29 липня президент Володимир Зеленський підписав закон про посилення відповідальності за домашнє насильство та насильство за ознакою статі. Це проблема, з якою стикаються мільйони українців, і останнім часом вона стала гострішою: за даними правозахисної організації «Ла Страда-Україна», кількість звернень щодо домашнього насильства під час карантину зросла на 30%. І це при тому, що половина постраждалих не звертається до поліції. Медіа можуть допомогти боротися проти цієї проблеми, перш за все, повертаючи її в порядок денний та інформуючи про неї суспільство. «Детектор медіа» зібрав п’ять проєктів громадських і правозахисних організацій, які можуть допомогти краще зрозуміти проблематику домашнього насильства.

«Все не для дому»

В кінці 2020 року Amnesty International разом із Бюро соціальних комунікацій «До речі» презентували спеціальний проєкт «Все не для дому». Він відображає типові сценарії домашнього насильства. Проєкт створили в межах міжнародної акції «16 днів проти гендерно зумовленого насильства», щоб мотивувати державу, суспільство й медіа не ігнорувати проблеми домашнього насильства.

Це сайт у вигляді онлайн-магазину. Тут люди можуть «придбати» речі, що символізують ситуації насильства. Так, наприклад, можна «придбати» вазу для квітів «Зате він мені квіти дарує» або постільну білизну «Любиш — значить не відмовиш».

Проєкт пояснює, як розпізнати насильство, розповідає, яким воно буває, та висвітлює статистику насильства в Україні. Крім цього, в «магазині» є короткі та зрозумілі схеми, як слід діяти, якщо ви стали жертвою чи свідком, та як має чинити поліція з постраждалими. Розробники магазину пропонують розміщувати такі постери-алгоритми в публічних місцях, а у шапці сайта є посилання на книжку «Не приватна справа. Домашнє та сексуальне насильство щодо жінок на сході України».

«Дім (не)безпеки»

«Дім (не)безпеки» — проєкт із протидії домашньому насильству, розроблений студією онлайн-освіти EdEra за підтримки Координатора проєктів Організації безпеки та співробітництва в Європі. Він вчить помічати насильство, розрізняти його види, розуміти причини та наслідки, а також розповідає, як звичайним людям допомагати тим, хто потрапив у пастку домашнього насильства.

У центрі проєкту — безкоштовний курс, що складається з трьох блоків по чотири лекції в кожному. В ньому розглядається цикл насильства, причини та наслідки, алгоритм допомоги постраждалим, механізм покарання кривдника й особливості спілкування з постраждалим. На сайті є тест, який допомагає виявити ознаки насильства та відрізнити агресію від конфлікту. Охочі можуть поділитися своїми історіями, які будуть анонімно опубліковані на сайті та використані в майбутньому в межах освітньо-просвітницьких кампаній із протидії домашньому насильству.

«Річ у тім»

«Річ у тім» — виставка, яку презентували на Михайлівській площі у Києві з 25 листопада до 10 грудня 2020 року. Постери з її експонатами розіслали всіма регіонами України. Сьогодні її можна подивитися в онлайн-форматі: там представлено 16 невеликих предметів, які фігурували в ситуаціях, пов’язаних із домашнім насильством. Ножиці, гаманець, іграшковий ведмедик, шкільний щоденник, фен. Мета проєкту — показати, що знаряддям домашнього насильства може стати що завгодно.

За кожним експонатом є коротка історія, з якою можна ознайомитися в аудіоформаті. Завдяки такому підходу розробники виставки підкреслити буденність і повсякденність насильства, показали його банальність. На сайті проєкту є «Мій план безпеки» для людей, що є жертвами насилля. У ньому пропонується декілька варіантів розвитку подій залежно від ситуації: підготовчий, критичний та посткритичний етапи, а також план поведінки, якщо в сім’ї є діти.

«Мені здається»

«Мені здається» — анонімний онлайн-щоденник, створений Інститутом когнітивного моделювання та «Фондом “Маша”» за підтримки Товариства Червоного Хреста України.

Головна мета проєкту — дати людям змогу розповісти про ситуації насильства в їхньому житті. Це може стати першим кроком до усвідомлення проблеми, а пізніше до її розв’язання.

Історії на сайті розподілені на чотири категорії: фізичне, сексуальне, психологічне й економічне насильство. Якщо читач готовий говорити про насилля публічно, він може залишити свою електронну адресу у формі для реєстрації, зробивши мітку «Готов(а) говорити». Будь-яку історію можна поширити в соціальних мережах, висловити підтримку, поділитися думкою.

«Нові шрами»

«Нові шрами» — спільний проєкт Дикого Театру та ООН в Україні. Насамперед це театральна постанова, режисеркою якої є Наташа Сиваненко, а головні ролі виконували Марина Сердешнюк, Ганна Кузіна, Анна Абрамьонок, Анна Сердюк та Римма Зюбіна.

На сайті проєкту є інтерактивна гра, що складається з трьох історій. Кожен глядач і глядачка обирають розвиток сюжету та дії головних героїнь. Це не просто допомагає людині створювати свою виставу, це змушує замислитися, як би кожен чинив у подібній ситуації.

Театральний проєкт «Нові шрами» — це реальні історії жінок та дівчат, які зазнали насильства. Для його створення зібрали близько 50 історій з різних куточків України, опитавши жінок у притулках для постраждалих. Автори проєкту пишуть: «Деякі люди і ситуації, що трапляються з нами, залишають за собою шрами. Видимі чи ні, але досить болісні. Комусь допомагають рубцювальні бальзами, комусь — час і психоаналітики, а хтось відчуває фантомний біль крізь роки».

Як журналістам працювати з постраждалими від домашнього насильства

За словами директорки департаменту національних гарячих ліній та соціальної допомоги організації «Ла Страда Україна» Альони Кривуляк, медійний розголос проблеми домашнього насильства допомагає дедалі більшій кількості постраждалих отримати допомогу. «Великий відсоток людей, що звертаються до нас, знаходять наш номер саме в медіа. Це величезний крок не лише для висвітлення цієї теми, а і для запобігання домашнього насильства», — каже вона. «Ла Страда Україна» займається проблемами насильства, гендерної нерівності, торгівлі людьми та захистом прав дітей із 1997 року. Разом із Альоною Кривуляк ми склали поради для медійників, які розповідають історії, пов’язані з домашнім насильством.

Знайдіть час. Розбираючись із ситуацією домашнього насильства та спілкуючись із постраждалими, не можна поспішати — виділіть кілька годин на розмову. Якщо ви будете підганяти співрозмовника чи співрозмовницю й вимагати «перейти до головного», людина замкнеться в собі.

Не тисніть. Людина може не бути готовою розкривати подробиці того, що з нею сталося, одразу. Жертву домашнього насильства слід вислухати, адже вона не мала нагоди виговоритися.

Не бійтесь емоцій. Важко залишатися байдужим, слухаючи про домашнє насильство. Під час розмови жертва може плакати, а журналіст — відчувати гнів, обурення, безпорадність. В особливо складних випадках варто порадитись із психологом. Якщо ви звертаєтеся до притулків для постраждалих від домашнього насильства, там завжди є фахівці, які можуть допомогти.

Проявляйте співпереживання. Говоріть «мені шкода», «співчуваю», «я хотів би вам допомогти». Ці фрази можуть здаватися банальними, але їх важливо чути.

Аналізуйте й додавайте статистику. Важливо показувати читачам, глядачам чи слухачам, що йдеться не лише про проблему однієї родини: домашнє насильство — це проблема мільйонів.

Пояснюйте, в чому полягає домашнє насильство. Не всі ваші читачі, глядачі або слухачі знають, що це таке; вони можуть не розуміти, що самі є жертвами. Розповідайте про ознаки й типові ситуації домашнього насильства та підказуйте, як його розпізнати.

Підказуйте, де шукати допомогу. Номери гарячих ліній, контакти організацій, які допомагають жертвам домашнього насильства і т. п.

Уникайте стереотипів. Від домашнього насильства потерпають не лише жінки й не лише гетеросексуали (про це «Детектор медіа» вже писав). Насильство трапляється не лише в бідних, а й у заможних родинах. Алкоголь — далеко не завжди головна причина насильства. І так далі.

Не зосереджуйтеся лише на постраждалій людині. Близько 90% звернень щодо домашнього насильства — від жінок, які мають дітей. Тож у конфлікті є щонайменше три сторони: кривдник, постраждала й діти. Навіть якщо дитина сама не зазнає насильства, а є лише свідком, вона потребує допомоги та підтримки:

Не слід забувати й про кривдників. Часто це люди, які прагнуть змінити свою поведінку, позбутися залежностей та психологічних проблем. В Україні є програми допомоги для кривдників, зокрема в центрі соціальних послуг (колишній Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді). Спеціалісти центру в усіх регіонах України проводять групові чи індивідуальні заняття, надають психологічну допомогу. В інших країнах це поширена практика, й суди можуть скеровувати на такі реабілітаційні програми звинувачених у домашньому насильстві. Говорити про зміну поведінки кривдників важливо, адже розпад сім’ї або розрив стосунків — не єдиний можливий вихід із ситуації домашнього насильства.

У випадку домашнього насильства по допомогу можна звернутися за такими номерами телефонів:

102 — номер екстреного виклику поліції;

15-47 — урядова гаряча лінія з протидії домашньому насильству;

0-800-500-33-53 (зі стаціонарного) або 116 123 (з мобільного) — безкоштовна національна гаряча лінія протидії домашньому насильству;

044-254-75-88 — управління дотримання прав людини Національної поліції;

@police_helpbot — телеграм-чатбот Міністерства внутрішніх справ із протидії домашньому насильству;

0-800-213-103 — єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги, або електронна адреса info@legalaid.gov.ua.

Фото: Karolina Grabowska / Pexels; vsenedlyadomu.com.ua, richutim.rozirvykolo.org, nonviolence.ed-era.com, itseems.com.ua, wild-t.com.ua