Марта Ониськів, менторка Агенції «Або», для ДМ

84% учасників останнього опитування USAID-Internews знають про існування дезінформаційних матеріалів. Більшість думає, що може їх розрізнити. Проте тільки 8% респондентів зуміли відрізнити правду від брехні. Загалом 57% опитаних не сприймають дезінформацію нагальною проблемою.

З початком повномасштабного вторгнення через виснаження українська аудиторія почала гірше фільтрувати інформацію. Так сказала Оксана Мороз, засновниця ініціативи «Як не стати овочем»: «Якщо вночі ваше місто перенесло чергову атаку, то на ранок ви не будете в силі адекватно аналізувати інформацію».

Ще однією причиною такої статистики є те, що ми — покоління перехідного етапу. Оксана пояснює це так: «Зараз “аналогова” ера змінюється на цифрову. Я завжди це порівнюю з періодом, коли з’явилися автомобілі, а системи дорожніх знаків ще не було. Зростання кількості нещасних випадків на дорозі спричинило створення правил безпеки та контролю». Тобто зараз ми тільки пишемо правила інформаційної безпеки. 

Оксана Мороз

Масове невміння відрізнити правду від брехні пов’язане й з любов’ю людей до чуток, теорій змов, емоцій. «Вони часто обирають анонімні телеграм-канали з “інсайдами”, знаками оклику, емодзі блискавок чи вогню, які публікують усе моментально. Такі новини зачіпають людей і дають їм відчуття доступу до якоїсь секретної інформації», — пояснює Валерія Степанюк, заступниця керівниці фактчекінгового проєкту VoxCheck.

Вона розповіла, що на рівень інфогігієни української аудиторії впливає російська пропаганда, на яку там витрачають ресурси. Проросійські джерела маніпулюють емоціями людей, наболілими темами, тому й отримують перегляди й поширення.

Оксана Мороз і Валерія Степанюк були менторками Abo Reels School — школи коротких відеоформатів від Агенції «Або». Фактчекерки допомагали журналістам десяти локальних медіа. Вони вчаться боротися з брехнею за допомогою невеликих роликів, які зараз мають великі охоплення в аудиторії. Протягом проєкту журналістки з менторками створили більше як 200 роликів про фейки, дезінформацію та протидію пропаганді.

Валерія Степанюк

Менторки дали поради тим комунікаційникам, які хочуть протидіяти брехні. Вони пояснюють, із чого почати, які вкиди варто спростовувати та який формат обрати, щоб залучити аудиторію.

Практика, перевірка, перевірка й ще раз перевірка

Оксана Мороз сказала, що фактчекінг має бути однією з базових навичок медійників. Часто її не встигають виробити журналісти-початківці, які тільки закінчили навчання чи пропрацювали недовго. Вони й ніби перевіряють інформацію з кількох джерел, але цього замало.

«Фактчекінг — це про складніші речі. Насамперед це про практику і перевірку, перевірку і ще раз перевірку. А в сучасних реаліях ще й про розуміння того, як працює в інформаційному напрямку Росія та інші країни», — пояснює Оксана.

Валерія Степанюк помітила серед журналістів, які лише вчаться спростовувати недостовірну інформацію, проблему підміни понять: «Часто вони не розуміють відмінностей між неправдою, маніпуляцією, ІПСО. Тому ледь не все називають російським ІПСО. А варто розуміти, що ІПСО — це не будь-які емоційні повідомлення. Це військова операція, спланована кампанія, акт інформаційного впливу на обрану аудиторію. Її метою є досягти якихось конкретних короткострокових чи довгострокових цілей, як от: посіяти паніку, страх, розчарування, недовіру, апатію у суспільстві. Тоді як неправда і маніпуляція — це про інше. Перше — це підміна фактів, поширення повністю хибної інформації. Друге — це викривлення інформації, зміна її контексту, частково правда, частково брехня».

«Червоні прапорці» інфовкиду

Обидві менторки радять найперше звернути увагу на два аспекти інформації, щоб зрозуміти, що вона є неправдивою. Перший — це анонімність джерела. «Під анонімністю можуть ховатися просто вигадки автора допису чи медіа. Якщо ви не можете перевірити надійність джерела, таку інформацію поширювати не варто. Журналісту важливо ознайомитися з першоджерелом, це дозволить зрозуміти: хто і для чого цю новину поширює, а також чи не спотворена вона», — пояснює Валерія Степанюк.

Другий аспект — це сильна емоційна реакція на інформацію, коли її хочеться поширити тут і зараз. Медійники повинні зрозуміти, хто й для чого грає на емоціях, і пояснити це читачам.

Не на всю брехню треба реагувати

В інформаційному просторі зараз дуже багато вкидів. Особливо зросла їхня кількість із повномасштабним вторгненням. Проте журналістам треба розуміти, що не на всю брехню потрібно реагувати. Іноді прагнення спростувати може мати зворотний ефект — додаткове поширення фейкових тез.

Найперше, медійник завжди має звертати увагу на теми, які є суспільно важливими, які хвилюють зараз чи можуть хвилювати у найближчому майбутньому. Це правило належить і до вкидів: якщо він поширюється — за нього треба братися.

Отож, важлива масштабність. «Якщо ви помітили інформацію на каналі з 400 підписників і вона більше ніде не зʼявлялася, то не варто публікувати її спростування. Так ви лише сприятимете поширенню фейкових тез, які ваша аудиторія раніше навіть не бачила», — пояснює Валерія Степанюк.

Менторки говорять, що фактчекінг — це не просто ярлик «фейк / не фейк», це вміння доносити інформацію, яка спростовує неправду. Тобто якщо ви не можете пояснити, в чому проблема, заперечити чи прокоментувати інформацію з посиланням на надійні джерела, то ваша згадка фейку лише надасть йому більше охоплень.

Алгоритм спростування дезінформації

Коли ж журналіст бачить вкид, який поширюється, зачіпає його аудиторію, і вирішує братися за його спростування, то, найперше, треба перевірити цю інформацію. Для цього варто залучити офіційні, надійні джерела. Зокрема, медіаресурси з Мапи рекомендованих медіа та Білого списку. Необхідно шукати й першоджерело інформації, а також з’ясувати, з ким воно повʼязане.

Якщо є потреба перевірити фото, відео чи аудіо, то варто використовувати спеціальні інструменти. Як от зворотний пошук, ресурси, що виявляють штучний інтелект. Для прикладу, Thispersondoesnotexist.com, AI or Not.

Готувати спростування варто, якщо є докази, що це справді брехня, і впевненість, що цю інформацію потрібно спростувати.

Оксана Мороз розповідає, що першочергове завдання медіа — творити своє інфополе, щоб боротися з брехнею. Натомість професійно спростовувати вкиди повинні представники окремої професії — фактчекери. Саме вони моніторять фейки, роблять їх аналіз, викладають на свої ресурси чи надсилають медіа, які з ними співпрацюють. Тобто журналісти отримують готовий матеріал зі спростування вкиду. Використовувати чи не використовувати його — вирішує редакція. Великі медіа, особливо з Білого списку, роблять це постійно. Регіональні — на жаль, рідко.

Легкість і простота спростування

Журналісти повинні заперечити вкид так, щоб це заходило аудиторії. Валерія Степанюк пояснила, що тут головним правилом є легкість і простота. Це стосується як обраної теми, так і способу подачі інформації.

Медіа має бути корисним своїй аудиторії. Тому найперше повинно реагувати на «гарячі» теми — вкиди, які буквально несуться в суспільстві. Коли ж медіа локальне, то обов’язково має звертати увагу на місцеві проблеми, на брехню, яку поширюють у громаді. Загальнонаціональні теми не завжди знайомі його аудиторії, а фокус на чомусь далекому відштовхує читача. Саме тому, для прикладу, стало популярним відео від «Жовті Води. City», в якому доводили, що місту насправді не 67 років, а понад 200. А аудиторії «Вільного радіо» дуже сподобалася серія роликів про історичні назви міст і сіл Донеччини.

Локальні медіа мають перевагу над загальнонаціональними в тому, що можуть напряму спілкуватися зі своєю аудиторією. Учасники Abo Reels School просто виходили на вулиці та проводили опитування жителів своєї громади. Ці виходи вони оформили у відеоролики. Під час опитувань говорили про вкиди, які поширюються в усьому суспільстві та у громаді. Так, журналістка «Жовті Води. City» запитувала жителів про їхнє вміння розрізнити правду від брехні.

Reels Ксенії Мініної з «Жовті-Води.City»

А редакторка «Южне. City» — про наявність у місті російської пропаганди та колабораціоністів, про яких писали медіа.

Reels Тетяни Шевченко з «Южне.City»

Стосовно формату подачі спростування вкиду, то тут треба зважати на загальні тренди. «Заходять короткі емоційні відео, ілюстрації, інфографіка. Чим більш мультиканально спростовується інформація, тим краще», — пояснює Оксана Мороз.

Цю думку продовжує Валерія Степанюк: «Не можна працювати лише для експертної аудиторії. Наша аудиторія змінюється, як і будь-хто. Зараз є великий запит на короткий візуальний контент — перш за все на вертикальні відео. Якщо всі роблять короткі відео та дивляться їх, то наші тексти з картинкою чи посиланням на статтю залишаться поза увагою».

Підтверджує це досвід учасниці Abo Reels School Наталії Попович. Для «Городок. City» вона зняла кілька відеороликів на тему протидії шахрайству. І хоча в цьому медіа вже неодноразово публікували статті на цю тему, жодна з них не отримала такого охоплення і таких відгуків, як короткі відеоролики. Після них до редакції зверталися з вдячністю як читачі, так і поліцейські. Останні зараз співпрацюють із «Городок. City», щоб разом уберегти жителів громади від шахрайських схем.