Відповідальність за вторгнення у незалежну державу несе винятково й повністю агресорка — Росія. На її рахунку — численні людські жертви, масштабні руйнування, воєнні та гуманітарні злочини. Це беззаперечно. Але чи була готова Україна до великої війни? На жаль, дуже багато наших співвітчизників відповість: ні. На їхню думку, повномасштабна війна заскочила українську державу зненацька. Понад те, влада певною мірою ігнорувала інформацію щодо загроз безпеці, яка вже деякий час ширилася.

Отже, як не гірко це констатувати, на момент 24 лютого 2022 року ми виявилися недостатньо стійкими, якщо під стійкістю розуміти готовність до криз, адаптивність й опірність під час кризи та здатність відновлюватися. Бути готовим до найгіршого розвитку подій — це насамперед знати про загрози, розуміти слабкі й сильні сторони певних управлінських систем і, зрештою, інвестувати в розвиток їхньої спроможності. Так, деякі відомства оцінюють ризики, які можуть виникнути у сфері їх відповідальності, але потрібна міжсекторальна, комплексна та системна оцінка ризиків — причому на кількох рівнях, а не тільки державному.

• Читайте також: Штучний інтелект, телеграм, повернення політики. Головні виклики 2025 року

Виходячи з того, що оцінка ризиків є частиною системи національної системи стійкості, команда Національної платформи стійкості та згуртованості провела дослідження «Ризики для суспільної стійкості», обравши п’ять прифронтових областей — Харківську, Херсонську, Миколаївську, Одеську та Запорізьку. Загалом проєкт фінансує Європейський Союз.

Ми обрали такі області, де динаміка загроз для життя людей і стійкості громад є вищою, ніж в областях далі від лінії бойового зіткнення. Хоча очевидно, що умовно «тилові» регіони також несуть тягар війни та мають свій ступінь загроз, повʼязаних із війною.

Ми оцінювали ризики для національної стійкості, спираючись на підходи проєкту SCORE, але між нами є відмінність у методиці. Тоді як SCORE збирає громадську думку та має велику вибірку населення, ми провели  опитування експертів. Основні дані, які держава повинна публікувати й уже публікувала, з початком агресії були закриті для доступу. Оскільки зібрати дані й на їхній основі оцінити ризики немає можливості, ми зупинилися на методі експертних оцінок. Величезну роль у формуванні належного пулу експертів відіграли регіональні координатори Національної платформи в областях, що досліджувалися.

Експерти, які мають досвід у різних сферах, — від управління до медицини й журналістики, з великою зацікавленістю брали участь в опитуванні. Майже сто відсотків із них заповнили анкету, яка складалася з шістдесяти питань. І це свідчить, що наш підхід до побудови анкети та до підбору пулу експертів себе виправдав. Ми можемо довіряти спеціалістам, які поділилися своїми думками щодо загроз на рівні своїх областей.

• Читайте також: Росія використає політичний, фінансовий та інформаційний вплив, аби втрутитися в повоєнні вибори в Україні. Держава має протидіяти вже зараз

Ми спиралися на розуміння стійкості, яким оперують ЄС: стійкість передбачає адаптивність, опірність і здатність до самовідновлення. Оцінка ризиків для національної стійкості є комплексною, бо вона робилася за п’ятьма вимірами, що охопили соціальну згуртованість, людську безпеку, інфраструктуру, безперервність управління та залучення громадян, а також інформаційну стійкість.

Також ми виділили декілька «драйверів дестабілізації». До них належать ставлення до війни та сценаріїв її завершення, якість державних інститутів, воєнний стан і пов’язане з ним обмеження демократичних практик та інститутів, соціальна справедливість, нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів, територій, ОТГ.

Результати опитування ще опрацьовуються, але вже зараз можна зробити декілька важливих висновків.

У кожній із п’яти областей під найбільшим ризиком виявилося зростання кількості людей у складних життєвих обставинах. Ці обставини пов’язані з базовими потребами людини. Якщо звернутися до відомої піраміди Маслоу, то йдеться про перший рівень потреб, необхідних для існування. Причому такого роду загроза характерна як для тих областей, у яких йдуть бойові дії, так і для тих, які окупація обійшла.

•  Читайте також: «Нам треба бути більш солідарними». Анна Бабінець, Тетяна Трощинська й Ольга Руденко — про досягнення та проблеми українських медіа

Другий за значенням ризик — низька довіра до політичних інститутів: уряду, парламенту, а також до судів... Коли ми оцінюємо загрози для національної стійкості, це робиться для того, щоб бачити, над чим саме працювати далі в першу, другу, третю чергу. Задача політичних інститутів — усувати підстави для недовіри, і тут основна претензія до різних органів влади, вказана респондентами, — відсутність задовільних результатів у зниженні корупції.

Нижче у рейтингу найбільших ризиків розташовані загрози багатоденного блекауту тощо.

Також експерти вказали, наскільки, на їхню думку, система управління готова протидіяти загрозам. Результат не дуже втішний. У всіх досліджених областях люди дуже стривожені станом захисних укриттів і загалом можливістю скористатися ними, а також убезпеченням освітнього процесу. Тому на місцевому рівні бажано, щоб органи влади не просто витрачали гроші на захисні споруди, а щоб ці гроші витрачалися з розумом, й люди могли повноцінно скористатися тими спорудами.

Водночас особливості, які не містять великих ризиків, можливо розглядати як чинники посилення соціальної згуртованості. Що тут впадає в очі? Відносно високий рівень довіри до місцевої влади й керівництва громад у порівнянні з довірою до політичних інститутів. Не виняток — і керівники, які є призначеними очільниками військових адміністрацій, а не просто головами громад. Довіра з’являється там, де влада безпосередньо розв’язує щоденні потреби людей, попри складні обставини.

• Читайте також: Стіл — наш. Пресконференція Зеленського на форумі «Україна. Рік 2025»

Очікуваною та повсюдною є висока довіра до ЗСУ — вона найвища у порівнянні з іншими інституціями. А от що приємно здивувало, так це доволі високий рівень довіри до Національної поліції. Поліція, яка захищає внутрішній порядок, забезпечує безпеку та протидіє злочинності, не викликає у людей таких негативних емоцій, як, наприклад, парламент. Правда, ми не питали окремо про ДСНС, але всі бачать, що служба працює дуже потужно і віддано, й наразі є важливою частиною системи стійкості — і суспільної, й інфраструктурної, і безпекової.

У дослідженні розглядалися й так звані «каскадні ризики», коли ризики з однієї сфери накладаються на ризики з іншої. Приміром, оцінюється антикризова готовність разом зі стійкістю інфраструктури життєзабезпечення. Реагування на подібні ризики стає більш ефективним, коли посилюється підготовка до можливих криз, зростає довіра до влади, ширше використовуються механізми дорадчої демократії.

Оцінка ризиків є лише першим кроком довгого шляху. Умовно кажучи, це «вимірювання температури» й частково «постановка діагнозу», але ще не «лікування». Але, на наше переконання, оцінка ризиків має відбуватися постійно, системно та скоординовано як на державному рівні, так і в громадах. Обізнаність щодо загроз потрібна не лише у воєнний час. Її завдання — знижувати ризики, працюючи з джерелами загроз, або мінімізувати їх наслідки. Ці знання необхідні для управління державою, областями, громадами. Інакше суспільство буде платити дуже високу ціну за погане управління, яке нехтує небезпекою.

Тому виявлення загроз та оцінка ризиків їх появи мають стати такою ж звичкою, як чистити зуби, тобто щоденною роботою органів влади. На всіх рівнях.

Світлана Конончук, стратегічна радниця Українського незалежного центру політичних досліджень

Володимир Лупацій, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості