В Україні є близько тисячі соціальних підприємств. Сім років тому було менше двох десятків. Бум соціального підприємництва став відповіддю на кризу — економічну, гуманітарну, геополітичну, — яка розширила спектр вразливих категорій. Але й сім років тому, й тепер про соціальне підприємництво у медіа говорять менше, ніж варто було б. Тож і суспільство знає про це замало. До того ж в українському законодавстві немає чіткого визначення соціального підприємництва, тож бізнесмени можуть і не знати, що їхній бізнес соціальний. А деякі спеціально не використовують цього слова, бо бояться, що це негативно вплине на маркетинг. Розбираємось у соціальному підприємництві разом із ініціативою «Тепле місто» та організацією School of ME.
Що таке соціальне підприємництво
Це бізнес, який створює вимірювану соціальну цінність. Особливо в тих сферах, на які недостатньо уваги звертає держава або звичайний бізнес. Щоби підприємство можна було вважати соціальним, мають бути:
1) соціальна проблема. Наприклад, бідність, загроза вимирання тварин / рослин, забруднення довкілля, безробіття серед людей, які належать до певних категорій. Соціальний підприємець фіксує цю проблему і пропонує, як її розв’язати;
2) цінності. Це схвалені громадською думкою норми, ідеали, зразки поведінки, які мотивують до дії та об’єднують людей. Соціальне підприємство змінює ставлення людей, може формувати нові цінності та сенси;
3) залучення громади. Людей об’єднують навколо спільних цінностей для розв’язання соціальної проблеми. Неможливо розв’язувати проблему людей без людей. Соціальне підприємство вибудовує довірливі відносини із громадою, залучає її до діалогу та обговорення можливих рішень;
4) соціальний вплив. Позитивні зміни в суспільстві, які створює соціальне підприємство;
5) соціальна мета. Картинка бажаного майбутнього, кінцевий стан ситуації, для досягнення якої працює підприємство;
6) підприємницький підхід. Коли проблема трансформується в завдання й пошук найкращого економічно доцільного рішення;
7) інноваційність. Новий підхід до розв’язання соціальної проблеми, ефективніший за попередні;
8) самоокупність. Наявність бізнес-моделі виробництва та продажу товарів / послуг, що приносять дохід і забезпечує фінансову стабільність підприємства. Інакше кажучи, соціальний бізнес має все одно бути бізнесом, а не доброчинністю.
Звідки взялося соціальне підприємництво
Історичними попередниками теперішнього соціального бізнесу були монастирі, парафіяльні школи, створені громадським коштом лікарні та навчальні заклади, християнські місії тощо. У середині XIX століття з’явилося те, що ми тепер називаємо благодійністю та волонтерством. Заможні люди підтримували школи, бібліотеки, лікарні, музеї, а охочі люди працювали в них безкоштовно. Однак ці установи були повністю залежними від доброї волі меценатів і волонтерів.
Становлення соціального підприємництва відбулося в кінці XX століття. З’явилися фонди на зразок Ashoka, що шукає й підтримує соціальних підприємців в усьому світі. Уряди розвинених країн усвідомили важливість соціального підприємництва та законодавчо закріпили його статус.
В Україні поки що немає конкретних нормативних актів, що регулюють діяльність соціальних підприємств. Було два законопроєкти, але їх зняли з розгляду. Є положення в різних нормативно-правових документах, що дозволяють створювати підприємства, які можна класифікувати як соціальні. Ось деякі з них:
Якими можуть бути соціальні підприємства
Форму роботи підприємці обирають самі: це може бути громадська організація, благодійна організація, фізична особа — підприємець, товариство з обмеженою відповідальністю. Також соціальне підприємство може існувати у формі приватного підприємства, кооперативу, релігійної організації, відкритого акціонерного товариства тощо. Від обраної форми реєстрації залежить оподаткування, розподіл ризиків і відповідальність засновників.
Не слід плутати соціальне підприємництво з благодійністю, корпоративною соціальною відповідальністю та неприбутковими соціальними проєктами. Благодійність — це коли допомогу надають безкорисливо. Неприбуткові соціальні проєкти також не отримують за свою роботу грошей. Корпоративна соціальна відповідальність — коли бізнес робить добровільний внесок у сталий розвиток суспільства. А від традиційного бізнесу соціальний відрізняється тим, що його метою є щось більше, ніж просто прибуток для акціонерів компанії.
Соціальні підприємства поділяються на п’ять видів відповідно до підходів, які вони використовують — інноваційна модель, соціальні послуги, модель працевлаштування соціально виключених груп населення, змішана модель та генерування прибутку.
Команда українського підприємства «RE: BAN» придумала, як утилізувати використані банери. Команда створює неповторні стильні сумки, рюкзаки, гаманці, бананки зі щільної тканини вживаних банерів.
Латвійська компанія Dizibas Poga створила «Кнопку життя» — систему виклику швидкої медичної допомоги для літніх людей, які живуть самі. Компанія випускає браслети або кулони із кнопкою виклику, вбудованим модулем геолокації і терміналом для голосового зв’язку з цілодобовим колцентром. Отримавши виклик, оператор скеровує найближчу карету швидкої до людини.
Вінницький центр реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Гармонія» — це заклад денного перебування для людей віком від 7 до 35 років, які мають порушення опорно-рухового апарату. Тут є платні групи психологічної взаємопідтримки, групи з трудотерапії та соціальної адаптації, курси з англійської мови, гри на гітарі, йоги, танців на візках, підготовка до школи для дітей з інвалідністю, послуги інклюзивного таксі.
Британська «NAViGO Health and Social Care CIC» надає послуги для дітей та дорослих із ментальною інвалідністю. Центр має два будиночки на 11 місць, які працюють цілодобово для медичної та медико-психологічної підтримки, соціального обслуговування, охорони здоров’я і трудотерапії. Заклад також допомагає ветеранам.
У київському музеї в темряві «Третя після опівночі» екскурсії проводять незрячі гіди. Відвідувачі можуть прожити дві години в темряві, відвідати галерею, будинок, вулицю і природу, відчути тактильні моделі відомих картин та скульптур. Місія музею — руйнувати бар’єри у спілкуванні між зрячими та незрячими, а також давати незрячим роботу. Для незрячих вхід безкоштовний.
Канадська IT-компанія «Auticon» орієнтується на розвиток здібностей людей з аутизмом. Їх залучають до розробки й тестування програмного забезпечення. 170 із 250 співробітників компанії — люди з розладами аутичного спектра.
Львівська благодійна крамниця «Ясна річ» приймає одяг у доброму стані та продає його або передає іншим благодійним організаціям, що допомагають людям у скруті. На конкурсній основі обирають локальні проєкти, яким віддають отримані з продажів гроші. У крамниці працюють лише жінки зі вразливих груп: переселенки, багатодітні мами, літні жінки.
DC Central Kitchen — американське соціальне підприємство, яке складається з кейтерингу, цеху й центру навчання дорослих. Підприємство допомагає колишнім безпритульним, наркозалежним, людям, які повернулися з-за ґрат, та іншим людям, які потребують підтримки. Компанія щодня готує п’ять тисяч порцій їжі із продуктів хорошої якості, які фермери не встигають продати. DC Central Kitchen доставляє страви до понад 80 партнерських установ у Вашингтоні: притулків для бездомних людей, реабілітаційних центрів, а частину страв віддає безкоштовно.
Urban Space 100 — соціальне підприємство у форматі громадського ресторану. Це також майданчик, де кожен може провести свою подію або просто відпочити. 80 % чистого прибутку ресторану співзасновники щоквартально віддають громадським проєктам Івано-Франківська.
Urban Space 100 заснувала платформа «Тепле місто», яка має багато соціальних проєктів: Urban Space radio, «Малі ґранти Теплого міста», MetaLab, Відкритий цех «Парасолька», «Промприлад.Реновація», «Кругова економіка».
Аліна Корнутій, координаторка грантової програми Urban Space 100, розповідає, що тема соціального підприємництва в Україні мало розкрита. Однак динаміка йде на покращення завдяки створенню навчальних курсів (приміром, курси від Української соціальної Академії та SiLab Ukraine).
На думку Аліни, поширенню теми сприятимуть матеріали про місцеві соціальні підприємства, де був би акцент на їхніх місіях і цінностях. Окрім того, що такий матеріал зацікавить читачів, місцеві дізнаються про продукти соціального бізнесу, а підприємців це може надихнути до соціальної відповідальності.
Аліна говорить, що особливу увагу варто приділити правильності термінології не тільки на рівні «підприємництво» — «підприємство», а й тієї, що стосується інклюзивності. «Соціальне підприємництво так чи інакше пов’язане з інклюзією. А тут багато тонкощів у термінології. Наприклад, неправильно говорити “візочник”, “інвалід” чи “незрячий”. На першому місці має стояти “людина”, тобто: “людина з інвалідністю”, “людина на інвалідному візку”, “людина з ментальними порушеннями”, “дитина з аутизмом”», — зауважила вона.
Аліна Корнутій, координаторка грантової програми Urban Space 100
School of ME — організація, яка займається освітою та підтримкою молодих підприємців. Школа має три напрямки роботи: соціальне, молодіжне та шкільне підприємництво. Торік знаковим проєктом був акселератор Active Social Entrepreneurship in Ukraine, а зараз триває навчальний модуль інкубатора Social Impact Award та флагманський проєкт Social Student Companies to Activate the Youth. Також організація стала співзасновницею Українського соціального венчурного фонду, який отримав підтримку від Євросоюзу та готується до запуску.
Співзасновник і голова організації Артем Корнецький розповідає, що School of ME не має сталої комунікації зі ЗМІ, хоча іноді про неї пишуть — наприклад, нещодавно на VoxUkraine та Forbes.
Артем каже, що для медіа тема соціального підприємництва — це виклик: «Потрібно багато енергії, щоб пояснити їм, що воно таке». Складність сприйняття та необізнаність журналістів у цій темі Артем пояснює тим, що слово «соціальний» не асоціюється в Україні з бізнесом: «В нас “соціальний” сприймається як щось дешеве та не дуже якісне, наприклад, “соціальний хліб”. Також коли людина вперше чує про соціальне підприємництво, в неї може виникнути неправильна асоціація з благодійністю, разовими акціями, пожертвами, безоплатністю. Сюди ж стереотип, що така діяльність не приносить нормальний прибуток і існує тільки завдяки ґрантам. Коли медіа не розуміють цього, доводиться з нуля вибудовувати правильний погляд».
Серед помилок Артем виділяє неточності в описі прикладів, плутанину у формах бізнесу, «цифри зі стелі» та нестачу статистики, яка призводить до неправильних висновків. Фахівець радить подавати тему соціального підприємництва «не як екзотичний бізнес, а як нашу нову реальність». А ще, каже Артем, у темі соціального підприємництва є підводний камінь: «Не завжди соціальні підприємці асоціюють себе з цією темою. Бо когось це слово може не надихати на бізнес або, як деякі підприємці кажуть, це може “заважати” їхньому маркетингу.
Наприклад, “Розетка” і Visa зробили проєкт підтримки малого бізнесу “Бізнес-трамплін”. Коли оголосили 20 найкращих підприємств, я нарахував аж сім соціальних! Але вони описали свій продукт як звичайний бізнес. Медіа могли би підкреслити соціальну складову цих підприємств. Навіть якщо підприємці не думають так про свій бізнес, для них це було б великим плюсом. Підприємці були б тільки раді дізнатися, що їхній бізнес за міжнародними мірками більш сучасний та інноваційний, ніж інший».
На думку Артема, для журналістики тема соціального підприємництва ідеальна, бо вона поєднує різні сектори економіки, інновації та цікаві історії. «Для журналістів це новий океан, — каже Артем. — У Європі кожне третє нове підприємство — соціальне. Це дуже серйозна тенденція. Я думаю потрібен час, щоб у нас перелаштувався бізнесовий сектор».
Артем Корнецький, співзасновник і голова School of ME
Корисні посилання
«Зелена книга соціального підприємництва» висвітлює явище соціального підприємництва в Україні; тут є багато прикладів підприємств. Також є «Біла книга соціального підприємництва», яка описує, що має зробити влада України для розвитку галузі соціального підприємництва.
У посібнику «Соціальне підприємництво: від ідеї до суспільних змін» автори поєднали теорію з практикою. Варто приділити увагу книжці Аліни Бочарнікової «Соціальне підприємництво — це просто!» та «Навчальному посібнику з соціального підприємництва» від Української соціальної академії.
Безкоштовні курси з цієї теми можна знайти на Prometheus, EdEra, «ВУМ online», «Громадському просторі». Гігантська українська база навчальних матеріалів та банк ідей — проєкт «Соціальне підприємництво: досягнення соціальних змін за ініціативою “знизу”». Також про соціальне підприємництво можна читати в журналі Social Enterprise Journal та на Forbes.
Фото: Shutterstock; Urban Space 100, School of ME, Alina Kornutii / Facebook; schoolofme.me
