«СКОБ»! Так вітаються пластуни, подаючи ліву руку, висловлюючи щиросердність намірів. Їхнє привітання означає сильний розумом і тілом, красний душею, обережний у замислах і планах, бистрий у думці та справах. Такими мають бути пластуни. Саме тому організація сприяє всебічному патріотичному вихованню і самовихованню молоді за пластовим методом, який полягає у «добровільному членстві в організації, вихованні і навчання через гру та працю, програмі занять і випробувань, системі самоорганізації, житті серед природи, підтримці зацікавлень і здібностей».

На сьогодні, «Пласт» є найбільшою молодіжною організацією України, яка має 137 осередків у 23 областях України і загалом об’єднує 9200 пластунів різного віку – від наймолодших 2-річних пластунів до найстарших пластунів-сеньйорів. Серед української діаспори організація діє у двадцяти п’яти країнах світу.

Заснована вона у 1911 році у Львові трьома українськими педагогами-інтелектуалами Петром Франком, Олександром Тисовським та Іваном Чмолою.

«Детектор медіа» в межах спецпроєкту «Громадянське суспільство» поговорив з головою наглядової ради «Пласту» Юрієм Юзичем та керівником цієї організації Станіславом Андрійчуком.

«Наша стратегія – зробити "Пласт" доступним для кожної дитини, й онлайн-формат дає можливість зробити його таким»

– Як карантин та обмежувальні заходи вплинули на діяльність найбільшої молодіжної організації України «Пласту»?

Станіслав Андрійчук: Під час карантину ми відчули, що в нас зменшилося надходження пожертв. З частиною бізнесу, з якою були домовленості перед карантином, співпраця заморожена до липня-серпня. Крім того, нещодавно ми створили нові осередки організації на півдні, півночі та сході. Вони першими відчули розгубленість під час карантину. Проте, не дивлячись на це, ми опановували нові технології в онлайні і проводимо навчання так. Значна частина виховників не проводить сходини з дітьми.

Щодо позитиву – раніше ми часто говорили про діджиталізацію в «Пласті», тож нарешті почали цим займатися. Зараз є кілька проєктів, певних занять, вмілостей онлайн. Наразі організації саме час подумати над чіткішим плануванням, ефективністю своєї діяльності, а також постратегувати над тим, як рухатися далі.

Юрій Юзич: До, після і під час карантину було кілька рішень. Відповідно, спочатку ми рекомендували нашим осередкам обмежити діяльність до мінімуму, тільки проводити заняття. Але в той час, як ми це рішення приймали, наші сусіди – польські та словацькі скаути вже ухвалили рішення про те, щоб зупинити будь-яку виховну працю. Тож і ми фактично її зупинили. Весь квітень, травень і до нині у нас не проводилося жодних занять.

Лише після пом’якшення карантину ми прийняли нове рішення, що осередки можуть самі залежно від епідеміологічної ситуації співпрацювати з органами місцевого самоврядування, з тими штабами, які приймають рішення щодо ситуації в регіоні, узгоджувати і планувати свою діяльність. Тому зараз у деяких областях в принципі почалися якісь активності виховного характеру, але вони не носять ще системного характеру і відбуваються в тих осередках, де епідеміологічна ситуація це дозволяє.

А онлайн-форми дали змогу проводити заняття дистанційно. Цей сервіс наразі підказав, як в подальшому ми можемо охопити більшу кількість дітей, до яких ми не можем дістатися через недорозвиненість організаційної структури. Наша стратегія – зробити «Пласт» доступним для кожної дитини, і онлайн-формат через карантин по суті дає можливості зробити його таким.

– Багато виховників переживають, що за період карантину діти втратять контакт з організацією і згодом зменшать свою активність. Чи практикують виховники такі інформаційні системи як Zoom чи Skype для спілкування з дітьми у більш вузькому форматі?

Станіслав Андрійчук: Ми постійно обговорюємо з виховниками, які системи кращі, а які гірші, дискутуємо, які платформи використовувати, як тримати увагу дітей онлайн тощо. За цей період ми провели три великих онлайн-заходи. Найбільший – це день Пластової присяги, який припав на пік карантину. Було близько 8-10 тисяч переглядів. У цьому заході взяло участь дуже багато юнацтва і для них головне було те, що вони мали змогу спілкуватися. У цих акціях могли взяти участь пластуни з діаспори. Здавалось, така велика різниця у відстані, а завдяки цифровим технологіям вона значно скоротилася. До речі, комунікація між пластами України і пластами діаспори значно покращилась за цей період.

Юрій Юзич: Я хотів би пояснити одну важливу деталь, що таке пластовий метод і пластова освітня програма. Якщо під час карантину пластову освітню програму ми могли продовжувати через онлайн-форми, то робити це за пластовим методом дуже складно.

Пластовий метод – це 8 складових, які передбачають роботу тільки офлайн. На наших сходинах відбувається багато ігор, коли діти між собою контактують, роблять разом проєкти. Ця командна співпраця і є одним із 8 елементів пластового методу, коли діти взаємодіють між собою, утворюють команду.

До речі, була така думка, що з онлайн-інструментами до нас можуть долучатися більше дітей і після карантину їх побільшає, а з іншого боку – у нас бракуватиме кількості виховників для того, щоб з ними організувати офлайн роботу. Це теж виклик, який прямо пов'язаний із фінансами.

– Як видозмінилася ваша робота, які активності перейшли в онлайн-формат, а також які нові методи взаємодії з пластунами ви впроваджуєте?

Юрій Юзич: Пластова програма включає чотири вікові групи – діти до 6 років, 6-12 років, 12-18 років, четверта – старша на межі повноліття. Ці чотири вікові групи виконують певну програму за трьома критеріями.

Перший критерій – діти впродовж навчального року відвідують щотижневі зайняття. Під час карантину онлайн-форми дозволяли проводити заняття, хоч не давали повноцінного відчуття команди, а відтак пластовий метод не можна було всебічно реалізовувати.

Другий критерій – діти, окрім базової програми, мають свій листочок із визначеними вимогами, які дитина має дотримуватися, щоб перейти на черговий рівень. Усі діти мають можливість додатково, окрім основної програми, розвивати свої профорієнтаційні навички. Це у нас називається вмілості.

А третій критерій – це підсумок річної діяльності. Це – табори, куди мали можливість з’їжджатися діти з різних регіонів. Вони є елементом національної програми мобільності молоді, де діти зустрічалися, знайомилися, мали змогу потоваришувати. На жаль, наразі українські табори повноцінно працювати не можуть. І ми зараз думаємо, як замінити ці активності, адже, не пройшовши цей табір, дитина не може перейти на наступний рівень пласту. Це для нас виклик, і поки що ми не маємо на нього відповіді. Але ті діти, які починають пластувати, або ті діти, які вже кілька років у нашій організації, вони мають пройти таборування в своїй малій групі. Багато осередків у Західній Україні розробляють зараз формати, в яких діти малими групами по 6-8 осіб матимуть змогу перебувати в таборі.

Станіслав Андрійчук: Маємо розуміти, що в категоріях дітей 3-6 років і 16 років різні онлайн-заняття, онлайн-сходини. Поруч із маленькими дітьми все одно мають бути батьки. І доволі часто можна було почути, що батьки втомлюються і діти втомлюються, бо таке саме вони проходять у школі. Проте під час карантину проводилися і майстерки, і різні забавки, і співи.

Щодо роботи зі старшими дітьми, то, безперечно, вони більш мобільніші і краще орієнтуються в онлайн-просторі. Однак діти старше 12 років мають багато вчитися практично, а онлайн це не дозволяє робити, та ще й робота в команді зникає.

– Перед карантином ви запустили краудфандингову кампанію зі збору коштів для розвитку осередків, зокрема на сході країни. Яку суму вже вдалося назбирати і чи охоче громадяни жертвують кошти?

Станіслав Андрійчук: Перехід в онлайн показав нам, як ми можемо ефективніше працювати з волонтерами, які на відстані. Ми вважали, що кількість волонтерів, які захочуть долучитись до нас, різко впаде через карантин, а виявилося – навпаки. Зараз, особливо невеликі містечка, більше зголошуються і виявляють бажання вести підготовчу роботу і, відповідно, після виходу з карантину почати працювати з дітьми. Навіть вже є випадки у Чернігові, у Ніжині, коли дітей набирають за онлайн-оголошенням.

Під час карантину ми проводимо онлайн-заняття, онлайн-навчання, а це значно дешевше, ніж виїжджати на місця. Ми зараз перезавантажуємо сайт, і відповідно, зменшуємо оплату. Якщо раніше навчання одного волонтера, умовно кажучи, коштувало 30 тис. грн., то наразі ми дрібнимо ці суми і показуємо, що маленьке заняття коштує тисячу гривень. Ми розуміємо, що великі суми складно зібрати.

Юрій Юзич: Загалом, так виглядає, що у нас понад 50% бюджету, який ми планували до карантину на цей рік, не буде заповнений. Тобто ми не зможемо зібрати ці гроші. Відповідно, ця нестача коштів відкине нас на кілька років назад.

– А який у вас річний бюджет?

Станіслав Андрійчук: Минулого року наш бюджет становив 14 мільйонів. Цього року, до коронавірусу, ми планували, що він зросте до 20 мільйонів. Але зараз практично ми очікуємо, що це буде близько 8,5 мільйонів гривень.

Юрій Юзич: Цього року «Пласт» подав до Міністерства молоді близько 10 проєктів на суму 5 мільйонів гривень. Дуже показово, що всі ці проєкти були підтримані міністерством. Тобто навіть без прямого рядка в бюджеті, ми так чи інакше, могли б залучити більше п'яти мільйонів гривень на проєктну роботу. Але катастрофа в тому, що ми не зможемо отримати ці п'ять мільйонів, бо кошти виділялися на всеукраїнські заходи, основна сума мала йти якраз на табори у липні-серпні. Оскільки ці табори відбутися не зможуть, то так виглядає, що державна підтримка буде дорівнювати нулю. Можливо, восени ми зможемо реалізувати заплановані заходи у випадку, якщо карантинні норми дозволять. Але літні табори не зможуть бути підтриманими.

У фінансовому плані рік дуже важкий і зараз ми думаємо, як збалансувати цю діяльністю і тримати на рівні минулого року. Ну і від доброчинців багато що залежить. Якщо буде підтримка донорських організацій, пересічних людей, то ми, можливо, зможемо швидко відновити динаміку зростання. Минулий рік показав найвищий відсоток зростання за останні 10 років. До організації долучилося понад 1000 людей різного віку, а також волонтери. Загалом, станом на січень цього року, «Пласт» налічує близько 9200 осіб, з них – 2000 волонтери, виховники та адміністратори старше 18 років.

– Що вам необхідно для інституційного розвитку і збільшення кількості нових осередків?

Станіслав Андрійчук: «Пласт» – це організація хоч і дуже давня, але ми активно адаптуємося до тих витоків, які зараз є в країні. Варто сказати, що немає точки входу до «Пласту», де можна залишити речі, де пластуни можуть прийти і займатися, і це теж дуже сильно впливає на розвиток. Але після 2014 року, коли органи місцевої влади почали давати домівки, або створювати молодіжні центри або пластові центри, рух почався.

Яскравий приклад – Буча: побудували пластовий центр, хоч він і для тренінгів, його завдання навчати, але все одно навколо нього практично зараз є близько ста пластунів Бучі та Ірпеня. У Житомирі два роки тому створили пластовий міський центр. За рік осередок виріс від 20-30 до 120 пластунів. Це до того, наскільки важлива підтримка міської влади.

Також цього року ми вперше отримали великий інституційний грант на «Пласт» від Фонду «Відродження» за підтримки шведського посольства на два роки для підтримки та посилення екологічного середовища. По суті це грант на нашу інституційну спроможність. Він допоможе подумати над новими організаційними моделями, політиками і т. д. Це кошти на внутрішні процедури, щоб ми були ефективнішими.

Юрій Юзич: Після Майдану «Пласт» спільно зі Спілкою української молоді реалізовував проєкт молодіжних центрів за підтримки американського Національного демократичного інституту. Зараз по всій Україні є більше 200 молодіжних центрів. У новому законі про молодь їх має бути три рівні: регіональні, місцеві і т. д. Тому цей проєкт дав можливість інституціоналізувати не тільки пластову діяльність, а і взагалі молодіжного сектора. Бо до того, якщо місцеве самоврядування хотіло підтримати «Пласт», у кращому разі, могли створити позашкільну установу, яка має ряд мінусів. Там треба вести журнали, діти мають бути чітко обліковані і т. д. Пластовий метод трошки м'якіший у цьому плані.

«Діти, які проходять пластовий вишкіл, є автоматично ефективнішими, ніж їхнє оточення»

– Наскільки нині актуальними є пластові методи виховання та навчання молоді з урахуванням того, що організації більше 100 років, а світ не стоїть на місці, він постійно змінюється? Чи цікаво дітям долучатися і використовувати саме інструменти пластового методу?

Юрій Юзич: Паралельно з нашою розмовою дописується концепція програми для молоді на наступні п’ять років. За останні п’ять років у Європейському Союзі 50% молоді були включені в різні громадські організації. За цих п'ять років чисельність включення скоротилась на 10%. Зараз 40% для Європи – це катастрофа. Очевидно, що цей тренд також розтискає і розчавлює нас.

З другого боку, ми знаємо, що стратегія світового скаутського руху полягає в тому, щоб вирости до 100 млн членів руху у всьому світі. З точки зору організаційних моделей, минулого року «Пласт» виріс на 14%. Це показує, що організація в Україні змогла взяти динаміку Азійських тигрів.

Ми мусимо мобілізуватися для того, щоб розбудовувати організація. Досвід говорить, що скаутська пластова програма у нас дуже цікава. Єдине – треба її зробити доступною. Вже понад десять років ми не агітуємо дітей вступати в «Пласт». Не проблема залучити дітей, проблема знайти і навчити вихователів, які не будь боятися з ними піти в ліс, зорієнтуватися на місцевості… «Пласт» формує в першу чергу дорослих та волонтерів різного віку.

Станіслав Андрійчук: «Пласт» зараз працює з дітьми і батьками напряму. Ми, відповідно, одразу отримуємо зворотній зв’язок від батьків. Також ми досліджуємо, які компетенції будуть популярними через певний час. Батьки хочуть знати, чим займається їхня дитина, і так само на це впливати. Ті компетенції, які ми прищеплюємо, робота в команді, лідерство та відповідальність завжди будуть актуальними. Але, знову ж таки, безперечно треба час і ресурси для впровадження всього цього.

– Які перспективи розвитку має український «Пласт» на даний момент? Які амбітні цілі ставить ваша організація перед собою?

Юрій Юзич: По факту ми вже є лідерами. Український «Пласт» входить у трійку-п’ятірку у Східній Європі. Ми на третьому місці поруч з угорцями, словаками та румунами. Поляки і Чехи мають найбільшу в Східній Європі організацію. Поляків тяжко буде обігнати через їхні «піонерські» бази, які нині належить скаутському руху. Крім того, вони мають гарну інфраструктуру і державну підтримку. Так само і у чехів. У 1990 році в них було 90 тис. організацій. Нам треба докладати дуже багато зусиль, щоб вийти на цю чисельність. Місія наша зрозуміла – успішні пластуни, які формують успішну країну.

Станіслав Андрійчук: Якщо говорити про Україну і наші перспективи «Пласту», то є приклад Києва, де організація розрослася зі 100 людей до 1400. «Пласту» є ще куди розвиватися. Є міста-мільйонники, де ми маємо слабші позиції. Це наше поле, куди ми маємо точно далі просуватися і ставати сильнішими. Наше завдання у кожній області – зробити «Пласт» доступним для кожної дитини, щоб дитина могла мати вибір і долучитися до нього.

Юрій Юзич: «Пласт» у діаспорі скоротився. У сучасному глобальному світі вже немає значення, де ти живеш, має значення твоя ідентичність і що ти робиш. Десятки років «Пласт» у світі – це було 7-8 країн: Північна Америка, Австралія, Аргентина, Британія, Німеччина. За кілька останніх років ми маємо колосальний ріст пластової міграції. Зараз «Пласт» діє вже не в 7, а в 25 країнах світу. Це потроєння відбулося за останні кілька років. Пластовий рух – глобальна організація. Усі осередки між собою ціннісно пов'язані. Усі програмні компоненти, продукти, які ми створюємо в Україні, автоматично розходяться по всьому світу.

– Досить багато пластунів представлені в органах державної влади, вони займають керівні посади у бізнесі, дехто став відомим не тільки в Україні. Як би ви це пояснили?

Юрій Юзич: Історія будується на тому, що діти, які проходять пластовий або скаутський вишкіл у світі, автоматично є ефективнішими, ніж їхнє оточення. Для цього є багато передумов. Пластун чи пластунка здобуває компетентності, які важко отримати поза «Пластом». Наприклад, пересічна дитина 16 років у нашій організації набуває навички організації команди у 30-40 людей. Тобто, знайти зараз менеджера, який би міг керувати за допомогою інструментів демократичного врядування у групі, в якій хтось комусь подобається, а хтось не подобається, збалансувати все, – це вміння дуже високо цінується. Діти отримають компетентності зі старту.

Ми маємо задачу формувати успішних особистостей, щоб формувати успішну країну, але це не є самоціллю. Ціль – дати дітям щасливе дитинство, дати їм майбутнє, і ми розраховуємо на те, що вони зроблять майбутнє не тільки для себе, а й для інших.

Станіслав Андрійчук: Я хочу звернути увагу на два моменти. Ми говорили про пластову методику. У ній, як і будь-якій скаутській методиці, зашиті компетенції: відповідальність та робота в команді. Якщо подивитеся найбільше дослідження Гарвардського університету, де проаналізовано, які з їх випускників найбільш успішний, то це ті, хто вміє працювати у команді. І ми в «Пласті» це вчимо змалечку. Це гуртки, курені, табори, де діти вчаться домовлятися, разом реалізувати проєкти.

Другий момент – це активна позиція в житті. Ми не кажемо їм, що вони мають стати президентами, міністрами. Ми говоримо їм, що вони мусять мати активну позицію.

– Чому варто долучитися до вашої спільноти? Три аргументи «за».

Станіслав Андрійчук: По-перше, це середовище. Дитина завжди має середовище в школі, в садочку, на вулиці. А пластове середовище – це ціннісні однодумці. В цьому колі дитина буде вчитися, вдосконалюватися. Це школа адаптації до життя.

По-друге, це навчання. У «Пласті» ти весь час навчаєшся. Незалежно від того, чи ти дитина, чи вихователь. Діти настільки стали мобільнішими, особливо у соціальних мережах. Це для мене теж був виклик. Але ти завжди вчишся: як зацікавити дітей, що їм розповісти, як це потрібно зрозуміло донести.

По-третє, це вміння об'єднуватися, працювати в команді. Ти досягаєш успіху тільки тоді, коли в тебе є команда. Коли ти об'єднуєшся заради чогось, тоді ти і досягаєш результату.

Юрій Юзич: Перше – це широкі соціальні зв'язки. «Пласт» являє собою велику мережу, в якій можеш знайти пластунів у Нью-Йорку чи Філадельфії і вони тобі за потреби допоможуть.

Друге – колосальна можливість для саморозвитку. Ти перебуваєш у певному середовищі, в якому ті, хто бажає рости, допомагають рости й іншим. Саморозвиток запрограмований у цьому середовищі, бо якщо ти не ростеш, ти випадаєш, ти нікому не цікавий.

Третє – це все ж таки весело. Колись Бейден-Павелл, засновник скаутингу, говорив, що скаут – це юнак, який завжди усміхається і легко посвистує. «Пласт» – це весело, життєрадісно, позитивно.

Фото: Facebook.com/pg/PlastUA