cs.detector.media
Ілона Шевченко
08.08.2021 11:00
Бабуся й дідусь — фрилансери. Чому медіа варто говорити не лише про знедолених пенсіонерів
Бабуся й дідусь — фрилансери. Чому медіа варто говорити не лише про знедолених пенсіонерів
Дві івано-франківські громадські ініціативи допомагають літнім людям жити більш наповненим життям і знайти необхідне їм спілкування.

Галина Плотницька — пенсіонерка та засновниця клубу фрилансерів. Вона і її товариші з громадської організації «Ба і Ді Клуб» створили в Івано-Франківську соціальне підприємство Ba&Di Freelance. Бабуся-фрилансерка чи дідусь-фрилансер можуть забрати дитину зі школи, простежити, аби вона поїла, допомогти з уроками, відвести на гурток, зробити дрібний ремонт, сходити на закупи, приготувати вечерю, вигуляти й погодувати домашніх улюбленців. Галина каже, що про таких пенсіонерів — активних, цілеспрямованих, готових розвиватись і вчитися — медіа говорять украй рідко.

Останні десять років пані Галина дбала про онуків. Коли ж вони виросли, відчула, що має більше часу для себе. «Зустрічаючись із однокласниками чи подругами, я помічала, що вони пригнічені й почуваються непотрібними, — розповідає вона. — Тому я почала вивчати психологію, щоби зрозуміти, чому так стається. Багато дізналася про кризу пенсійного віку, коли в людей різко зменшується дохід, дітям уже не до батьків, а друзі вмирають. Щоб змінити цю ситуацію, я вирішила створити клуб».

Галина Плотницька, співзасновниця громадської організації «Ба і Ді Клуб» і соціального підприємства Ba&Di Freelance

Вона зареєструвалась на хакатон із соціального підприємництва. Повчившись, разом із однокласницею Вірою Терпелевич зареєструвала громадську організацію «Ба і Ді Клуб». «Ми давно дружимо з Галиною, часто ділимось проблемами та переживаннями, — каже Віра Терпелевич. — Ідея була її, але коли вона запропонувала, я зацікавилась. І зараз бачу результат. Окрім того, що ми допомагаємо пенсіонерам, я сама знайшла роботу й повернулась до активного життя».

Почалося все з навчальних курсів. Галина Плотницька зверталась до освітян, лікарів, керівників компаній із проханням допомогти організувати викладання. Каже, що їй дивувалися, але допомагали. «У нас є курс першої домедичної допомоги, який включає онлайн-лекції та практичні заняття офлайн, — розповідає засновниця клубу. — Також ми записали онлайн-урок лікарки-реабілітологині “Як знайомитись з дитиною з інвалідністю, щоб не нашкодити їй та не налякати”. Виграли грант “Теплого міста” на школу нянь — навчаємо бабусь і дідусів доглядати дітей. Було навчання комп’ютерної грамотності».

Зараз у клубі двадцять сім бабусь і дідусів. Окрім навчання, вони спілкуються, разом ходять на танці, в театр або в кіно. Організація ж допомагає їм знайти роботу. Галина Плотницька каже, що це не так просто, як хотілося б — роботодавці шукають «молодих із величезним досвідом роботи» або хоча би просто молодих — «пластилін», із якого можна ліпити готового спеціаліста. «Керівники мають упередження, що пенсіонерів важко переконати. Вважають, що у старих уже не працюють мізки, — каже вона. — Але старші люди, хоч і довше навчаються, глибше і кваліфікованіше підходять до вивчення нового».

До створення стереотипів про старших людей, за словами пані Галини, докладаються медіа. Вони зображають пенсіонерів знедоленими, невдоволеними, ображеними на життя й державу. Поширеним є міф про неспроможність старшого покоління адаптуватися до сучасного життя. Галина Плотницька вважає, що медіа варто позбутися зверхності щодо пенсіонерів і не намагатися викликати в читачів жалість. «Я розумію, що є категорія старших людей, яким справді важко, — каже вона. — Але коли публікують фото бабусі в подертому халаті, це викликає тільки жалість і жодної поваги. Чому не розповісти про літнього чоловіка, який зробив із пляшок паркан? Про мисткиню-бабусю, яка плете з бісеру? Таких історій треба більше».

Звісно, чимало літніх людей просто не можуть бути фрилансерами. В Україні понад двісті геріатричних пансіонатів та будинків для літніх людей; тисячі пенсіонерів не мають сил і здоров’я, аби заробляти собі на життя, та рідних, які могли бм про них подбати. «Детектор медіа» розповідав про фонд «Старенькі», який допомагає таким людям. В Івано-Франківську є громадська ініціатива «STAY — Онуки», яка допомагає самотнім бабусям і дідусям знайти «онуків» — волонтерів, готових їм допомагати. Заснувала її три роки тому Ілона Мурзова.

Ілона Мурзова, засновниця громадської ініціативи «STAY — Онуки»

Запускаючи проєкт, його ініціатори зняли відеоролик про Степанича — самотнього чоловіка, який живе в геріатричному пансіонаті. Сподівалися, що заклик про допомогу спонукатиме багатьох людей допомагати стареньким. Але на практиці переглядів було багато, а «онуками» захотіли стати одиниці, розповідає Ілона Мурзова.

«Ми створили альбом з історіями стареньких. Приїхали з фотографом у пансіонат, аби згодом викласти фото дідусів і бабусь у мережу. Згодом разом із волонтерами написали історії цих людей. Я, наприклад, не планувала бути “онукою”, але в цьому пансіонаті знайшла собі бабусю. Щосереди їздила відвідувати пані Наталю: вона дуже нагадувала мою покійну бабцю. Кілька зустрічей поспіль вона розповідала одну й ту саму історію. Мене це дратувало, адже я це вже чула. Але згодом змогла почути цю історію як уперше — і щоразу стала брати з неї щось нове», — каже Ілона.

«STAY — Онуки» допомагає 75 літнім жінкам і чоловікам, які знайшли своїх «онуків»-волонтерів. Ініціатива також уклала альбом «Ми ще самотні», де зібрані люди, яким поки що не вдалося знайти «онуків». Дехто з них за цей час помер; спершу їхні фото видаляли, але згодом зрозуміли, що це неправильно — адже ніби стирають історію людини. «Ми боялися згадок про смерть, але потім почали писати, що людина відійшла у кращий світ», — каже Ілона.

Головне, що отримують підопічні від «онуків», — увага, турбота і спілкування. «Онуки» не мусять приносити щось дідусям і бабусям. «Хоча, коли йдеш до рідної бабусі, тобі ж хочеться принести їй якийсь почастунок, — каже Ілона Мурзова. — Хоча бувало й навпаки. Якось літній чоловік, який не має однієї ноги, сам пішов у сад геріатричного пансіонату, нарвав вишень і попросив на кухні зварити з них варення для своєї “онуки”. Для літніх людей найважливіше розуміти, що вони потрібні». Один із підопічних проєкту — дідусь, який погано бачив, але обожнював читати, — просив «онука» читати йому книжки.

Епідемія коронавірусної хвороби боляче вдарила по проєкту «STAY — Онуки»: уряд заборонив відвідувати геріатричні пансіонати. Проєкт довелося заморозити. Частина «онуків» підтримувала своїх підопічних телефоном, але такий зв’язок, на жаль, не може замінити живого спілкування. Тепер ініціатори «STAY — Онуки» думають про відновлення роботи. «Маю острах, що ми знов розпочнемо з нуля, дамо надію бабусям і дідусям, а восени їх знов закриють», — каже Ілона. Хоча, можливо, після вакцинації, яку проходять мешканці пансіонатів для літніх людей, заборони будуть менш суворими.

Медіа, за словами Ілони, могли би змінити уявлення суспільства про будинки для літніх людей та їхніх мешканців. «Якщо спитати думку пересічної людини про геріатричні пансіонати, вона буде негативною, — каже жінка. — Але за кордоном, наприклад, в Ізраїлі чи Канаді, життя в таких закладах вважається престижним. До рішення літньої людини поселитись у пансіонаті ставляться з розумінням і діти, й суспільство».

Говорити про життя літніх людей, за словами Ілони Мурзової, слід правдиво. «Частина людей має сили й жагу до життя — це чудово, — коментує вона. — Але є й інші пенсіонери. Й тут варто розуміти межу. Якщо казати, що в них усе чудово, суспільство вважатиме, що пенсіонери не потребують допомоги. Навіщо вкладати гроші в геріатричні пансіонати, якщо там і так усе гаразд? Про проблеми слід говорити, але пропонувати їх розв’язання. Вектор має бути позитивний, емоційно легкий, без жалю».

Фото: Галина Плотницька, Ba&Di Club / Ба і Ді Клуб, Ілона Мурзова, STAY - ОНУКИ / Facebook; badi.in.ua

cs.detector.media
DMCA.com Protection Status