cs.detector.media
Вадим Міський
Вероніка Вельч
для «Детектора медіа»
12.08.2020 13:00
«Політикам не подобається, коли про них є задокументовані журналістами неприємні факти», — Віта Думанська, Рух «Чесно»
«Політикам не подобається, коли про них є задокументовані журналістами неприємні факти», — Віта Думанська, Рух «Чесно»
Віта Думанська, лідерка Руху «Чесно», — про свій шлях до громадського сектору, плани «Чесно» у форматі окремої організації, співпрацю та конкуренцію в громадському секторі, реакцію політиків на прищеплення виборцям «довгої» політичної пам'яті, а також про те, де в Україні краща ситуація з гендерним балансом.

Уже понад п'ять років Віта Думанська працює з Рухом «Чесно» – командою, яка майже десять років є лідером у моніторингу доброчесності національних і регіональних політиків.

У громадський сектор вона прийшла з наукової та освітньої діяльності: за плечима має сім років роботи в Київській школі економіки, викладацький досвід у Київському національному економічному університеті та кандидатську дисертацію про вплив освіти на демографічну ситуацію. А в самому «Чесно» виросла від координаторки невеликого виборчого проєкту до лідерки всього руху.

На початку року Рух «Чесно» зазнав трансформації – з одного з проєктів ГО «Центр UA» він перетворився на окрему громадську організацію. На перебудову роботи та пошук ресурсів команда «Чесно» мала два місяці. Вона впоралася із цим завданням завдяки партнерам і донорам. «Цінність Руху “Чесно” – у команді, 80% якої є незмінною з 2015 року», — каже Віта й пишається, що під час трансформацій її вдалося зберегти.

У межах спецпроєкту «Громадянське суспільство» ми спілкуємося з Вітою Думанською про її шлях до громадського сектору, організаційну трансформацію та плани Руху «Чесно» у форматі окремої організації, співпрацю й конкуренцію в громадському секторі, реакцію політиків на прищеплення виборцям «довгої» політичної пам'яті, а також про те, у яких сферах в Україні краща ситуація з гендерним балансом.

Віто, як ти потрапила у громадську діяльність? Що було до цього?

– У громадську діяльність я потрапила, з одного боку, з цікавості, а з іншого – у цьому була велика частка випадковості. У липні 2015 року я закінчила працювати в Київській школі економіки. Я взяла тиждень паузи, аби збагнути, що хотіла б робити далі. Зрозуміла, що волію працювати в проєктному менеджменті. Буквально за кілька днів я надіслала заявку до «Центру UA» – громадської організації, що забезпечувала роботу Руху «Чесно», – на вакансію проєктного менеджера. Зі мною невдовзі зв’язалися, провели співбесіду та зробили пропозицію вже наступного дня, саме на мій День народження.

Для мене це була нова стихія. Раніше я працювала з освітніми програмами, міжнародними організаціями, посольствами. За плечима була крута програма «Агроледі» – про лідерство в аграрному секторі для жінок. Це та програма, яку я люблю та якою пишаюся: її учасниці налагодили експорт до Європи, розвинули свої фермерські господарства.

У громадському ж секторі все було новим, але працювало за тими самими принципами, що й у Київській школі економіки, тобто був проєктний підхід і фінансування міжнародними донорами. 2015 року якраз розгорталася кампанія «Стеж за грошима» від Руху «Чесно», яка була сфокусована на виборчих фінансах. Я тоді не надто цікавилася політикою, але після Євромайдану, коли зросли патріотичні настрої, розуміла, що потрібно щось змінювати. Робота мене захопила, і тепер я знаю, що не помилилася.

Розвивати жіноче лідерство в агросекторі – це чимось схоже на громадську діяльність. Завдання із соціальним навантаженням.

– Цей проєкт стартував як соціальний, а згодом перейшов у напрямок бізнес-освіти. Основа навчання – дізнатися, як працює бізнес у Європі, показати можливості, дати ключові підходи, управлінські навички з маркетингу, просування себе тощо. Одна річ, коли жінка є директоркою бізнесу з кількома заводами, а інша – коли вона має ферму, 20 га землі й тільки починає.

«Агроледі» була безкоштовною програмою, і після закінчення навчання її учасниці отримали змогу побувати в Іспанії, подивитися, як там працюють продовольчі ринки, компанії, які, наприклад, застосовують безповітряне зберігання фруктів. Для них це був дуже крутий досвід. Я рада, що пройшла з ними через усе це, а перші учасниці стали моїми подругами.

Проте були й інші успішні проєкти. Приміром, навчання молодих підприємців з України та Норвегії, яке ми влаштовували з норвезьким посольством. За його результатами молоді підприємці виводили свої бізнеси на нові ринки.

Узагалі-то, я починала працювати в Київській школі економіки на адмінпосаді, деякий час працювала в HR, а останні півтора року більше сконцентрувалася на проєктній роботі. Ще тоді збагнула, що мені цікаво робити круті проєкти. Не для заробляння грошей, а задля реального впливу – як розвиток спроможностей бізнес-леді або старт для молодих підприємців.

Кампанія «Стеж за грошима», для роботи над якою мене п’ять років тому запросили в «Чесно», була чимось доволі незвичним. Вона вирізнялася зі стандартних процесів, це була неначе мініадвокаційна кампанія для того, аби дати партіям державне фінансування. Дуже багато людей не розуміли, навіщо їхні податки мають витрачати на фінансування партій. Але, зрештою, президент підписав закон про держфінансування партій, і це дало початок реформі партійних фінансів.

Про «Центр UA» та Рух «Чесно»: «Адвокацію та роботу вотчдога
в одному флаконі змішати практично неможливо»

Отже, ти вже п’ять років у громадській діяльності. Чому так надовго залишилася, чи були якісь сумніви?

– У мене було постійне зростання й розвиток. Коли я прийшла працювати координаторкою, кампанія була невеликою, але її вдалося продовжити. Усі бояться, що кампанії, пов’язані з політиками, найціннішими є перед виборами, а в міжвиборчий період – ні. Я розширила тему: з грошей партій ми перейшли на гроші політиків. Стався переломний момент – запуск системи е-декларування, і було дуже цікаво, що ж у деклараціях наших політиків. Коли всі організації кинулися аналізувати національних політиків, регіональний рівень залишився практично поза увагою. У нас тоді вже була мережа в інших областях країни, тож ми могли системно поглянути, що ж зазначено в деклараціях місцевих політиків. Це виявилося доволі цікавим і конвертувалося в кілька кримінальних справ – наші аналітики знаходили депутатів, які «забували» декларувати майно чи десятки фірм. Загалом наші публікації протягом трьох місяців зібрали понад 11 млн переглядів. Фактично тоді ми виростили регіональну мережу. У той час координатором руху був Андрій Круглашов, згодом – Микола Виговський, і після певних кадрових змін мені запропонували стати координаторкою Руху «Чесно». Тобто спочатку я координувала невеликий проєкт, потім узялася за більшу кампанію з регіональною мережею, а далі очолила всю команду Руху «Чесно».

Усе це було у складі «Центру UA», але тепер ти керуєш окремою громадською організацією «Рух Чесно». Як так сталося?

– У жовтні 2019 року відбулася стратегічна сесія в «Центрі UA», на якій було вирішено, що команди Руху «Чесно» та «Центру UA» працюватимуть нарізно. Однією з причин стало те, що в роботі «Центру UA» доводилося поєднувати адвокаційну роботу з вотчдогінгом, а це в одному флаконі змішати практично неможливо. Коли ти адвокатуєш відкриті списки й ведеш перемовини з політиками, а іншою рукою, наприклад, публікуєш статті про їхні фінанси, це складно суміщати.

На стратсесії ми зрозуміли, хто та що хоче робити. Уся команда «Чесно» (близько 30 осіб) вирішила, що ми залишимося працювати на бренд Руху «Чесно» та його завдання в межах окремої організації, а голова «Центру UA» Олег Рибачук увійде до складу її наглядової ради принаймні на один рік.

Чи були альтернативні сценарії розвитку подій? Якби не вдалося перелаштуватися в окрему ГО? Це досить ювелірна операція – перевести велику за мірками громадського сектору команду в нову ГО, яка цього проєкту досі не адмініструвала, і не зазнати істотних втрат.

– Я тоді не думала про ювелірність, лише розуміла, що маю два місяці. Ми домовилися з «Центром UA», що Рух «Чесно» залишається в його складі до грудня, до завершення поточних проєктів. У мене було 30 людей, котрі вірили, що все вийде й вони далі робитимуть те, що й раніше. Я знала, як це потрібно робити, і те, що маю партнерів, до яких можу звернутися. На той момент я не думала, наскільки це буде ризиковано чи страшно. У мене був страх, що настане січень, залишається команда, а в нас немає офісу, немає фінансування. Тому я просто працювала, щоб це забезпечити.

Я дуже ціную допомогу партнерів. IFES дала можливість попрацювати в їхньому офісі кілька місяців, до початку карантину. Це було вкрай важливим для команди, бо всі залишилися разом. Усі креативні ідеї зароджуються у спільній кімнаті. Дякую фонду «Відродження», PACT, NDI, з якими ми розпочали наші перші проєкти в новій організації. Також вдячна партнерам, котрі погодилися не припиняти існуючі проєкти в новій ГО. Я пишаюся, що вдалося знайти ресурси на роботу всієї команди, що не було якихось складних моментів.

Цінність Руху «Чесно» – у команді, 80% якої є незмінною з 2015 року. Тобто це люди, які розуміють, що вони роблять і що хочуть змінити. Було складно, але тоді стояли завдання, котрі було життєво необхідно виконати. І була відчутна підтримка від команди та партнерів.

Як складаються ваші взаємини з колегами, які починали діяльність Руху «Чесно» 2011 року?

– З більшістю людей, котрі мали стосунок до створення та розвитку Руху «Чесно», ми зберігаємо теплі взаємини. Товаришуємо командами з «Центром спільних дій» (нова назва «Центру UA» після відокремлення Руху «Чесно», – ред.). Олег Рибачук буде членом нашої наглядової ради. Для нас є важливою інституційна пам'ять, адже ми бренд з історією.

Для нас несподіванкою став нещодавній допис колишнього партнера Руху «Чесно» Тараса Шевченка про «неправильну» інституціалізацію Руху «Чесно». Але коли ми дізналися, що він претендує на посаду заступника міністра культури, то, в принципі, нам стало все більш-менш зрозумілим. Ми відповіли на ситуацію публічно. Щодо ГО «ЦЕДЕМ», то ми вдячні юристам, аналітикам і всій команді, яка долучалася до розвитку «Чесно» на різних етапах.

Хто ще потрапить до вашої наглядової ради, крім Олега Рибачука?

– Створення наглядової ради відтермінували через карантин. Сподіваюся, долучиться Іванна Куртик, фінансова та операційна директорка «Української академії лідерства». Розраховуємо також на головну редакторку газети «Експрес» Уляну Вітюк. Ведемо перемовини ще з кількома медійниками.

«Карантин нашу команду не сповільнив, не роз’єднав,
а, навпаки, згуртував»

Ми бачили, що Рух «Чесно» шукав нових членів команди під час карантину. Як відбувався цей процес? Скількох людей ви знайшли?

– Я не сказала б, що це було чимось складним. Ми проаналізували роботу Руху «Чесно» й дійшли висновку, що ми виготовляли багато контенту, але мало його комунікували. Тоді ми вирішили переформатуватися: 40% зусиль витрачати на створення контенту, а 60% – на його комунікацію. І для цього розширювали комунікаційну команду. Ми шукали creative writer і комунікаційника, який посилив би наші позиції в Instagram і TikTok. Кандидатів було чимало. Давали тестове завдання, яке потребувало принаймні 3-4 години на виконання. Так було значно простіше обирати, бо ти бачиш, чия робота відповідає твоєму стилю, а чия – ні. Потім співбесідували фіналістів за допомогою відеозв’язку. Під час карантину ми призначили також керівника відділу комунікації. Раніше такої посади в нас не було, але потім її посіла Ірина Вівчар, яка до цього очолювала диджитал. Рекрутинг в умовах пандемії минув успішно.

А які ще виклики були під час карантину? Як пандемія COVID-19 вплинула на вашу програмну діяльність? Можливо, ви щось змінили у своїх підходах?

– Для нас головним джерелом ухвалення рішень були щотижневі зустрічі, на яких відбувалося планування, обговорення проблемних моментів, аналіз медіаприсутності тощо. Коли запровадили карантин, челенджем для нас було перевести все в онлайн-режим: хтось запізнювався, хтось не розумів, як під’єднати мікрофон... Були люди, які боялися інфекції та які досі приходять до офісу тільки на понеділкові наради, але це вже їхнє право вирішувати, як дбати про власну безпеку й безпеку тих, з ким мешкаєш.

На початку карантину, коли обмеження в регіонах істотно відрізнялися, ми в режимі реального часу моніторили рішення місцевих рад у всіх областях, аби бути корисними для наших читачів. Також ми зробили низку інтерв'ю з головами облдержадміністрацій і мерами, щоб висвітлити та проаналізувати виклики, з котрими стикалися громади. Ми записували їх як онлайн, так і фізично виїжджаючи до інших міст із дотриманням заходів безпеки. Пробували також щоденні трансляції в Instagram: визначали тему, виходили в ефір і просто спілкувалися з підписниками.

У нас не знизилася продуктивність – щомісячна кількість виданих матеріалів та аналітики тільки збільшується. Навіть зараз, коли зменшилися перегляди, бо така особливість літнього сезону, кількість створених продуктів залишається на рівні.

Ми напрацювали механізм роботи дистанційної редакції, допоміг і Telegram для оперативної комунікації. Віддалена робота під час карантину нашу команду не сповільнила, не роз’єднала, а, навпаки, згуртувала.

«На цьогорічних місцевих виборах ми хочемо нагадати людям,
з яким трешем до них приходять політики, намагаючись їх купити»

Чи можеш виокремити кілька ключових зміни у Русі «Чесно» за ті п’ять років, що ти з ним працюєш?

– Одним з моментів я б назвала кампанію з адвокації виборчої реформи та відкритих списків. Якщо до того Рух «Чесно» діяв переважно як вотчдог, то в той час засвітилося адвокаційне обличчя «Чесно». Разом із «Центром UA» ми стали одним з медійних флагманів цієї адвокації, і тоді дещо змінилося сприйняття «Чесно».

Також переломним моментом я б назвала формування регіональної команди, основу якої заклали 2015 року. Чимало людей із цієї команди досі співпрацюють з нами, оскільки вплив має бути не тільки на рівні Києва. Простір для контролю якості ухвалення рішень у регіонах є аж ніяк не меншим, а свобода політиків у регіонах часто є значно більшою, ніж у столиці.

Третім я б назвала заснування «Музею виборчого трешу». Це стало для нас найбільшою медійною подією після власне започаткування Руху «Чесно» – на відкриття музею зареєструвалися близько 70 журналістів.

Ми задумали створити такий «музей» у червні 2019 року, а стартував він уже на початку липня. Бюджет проєкту був фактично нульовим, але був чіткий намір його зробити. Від рішення до втілення його в життя не минуло й місяця, і цей челендж неабияк об’єднав команду. Тоді нашим партнером став Національний музей історії України, який безкоштовно надав нам виставковий простір.

Коли ти приходиш до музею, бачиш залу, бачиш понад 10 вітрин, котрі потрібно облаштувати, то розумієш, що в тебе є величезна площа, яку необхідно заповнити. Ми все робили інтуїтивно, використовуючи наявні в нас експонати. Звернулися до читачів, і вони почали надсилати намети Ющенка, парасольки Януковича, шарфи, предмети одягу, химерні агітаційні матеріали – зі сльозами на очах віддавали нам оригінальні афіші з агітаційними закликами від імені зірок естради, учнівські зошити з «ТигрЮлею» (у нас вийшов цілий куток шкільної агітації!), алкоголь з обличчями політиків. За три дні до відкриття в нас була купа коробок і манекени, котрі потім ми вдягнули в костюми Дарта Вейдера та Супер Маріо, у брендований одяг. Протягом трьох днів ми все це змонтували, красиво розклали. І фахівці музею сказали: «Вау!» Журналісти писали стендапи мало не біля кожного стенда. Усі стендапили коло ящиків із секонд-хенду, які тодішній нардеп Сольвар приніс до однієї із селищних рад на окрузі й поставив позаду них плакат з написом на кшталт «За підтримки фонду Сольвара – разом у майбутнє», тобто майже «копирсайтесь у секонді – це ваше майбутнє».

На цьогорічних місцевих виборах ідею з «музеями виборчого трешу» ви продовжите?

– Звісно! Медійно це вистрілило супер. Наш «музей» став крутим офлайновим продуктом, і зараз ми його логічно продовжили. Заплановано 8 виставок у регіонах: перший «музей» відкриємо в Одесі 13 серпня, а далі ще 7 міст. У кожному з цих регіонів готуємо виставку, відкриваємо її та їдемо далі. У кожному місті робитимемо інсталяції, які якнайкраще демонструють політичну культуру того міста.

Цей проєкт підтримало Суспільне мовлення, ставши генеральним партнером. Завдяки цьому нам вдається охопити вісім областей. Ми знову звернулися до читачів, і вони хто посилки надсилає, хто приносить речі на філії «Суспільного». Боялися, що нам не вдасться знайти достатньо експонатів, і в такому разі хотіли робити копії. Схоже, не доведеться (сміється).

«Музеї» стануть елементами загальнонаціональної кампанії проти підкупу виборців, щоб люди розуміли, яким трешем їх купують. Щиро кажучи, на мою думку, «секонд» від кандидата – це дно. Коронавірусне гречкосійство – теж на межі. Вони наче приходять з допомогою, але водночас мають конкретну мету – отримати дешевий піар перед виборами. На цьогорічних місцевих виборах ми хочемо нагадати людям, з яким трешем до них ідуть політики, намагаючись їх купити.

Окрім «Музеїв виборчого трешу», які ще плани має Рух «Чесно» на місцеві вибори?

– Перша ключова історія – це електронний бюлетень. Цього року виборець одержить бюлетень, де можна обрати і партію, і кандидата. Але там, звісно, не буде жодної додаткової інформації про них.

Рух «Чесно» вже має інструмент «Політхаб» – базу даних про понад 90 тисяч політиків. Тепер ми хочемо зробити такий собі «електронний бюлетень» для виборів мерів по всій країні за такою самою формою, що й у ЦВК, але ти клікаєш – і можеш отримати всю інформацію про партію, її перейменування, фінансування, пов'язані з нею скандали. Аналогічно – про кандидата: його досьє на «Політхабі» з короткими біографічними відомостями, переходи між партіями, фігурування в журналістських розслідуваннях, факти гречкосійства, а також показники його роботи, якщо він уже був депутатом. У цьому проєкті ми теж розраховуємо бути партнерами із «Суспільним».

Крім того, аналізуватимемо надходження й витрати на кампанії всіх кандидатів у мери. На графіках покажемо, хто давав гроші на кампанії. Фінансова прозорість має стати чинником електорального вибору.

На виборах у столиці Рух «Чесно» аналізуватиме також кандидатів до Київради – ту частину списків партій, яка фактично залишиться незмінною завдяки виборчій квоті.

Крім цього, Рух «Чесно» зараз намагається «розворушити» партії та мотивувати їх до організації фандрейзингових кампаній. Це ніша, у якій майже ніхто не працює. За даними нещодавніх соцопитувань, 12% українців готові фінансувати політичні партії. З того, що ми проаналізували, у 2018-2019 роках українські партії фінансували трохи більш ніж 20 тисяч людей, але ми знаємо, що частина з них є підставними донорами, про що свідчать розслідування – і наші, й інших журналістів. Потенціал є, але політики його не використовують.

Законодавці вже полегшили фандрейзинг для партій – дозволили застосовувати нові банківські інструменти для збирання коштів, однак ними поки що мало хто користується. Тестують, наприклад, партії «Голос», Українська галицька партія, «Європейська солідарність». Узагалі-то, фандрейзинг міг би стати одним із критеріїв успішності реформи державного фінансування політсил. Бо реформа робилася для чого? Щоб знизити залежність партій від олігархів, від великих грошей! Але доки в малих донорів пожертв ніхто не просить, це не діятиме.

Окрім співпраці із Суспільним мовленням, ви розвиваєте інші формати роботи з медіа та журналістами? Де ви бачите перспективи для співпраці?

– Ми б хотіли, аби журналістська спільнота долучилася до перевірки кандидатів на місцевих виборах. Щоб не боялися казати про дочасну агітацію, нагадували про це. Реклами вже дуже багато: на білбордах, у соцмережах тощо. Хоча виборчий процес офіційно ще не стартував. Журналісти можуть вести мову про це, цікавитись у кандидатів і партій, звідки гроші на агітацію.

Ми були б дуже раді, якби журналісти розповіли своїм глядачам, слухачам і читачам про наш «електронний бюлетень», а також створювали матеріали на основі аналітики Руху «Чесно» про фінанси партій та кандидатів, яка буде на нашому сайті.

Наприклад, минулого року «Українська правда» публікувала нашу зведену аналітику щодо кандидатів у Києві та області. Так більше читачів можуть отримати інформацію для зваженого вибору.

«Зміна виборчого законодавства – це дуже довгий шлях,
і лише кабінетно-комітетні інструменти не могли досягти результату»

До початку роботи Руху «Чесно» з тематикою партійних фінансів у цій ніші вже втілював низку проєктів центр «Ейдос» (тоді, до ребрендингу, він називався «Центром політичних студій та аналітики»). Кілька років поспіль вони адвокатували ухвалення відповідного закону. Між вашою та їхньою командами відчувалася певна конкуренція в цій темі чи ви були партнерами?

– Це був цікавий досвід, адже згодом я зрозуміла, що в громадському секторі є свої нюанси. Спершу я досить наївно до всього ставилася.

У «Чесно» працював Остап Кучма, аналітик з партійних фінансів. Саме він був автором наших перших аналітичних матеріалів щодо партійних фінансів. Остап наполягав на розробленні інструменту для опрацювання звітів. На той час звіти партій можна було отримати лише у вигляді ксерокопій. Партійні фінанси – це, можливо, і новинка для України, але в Європі ця тема більш розвинена й там існують інструменти, які допомагають працювати з даними, оцифровувати їх, візуалізувати. Так виникла ідея про створення нашого інструменту «Золото партій».

На координаційній зустрічі ми з’ясували, що «Ейдос» також працюватиме над схожим проєктом «Партійна каса». Однак підходи наших організацій різнилися. Ми в «Чесно» прагнули автоматизації, щоб не витрачати багато часу, пробували різні варіанти розпізнавання поточних партійних звітів. Спершу робили це як волонтери, потім нас підтримала IFES. Наскільки ми знаємо, в «Ейдосі» більше покладалися на ручну роботу.

На відміну від інших схожих проєктів, «Золото партій» залишилося єдиним інструментом, що вижив та досі існує, і в нас на нього великі плани. НАЗК зараз використовує оцифровані нами матеріали за попередні роки. Віднедавна дані про те, хто фінансує українських політиків і партії, інтегровано в систему YouControl. Цей інструмент чудово допомагає журналістам – можна просто зробити скриншот про видатки партії та не заморочуватися над створенням графіки.

Чому ми виграли в конкурентній боротьбі? По-перше, у нас був курс на диджиталізацію та автоматизацію, бо для ручної праці бракувало фінансових ресурсів. По-друге, це наша систематична робота. Ми працювали навіть тоді, коли не було проєктів з відповідним цільовим фінансуванням. Ми розуміли, що це для нас пріоритет, бо гроші в політиці – це важливо. По-третє, коли від нас пішов Остап, ми отримали скарб – Ігоря Фещенка, одного з найсильніших, на мою думку, експертів з партійних фінансів у країні. Його, до речі, ми виростили у своїй команді.

Повернімося до адвокації нового виборчого законодавства, відкритих партійних списків. У цій темі теж були поважні організації, які, власне, і написали законодавчі пропозиції. Наприклад, «Опора» та група з питань виборчої реформи РПР. Чи вдавалося співпрацювати з ними в тематиці адвокації відкритих списків?

– На той момент адвокацією в «Центрі UA» більше опікувалися Андрій Андрушків, Олег Рибачук та Микола Виговський. Певне розмежування в нас було: Рух «Чесно» адвокатував не конкретний законопроєкт, а сам принцип відкритих списків. Він міг реалізуватися й у Виборчому кодексі, й у новому законі «Про вибори народних депутатів України», але ключовими були саме відкриті списки та скасування мажоритарки. «Опора» й виборча група РПР більше працювали над текстами законопроєктів. Тобто ми мали дещо різні фокуси.

«Центр UA» влаштував національний тур, коли чи не вперше запитували в регіональних політиків, якої вони думки про правила гри на виборах. З одного боку, це створювало запит, а з іншого – показувало київським політикам масштаб, що це потрібно не тільки громадським організаціям, чиї представники ходили на засідання робочих груп, а що це історія значно важливіша, значно масштабніша, що вся країна вимагає змінити правила гри в політиці. Була мета, і кожен працював тими інструментами, які мав.

У мене абсолютно чітке розуміння, що самими тільки робочими групами домогтися таких змін не вдалося б. Зміна виборчого законодавства – це дуже довгий шлях, і лише кабінетно-комітетні інструменти не давали змоги досягти результату. А тут з’явився регіональний вплив, вплив вулиць – людей, котрі вимагали змінити виборче право. Хоча працювали кожен по-своєму, комбінація підходів таки дала результат.

Чи маєте ви зараз точки дотику з «Опорою» у виборчій тематиці?

– Вибори й політика – це тема значно ширша, ніж здається. У ній Рух «Чесно», «Опора» та інші організації час від часу роблять схожі речі, однак на загал мають свої «спеціалізації». Спочатку Рух «Чесно» моніторив політиків та агітацію. Якщо не помиляюся, «Опора» спеціалізувалася на моніторингу дня виборів та адмініструванні виборів. У моніторинг виборів і роботу з ЦВК ми тривалий час не заходили, але минулого року ми зробили доволі успішний проєкт «День виборів». Це був медійний марафон, щоб показати, як відбуваються вибори: де та які виявлено порушення, що є типовим, що – смішним, що – невтішним. Це був один з найбільш читаних матеріалів «Чесно». Фактично це була робота в день виборів, тому тут ми начебто перетнулися. При цьому «Опора» системно працює зі спостереженням, аналізом роботи виборчих комісій. Ми ж системно працюємо з темою грошей у політиці загалом і під час виборчих кампаній зокрема.

Проте ключовий наш принцип – не конкурувати за аудиторію, а розширювати її. Немає сенсу переконувати людину, яка вже читає публікації Руху «Чесно» чи «Опори», розповідати їй, як змінити виборчу адресу чи, скажімо, як правильно голосувати в бюлетені. Організації мають вийти за межі інформаційної бульбашки та працювати з новою аудиторією. Тобто це може бути як експансія в регіони, так і вихід на абсолютно нові ніші: люди, які голосують уперше, пенсіонери тощо. «Опора» працює на одну аудиторію, ми – на іншу. Я не вважаю за проблему те, що багато організацій пояснюють суть змін у виборчому законодавстві, тому що, хай як ти пояснюєш, у людей однаково виникає безліч запитань. Навіть найактивніші виборці не до кінця розуміють, що змінилося.

«В українському громадянському суспільстві ставлення до гендерної рівності
значно прогресивніше, ніж у політиці чи бізнесі»

Чи стикалися ви у своїй практиці з випадками сексизму або ейджизму за ці п’ять років? Як це відчувалося?

– Ми підрахували, що в нашій команді 51% дівчат і 49% хлопців. Гадаю, ситуація з гендерною рівністю у громадському секторі краща, ніж у політиці та бізнесі. Тут вагомішим критерієм, як на мене, залишається професійність. Якщо ти класний, професійний менеджер, то ти, відповідно, стаєш лідером. У команді Руху «Чесно» серед топменеджменту всі – жінки, крім одного керівника напряму. У політиці, як ми знаємо, усе навпаки. Але ми ефективні, бо в нас круті професіонали, а не тому, що жінки.

Не можу сказати, що я відчувала на собі якісь критичні випадки сексизму. Звісно, є сумніви в тому, чи достатньо класно, круто я щось роблю, чи може це хтось робити краще – такі порівняння, які є в багатьох жінок.

«Звісно, політикам не подобається, коли про них
існують задокументовані журналістами неприємні факти»

Політики часто сприймають критику на свою адресу як персональні нападки?

– Я зрозуміла, що критика на адресу інституцій нікому не болить. Якщо ти працюєш над зміною політичної культури, то ця трансформація відбувається насамперед через зміну персоналій. Ти можеш писати, що Верховна Рада «погана», давати статистику, за що депутати голосують або не голосують, але коли ти робиш новину, що Стефанчук узяв державну компенсацію й заплатив за оренду квартири своїй же тещі, це удар по персоналії. Найлегший спосіб змінювати політичну культуру – через персоналізований вплив, через такі індивідуальні кейси. Бо якщо ти казатимеш, що Верховна Рада має «проблеми з етикою», то, камон, і що?

Дай пораду нашим читачам, як зрозуміти, хто з політиків є найбільш доброчесним?

– Рух «Чесно» відходить від формування рейтингів. Наприкінці каденції ВРУ попереднього скликання ми склали рейтинг 25 найдоброчесніших політиків. Стався парадокс: ці люди були успішними як законотворці, однак з-поміж них практично жоден не переобрався до нинішньої Ради. Виходить, що ти суперефективний, але партії не кличуть тебе до своїх списків. Тобто в українській політиці доброчесність не є чеснотою ані в очах партій, ані в очах виборця. Вона не стає основним критерієм вибору.

Зараз ми намагаємося просто інформувати. Наприклад, якщо виборець бачить, що нардеп відвідав 100% засідань, не треба давати йому «медаль» за зразкову відвідуваність. Ми маємо критерій, котрий політики ненавидять, – це фігурування в антикорупційних журналістських розслідуваннях. Є справи, про які ми просто не можемо дати виборцю забути, адже не секрет, що в суспільства коротка політична пам’ять. Новина живе один день, скандал – три дні, а якщо прожив тиждень, то він уже має ознаки проплаченого скандалу. Люди забувають схеми, у яких фігурувала Тимошенко, чи, наприклад, «рюкзаки Авакова». Я вважаю, що нагадувати – це важливо для виборців.

Каталог ФАРів (фігурантів антикорупційних розслідувань, – ред.) ми наповнюємо матеріалами авторитетних журналістських розслідувань від «Наших грошей», «Схем», «Слідство.інфо», «Бігус.інфо», «Української правда», проєкту «Ukr.aw». Звісно, політикам не подобається, коли про них існують задокументовані журналістами неприємні факти. Перед виборами вони читають свої досьє на «Політхабі» й пишуть нам листи, що рішення суду немає, штрафів їм не виписували, вимагають видалити інформацію. Але задокументовані журналістами факти існують. Ми оновлюємо дані, дещо додаємо, але прибрати фігурування в антикорупційних журналістських розслідуваннях не можемо.

Порада читачам проста: вивчайте минуле політиків, за яких голосуєте. Повернення політичної пам’яті дасть вам змогу обирати найкращих і, зрештою, жити краще. Читайте «Чесно».

Спілкувалися: Вадим Міський та Вероніка Вельч

Фото Дмитра Єршова

cs.detector.media
DMCA.com Protection Status