Чи можна задля збереження здоров’я людей нехтувати їхніми правами
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Чи можна задля збереження здоров’я людей нехтувати їхніми правами
8 квітня видання «Вести» оприлюднило перелік адрес будинків у столиці, де нібито живуть хворі на коронавірус COVID-19. Редакція пояснила це начебто суспільним інтересом і закликом дотримуватися карантину. Мер Києва Віталій Кличко повідомив, що дані про київських пацієнтів, хворих на коронавірус, містяться в базі Моніторингового центру з протидії поширення COVID-19, ця інформація захищена та не потрапляє у відкритий доступ. У Службі безпеки України назвали оприлюднений перелік фейком, а правоохоронні органи перевіряють інформацію з публікації, щоб надати їй правову оцінку.
Правозахисник Максим Буткевич в авторській колонці для «Детектора медіа» наголосив: оприлюднена виданням інформація може створити напруження в тих мікрорайонах і громадах, які проживають поблизу вказаних адрес. Якщо ж опубліковано справжні дані, то порушено право на недоторканність особистого життя та розголошено лікарську таємницю.
Нині ми публікуємо коментар правозахисника, директора благодійного фонду «Людина і право» Бориса Захарова. Він не лише дав оцінку публікації «Вестей», а й проаналізував з точки зору прав людини запроваджені на час карантину обмеження і спрогнозував можливі наслідки пандемії в правовій площині.
Якщо припустити, що публікація газети «Вести» не фейк, то вона порушує 8 статтю Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) – повага до приватного та сімейного життя. Безумовно, це порушення права людини на приватність – навіть попри те, що в ній не вказані конкретні квартири та прізвища людей. Тому що сусіди у будь-якому випадку вираховують, про які квартири йдеться.
Якщо інформація достовірна, то це порушення прав людини, в першу чергу, з боку тих, хто злив цю інформацію, а не видання, яке це опублікувало. Порушники – це чиновники, які мають у розпорядженні інформацію, яка є конфіденційною, стосується медичної таємниці та приватного життя людини.
Що стосується журналістів, то в них є свобода слова, можна говорити про суспільний інтерес. Ми завжди стикаємося з тим, що стаття 10 тієї ж конвенції про свободу слова постійно конфліктує з 8 статтею про втручання у приватне життя. Є купа справ у ЄСПЛ (Європейському суді з прав людини), але зазвичай ці кейси стосуються суспільного інтересу до життя публічних осіб, а в даному випадку йдеться про приватне життя непублічних осіб, якому ця публікація гіпотетично може становити загрозу. Ми бачили, що відбувалося у Нових Санжарах, у Чернівцях. Але тут знову питання не тільки до газети «Вести», а й до розпорядників інформації.
Взагалі, якщо говорити ширше – про обмеження, які діють в Україні під час карантину, то без введення надзвичайного стану і дерогації щодо деяких статей Європейської конвенції з прав людини, вони є незаконними. Зокрема, стеження за громадянами за допомогою мобільного зв’язку, встановлення додатків задля цього стеження є втручанням держави у життя громадян – порушення, 8 статті ЄКПЛ. Примусова госпіталізація та обсервація без рішення суду – порушення ст.5 ЄКПЛ (Право на свободу та особисту недоторканість) тощо.
Якщо був би введений надзвичайний стан, були прописані конкретні положення – тоді такі дії були б обґрунтовані та законні. Дерогація – це тимчасове припинення дії конвенції (або інших міжнародних угод і законів) у форс-мажорних обставинах, наприклад, через пандемію коронавірусу. Деякі країни це зробили, деякі - ні. (За останній місяць 9 країн: Латвія, Румунія, Вірменія, Сербія Молдова, Естонія, Грузія, Албанія та Північна Македонія повідомили про дерогацію ЄКПЛ, – прим ред.) Ось Болгарія також подала дерогацію.
Чому Україна не ввела надзвичайний стан та досі не подала дерогацію? Тому ж, чому не ввели воєнний стан, коли почалася війна з Росією – влада хоче пропетляти поміж краплинами. Повноваження, що надаються владі під час надзвичайного стану, значно ширші, ніж ті, що потрібні для боротьби з пандемією, тобто треба додати підзаконний акт до режиму надзвичайного стану, в якому одразу прописати, які положення НС діють, а які – ні.
Всі обмеження мають бути пропорційними і спрямованими на боротьбу з пандемією, а не, скажімо, на зручності для правоохоронців. Наприклад, комендантська година не потрібна – навпаки, треба уникати скупчень людей, нехай вони ходять до магазинів і вночі. Хоча у Грузії її ввели, і дарма.
Квартирна повинність взагалі не має відношення до пандемії, і потрібна така норма лише під час війни. Непотрібно вилучати майно юридичних осіб, непотрібен огляд транспортних засобів , а також непотрібна перевірка документів – хоча така норма у нас введена під час карантину, я вважаю її абсолютно неправильною та незаконною. Навіщо ця практика? Тільки для встановлення віку осіб через дискримінаційну норму про обмеження пересування людей, які старші 60 років. Це безумовне порушення, більше того – його не передбачає навіть надзвичайний стан. Є певні права, які не можна порушувати ні за яких обставин, наприклад, такі, що призводять до дискримінації людей.
Це обмеження робиться нібито задля блага – здоров’я літніх людей, тому що вони входять в групу найбільшого ризику. Але уявимо собі ситуацію, за якої людина намагалась покінчити з собою та вижила. Чи є у нас за це якась відповідальність? Ні. Хоча безумовно людина намагалася нашкодити своєму життю та здоров’ю. Чому тоді для людини, яка порушила правила карантину і гіпотетично може нашкодити своєму здоров’ю, є відповідальність?
Штрафи теж є незаконними без введення надзвичайного стану; сама постанова Кабміну є неконструкційною. Чому так відбувається? Мабуть, немає політичної волі, та взагалі нам притаманний зневажливий підхід до закону, до права. А коли все це у нас поза правом робиться, то незрозуміло, як із цього виходити. Отже, є всі причини подавати до адміністративного суду на дії Кабміну – і впевнений, хтось це зробить.
При цьому, - це дуже важливо підкреслити – на відміну від багатьох активістів, я вважаю, що мета дій влади легітимна: збереження здоров’я і життя людей, а не встановлення диктатури. Я також вважаю, що ці дії, які мають легітимну мету, тимчасові, і потім Україна повернеться до звичайного життя зі збереженням всіх прав і свобод, які ми мали раніше. Але мене хвилюють глобальні процеси: світ вже не буде іншим після цієї пандемії, і невідомо, до яких змін вона призведе. Прямо зараз весь світ відповідає на глобальне питання: наскільки заради безпеки люди готові поступитися правами. І відповіді на це питання неодмінно призведуть до тектонічних зсувів у міжнародному праві.