Поки колишні помаранчеві революціонери скрушно відзначають те, що мало б бути п'ятою річницею Майдану, а українські студенти мляво повертаються до аудиторій після грипозних канікул, світом котиться хвиля студентських протестів та окупацій університетів. Західні студенти протестують саме проти того, за що, як дехто досі думає, ми й «стояли на Майдані».

Студентським страйкам традиційно не щастить у мейнстримних медіа, а надто у вітчизняних. У кращому разі в новинах покажуть кадри розгромлених аудиторій у супроводі коментаря: мовляв, студенти хочуть скасування сесії та звільнення надто суворих викладачів. Найбільш совісні журналісти можуть додати, що йдеться також про зниження плати за навчання. Подальший розвиток страйку відбуватиметься за повної мовчанки в медіа: студентські переговори з адміністрацією не належать до найбільш привабливих інформприводів. Тим часом чиновники, скориставшися ситуацією, відмовляють студентським вимогам, а на нову окупацію університету студентських сил не вистачає. Але події цього тижня, схоже, прорвали це замкнене коло.

Цьогорічний сезон студентських страйків, надзвичайно багатий на окупації університетів, розпочався 20 квітня в Хорватії. Саме тоді студенти факультету гуманітарних і соціальних наук університету в Загребі розпочали безстрокову акцію протесту, домагаючись права на безкоштовну вищу освіту. Усі заняття в університеті було скасовано, натомість студенти запровадили власну, загальнодоступну освітню програму, що складалася з семінарів, публічних дискусій, лекцій та переглядів. Невдовзі у восьми інших хорватських містах студенти окупували місцеві університети. Кожного вечора збирався відкритий пленум, де кожен міг висловитися за чи проти продовження страйку наступного дня. Окупація університету тривала 35 діб, після чого студенти проголосували за призупинення страйку. Протягом літа та осені тривали щотижневі студентські пленуми, а також перемовини з державними посадовцями. Тим часом уряд розпочав підготовку нового закону про вищу освіту, що не враховував студентських вимог. 23 листопада студентські пленуми в Загребі та двох інших містах проголосували за відновлення окупації своїх університетів.

Звісно, радикальні вимоги хорватських студентів можуть видатися утопічними забаганками в порівнянні з тим, що відбувається цієї осені на кампусах Каліфорнії. Коли влада штату оголосила про намір подолати бюджетну кризу за рахунок скорочення фінансування університетів і підвищення плати за навчання, чимало студентів опинилися перед перспективою повернення до провінційних коледжів. У першу чергу це стосується незаможних студентів латиноамериканського походження, що становлять більшість серед каліфорнійської молоді студентського віку. Та не лише вони, але й решта студентів окупованих університетів Берклі та UCLA помічають, що замість очікуваної кар'єри їх готують до функцій робітничого класу - про це свідчить наочна деградація системи публічних університетів і, як наслідок, зрощення вищої освіти з великим бізнесом, що замовляє необхідні йому спеціальності та дослідження. Ще більш принизливою є паралель між студентом і в'язнем: щоб врятувати бюджет, влада також звільнила з-за ґрат тисячі засуджених. Студенти стверджують, що це логічно: каліфорнійська влада витрачає 49 тисяч на рік на одного в'язня і 14 тисяч на одного студента. Тож можна зрозуміти пафос авторів «Коммюніке з відсутнього майбутнього», маніфесту студентських окупацій в Каліфорнії: «Ми вимагаємо не вільного університету, а вільного суспільства. Вільний університет у капіталістичному суспільстві - це як читальня у в'язниці». Незважаючи на кількамісячні протести, 24 листопада влада університету Санта-Круз оголосила про підвищення плати за навчання на 32 відсотки. Того ж дня студенти окупували ключові університетські приміщення і з перемінним успіхом утримують їх донині.

Тим часом єдиним студентським страйком, якому вдалося прорвати традиційний бойкот подібних заходів у загальнодоступних медіа, виявилася окупація віденської Академії мистецтв, що розпочалася 17 жовтня й дала поштовх аналогічним діям в численних австрійських та німецьких університетах. Прочитавши список студентських вимог, добропорядний український студент може схопитися за голову: європейці протестують саме проти того, що в Україні подається як останній писк європейської моди, необхідний для розвитку та демократизації освіти. Чільна вимога протестувальників - скасування Болонського процесу реформування європейської освіти, одним із наслідків якого є стандартизація освіти за системою «бакалавр - маґістр» (нещодавно зі скрипом запровадженою і в Україні). Мета Болонського процесу в першу чергу не влаштовує студентів творчих спеціальностей: ідеться про встановлення універсальних регулятивних норм, що дозволили б стандартизувати, виміряти та порівняти успішність навчального процесу незалежно від університетської специфіки. Інакше кажучи, йдеться про запровадження до навчального процесу  логіки економічної конкуренції. Внаслідок цього університети змагаються за найкращі статистичні показники й потрапляють у залежність від комерційних спонсорів, знання позиціюється як товар. Замість творення нових наукових перспектив, що не завжди дають миттєвий прибуток, університети змушені підкорятися ринковій логіці й задовольняти вимоги індустрії та великого бізнесу. Звісно, такі умови навіть можуть бути сприятливими для таких напрямків, як менеджмент, економіка та фінанси. Проблема в тому, що Болонський процес рівною мірою стосується, скажімо, Київського торговельно-економічного університету та віденської Академії мистецтв, що не може піти на користь останній. Тим часом в українських університетах вже читаються навчальні курси, що пропагують переваги Болонського процесу, а про його сумнівні наслідки, за рідкісними винятками, не йдеться. Та після подій цієї осені навряд чи комусь вдасться видати комерціалізацію вищої освіти за єдино можливий, безальтернативний шлях її розвитку.

Олексій Радинський - культуролог, автор текстів на довільну тематику, організатор різноманітних акцій, переглядів та інших навколокультурних подій. Редактор газети «Сковорода». Аспірант кафедри культурології Києво-могилянської академії. Працює в науково-дослідному центрі візуальної культури НаУКМА

Фото - pr.bmstu.ru