp Ukraine, EdEra, «Навчай для України» та інші. Багато організацій щодня працюють задля порятунку української освіти, навчають вчителів, надають психологічну підтримку, допомагають учням у доступі до освіти. Цього року я була на The Education World Forum у Лондоні — найвпливовішій освітній конференції у світі. Зустрічалась із багатьма відомими освітянами. І всі вони були у захваті від українських учителів, які подекуди вели уроки прямо з блокпостів тероборони, з окопів, із бомбосховищ. Що ж до «Освіторії», то одним із наших головних фокусів зараз є акумулювання міжнародної підтримки для української освіти. У випадках, коли ми розуміємо, що це не наша зона експертизи, передаємо завдання тим організаціям, які працюють у цій сфері, або робимо спільні проєкти.

— З огляду на війну, чим найбільше можуть і мають допомогти освітні ГО людям?

— Долучатись до робочих груп при Міністерстві освіти, інформувати, створювати можливості для відновлення психологічно-емоційного комфортного стану дітей і освітян, тощо. Важливо розуміти, що громадські організації не є замінником держави. Але громадський сектор може, маючи експертизу і довіру вчителів і батьківської аудиторії, допомогти у створенні навчального контенту.

— Які зараз, під час війни, найбільші виклики для сфери освіти?

— Перший виклик — безпека організації навчального процесу. Скоро перше вересня. Днями  міністр освіти сказав, що 30% шкіл мають укриття і готові до офлайн-навчання. Натомість освітні заклади продовжують ставати мішенню під час обстрілів, тож безпекових питань дедалі більшає. Зараз ми співпрацюємо з UNICEF, щоб допомогти відновити безпечний навчальний процес у різних форматах.

Другий виклик — психологічно-емоційний стан учасників процесу.  Не кожен дорослий вміє працювати з власним емоційно-психологічним станом, а коли у нього в класі є діти, важливо вміти працювати і з ними. Різні організації створюють для цього програми з психологічної підтримки. «Освіторія», зокрема, готує повноцінний курс для вчителів і шкільних психологів.  

Третій виклик — брак доказової бази. Нам потрібна діагностика і дослідження освіти. Це те, що хвилює, бо, наприклад, певні ініціативи виходять у світ, але їхня необхідність і ефективність не підтверджена даними. Тому важливо проводити глибокі дослідження у сфері освіти, знаходити слабкі місця і під них втілювати продукти і рішення.

Четвертий виклик — фінансування освіти. Добре, що є міжнародна підтримка  освітньої сфери, адже державне фінансування в умовах війни може бути нестабільним.

П’ятий виклик — навчальний процес на окупованій території України. Там є величезна кількість вчителів з проукраїнською позицією. Вони розгублені й не розуміють, що їм робити, як бути. Тому ми створюємо юридичні пояснювальні матеріали для освітян в окупації.

Шостий виклик — те, що багато вчителів та дітей виїхали з країни і далеко не всі будуть повертатись. Як бути з цим відпливом людського капіталу? Вчителів подекуди бракувало й до повномасштабної війни. Нам треба створювати таку освіту, щоб українці хотіли повертатись. 

Як же бути з тим, що на окупованих територіях, наприклад, у Херсоні, планують почати навчальний рік за російською програмою?

Це найскладніше питання, на яке я прямої відповіді не маю.

— Чи робить щось Міністерство освіти для вчителів, які опинились в окупації? Наприклад, Кабмін видавав роз’яснення, як мають поводитися очільники територіальних громад і місцева влада в окупації, що їм робити, чого не робити. Чи є щось подібне для вчителів?

Так, є. Ми звернулись до освітнього комітету Верховної Ради з переліком запитань, які нам ставлять українські вчителі, що залишились в окупації. Місяці два тому ми отримали лист-крик про допомогу від учителів із нині окупованої частини Луганщини. Вони розповідали, як окупаційна влада спалює підручники, як погрожують і тиснуть на тих, хто відмовляється працювати у школах за російськими програмами. Це складне питання, особливо якщо людина не має змоги виїхати. За рекомендацією комітету ті вчителі, освітяни, директори, які не підуть на співпрацю з окупаційною владою, все одно отримуватимуть заробітну платню. В «Освіторії» ми розмірковуємо про створення фонду підтримки вчителів на окупованих територіях. Але для цього треба знайти відповіді на багато питань.

— На ваш погляд, як зміниться освіта після війни?

— «Освіторія» п’ять років із дня у день повторювала, що вчителі важливі. І їхню важливість, зокрема, показала епідемія коронавірусної хвороби, коли школи закрилися, а вчителі продовжували навчальний процес онлайн. І так само у час повномасштабної війни освіту рятують учителі. Тому я думаю, що у суспільства тепер не має бути навіть найменших сумнівів, наскільки важливі вчителі і освіта, і як важливо інвестувати свій час та зусилля: батькам у дітей, державі у своїх громадян. А після перемоги українській системі освіти треба зробити наголос на відновленні та стабілізації психологічно-емоційного стану викладачів і учнів. Щоб навчальний процес був ефективним, важливо, щоб усі його учасники були до нього відкриті і готові.

— Як зміниться професіоналізм викладачів? Чи адаптувались вони до нових умов навчання під час війни?

— Тут варто говорити про самовідданість українських вчителів. Один із наших міжнародних партнерів — освітня організація  з Нідерландів, яка для різних країн, де відбувалися воєнні дії, створювала освітні продукти. Вони в захваті від українських освітян. Ніхто не чекав, що попри війну навчальний процес не припиниться. Зрозуміло, що нерівномірно, що не всі діти мали змогу вчитись, але те, що вчителі намагалися це робити всюди, — це факт. І це викликає повагу, захоплення і щиру віру, що в країни, де такі вчителі, у країни, яка не припиняє інвестувати у своїх дітей у такі важкі часи, цього вже не можна відібрати.

Коли у 2020 році ми запустили «Всеукраїнську школу онлайн», то вже в перші години у ній з’явились учні з Криму, який вісім років окупований. У нас відібрали Крим, розвісили триколори, але є діти, які там навчаються за українською програмою, українською мовою, з українськими вчителями, бо вони українці попри все.   Загалом платформою цієї весни користувались учні  з понад 120 країн світу.

— Чи вдасться відновити навчальний процес офлайн із вересня? Чим зможуть громадські організації допомогти державі у цьому напрямку?

— Він точно буде непростим, але я вірю, що ми впораємось. Навчальний процес буде у різних форматах — десь очно, десь онлайн; буде і змішаний формат. Ми готуємось і створюємо навчальний контент та інструкції з дотримання безпеки усіма учасниками навчального процесу. За що я особисто найбільше переживаю, то це за безпеку, адже школи можуть бути мішенню для обстрілів. 

— Якими є ваші пріоритети і цілі на найближчий час?

— Рятуватимемо освіту під час війни. Усі наші зусилля сфокусовані на цьому. Збиратимемо міжнародну допомогу і підтримку — фінансову, матеріально-технічну, експертну. Друга ціль — допомогти державі відновити навчальний процес. Будемо підтримувати вчителів психологічно та створювати для них освітні продукти. Адже вчителі теж продовжують вчитися і розвиватися професійно: на наших вебінарах по 4—5 тисяч учасниць та учасників. І це рекордні цифри, до 24 лютого таких показників не було.

Фото: Anna Sydoruk / Facebook

cs.detector.media
DMCA.com Protection Status