Уже понад десять років брати Роман та Андрій Зінченки будують екосистему для стійкого підприємництва, низьковуглецевих інновацій та розвитку зеленої економіки в Україні. Команда громадської організації Greencubator активно підтримує новаторів, які генерують ідеї, що в майбутньому можуть дати старт для технологічного прориву в енергетиці. Greencubator робить ставку на зелене підприємництво і сталі інновації. Відомими освітніми проєктами організації є SmartEnergy Forum, TeslaCamp, Hack4Energy тощо.

У 2017 році Україна отримала 1 млн євро від Європейського банку реконструкції та розвитку на реалізацію програми «Кліматичні інноваційні ваучери». Це найбільша на сьогодні в Україні грантова програма для розвитку зеленого бізнесу, що фінансується Європейським Союзом. «Кліматичні інноваційні ваучери» фінансово підтримують нові продукти українських підприємців та компаній, які створюють рішення в області кліматичних інновацій.

Того ж року брати Роман та Андрій Зінченки отримали одну з найпрестижніших премій у зеленій галузі Stanford Bright Award та винагороду у розмірі $100 тис.

У рамках спецпроєкту «Громадянське суспільство» ми спілкуємося із засновниками інкубатора зелених інновацій Greencubator Романом та Андрієм Зінченками. Вони розповідають про те, наскільки пандемія коронавірусу вплинула на українських стартаперів, як вдається адвокатувати зелену енергетику в Україні в умовах нової економічної кризи, про законодавчі новації в галузі, готовність суспільства переходити на альтернативні джерела енергії, а також про пошук інвестицій і тренди у зелених технологіях.

– Романе, Андрію, що змінилося в роботі команди громадської організації Greencubator під час пандемії COVID-19? Як адаптовувалися до нових умов?

Роман Зінченко: Ми доволі швидко пірнули в повністю дистанційний режим роботи і мали чимало завдань для такого режиму. Від офісу не відмовилися, мали період пільгової оренди. З червня пільговий період завершився, і ми знову почали платити повну суму оренди. Але звичка працювати віддалено залишилася.

Тепер у нас з'явилася така штука, яка називається офісні дні. Офісний день у нас — четвер. Ми зустрічаємося командою, аналізуємо фінансові, документальні, адміністративні завдання, але в принципі величезна частина всього, що робилося за цей період часу, відбувалося через Slack, Zoom, телефон, електронну пошту. На щастя, ми оперуємо переважно нематеріальними сутностями. Роботу нашої команди оцифрувати набагато легше, ніж виробництво чи чимало сервісних функцій. Але в мене особисто найбільшу ностальгію викликає можливість вільно швендяти біля дошки з маркером у руках і малювати концепцію нового проекту. І взагалі з'ясувалося, що я люблю людей.

Андрій Зінченко: У мене до дистанційної роботи ставлення таке: особиста комунікація — це розкіш у нашому дуже швидкоплинному часі, яку ти можеш дозволити собі з окремими людьми. Електронні комунікації, які ми активно стали використовувати під час карантину, — для роботи, для багатьох інших речей, давно вже доросли до нашої реальності. Це просто ми були в якихось своїх старих звичках.

– Ваші освітні проєкти TeslaСаmp і Hack4Energy за час свого існування залучили й надихнули покоління молодих підприємців створювати стартапи у сфері зелених інновацій. Чи вплинув на них карантин та обмежувальні заходи?

Роман Зінченко: Зараз ми не можемо однозначно підтвердити або заперечити, що план провести TeslaСаmp 29 серпня цього року в Гідропарку буде повністю реалізований. Ми маємо дату, напрацювання щодо структури, блоків події, але тут є питання стосовно того, наскільки ми зможемо цю подію організувати. Так свого часу, у 2009 році, перший EnergyCamp, прототип TeslaСаmp, нам вдалося зробити із «шаленим» бюджетом у 800 грн! Трансформація у TeslaCamp відбулася у 2013 році.

Із розвитком події зростає відповідальність, кількість учасники, завдання і масштаби, бюджети теж змінюються, і це вже не 800 гривень. Зараз Greencubator продовжує фандрейзинг для цієї ініцативи.

Під час цьогорічного TeslaСаmp заплановано національний фінал найбільшого у світі міжнародного конкурсу зелених бізнес-ідей та бізнес-інноваторів СlimateLaunchpad. Це змагання Greencubator представляє в Україні вже п’ятий рік, і ми зараз боремося за можливість для українських команд виступити на регіональному та глобальному фіналах.

Але, звісно, як ви розумієте, пандемія вносить свої корективи у плани великої кількості партнерів. Утім, все ж ми сподіваємося, що наша подія наприкінці серпня відбудеться.

– Чи розглядаєте ви можливість проведення події в онлайн-форматі, як це останнім часом стало популярним через обмежувальні заходи і заборону збиратися велелюдними компаніями?

Роман Зінченко: З точки зору епідеміологічної безпеки, події під відкритим небом безпечніші за зібрання в приміщенні. TeslaСаmp у цьому плані дає оптимальний формат: на березі Дніпра, на добре провітрюваному майданчику, ми можемо поставити дезінфекційний портал на вході, надати необхідні засоби захисту. Крім того, українські санітарні норми дозволяють проводити заходи з певною концентрацією людей. Ми хочемо дати їм можливість спілкуватися поза віконцями Zoom, тому що відверто скажу, попри прекрасні інтерактивні онлайн-технології дистанційного спілкування, живі люди — це краще.

– На яких проєктах та ініціативах нині зосереджена робота вашої команди?

Роман Зінченко: У нас є чотири стратегічних сегменти, у яких ми працюємо: підтримка підприємництва в контексті зелених інновацій та відновлювальної енергетики, підтримка громад, полісі-компонент і компонент дії, пов'язаний з освітою. Наразі ми супроводжуємо певну кількість команд, які пройшли через програму «Кліматичні інноваційні ваучери». Зараз вони розвивають різні технології від вектора мобільності до, наприклад, управління енергоспоживанням великих корпорацій. Це один великий шматок нашої роботи — моніторинг, підтримка, консультування.

Я думаю, що ви багато чули про проєкт «Сонячне місто» — це ініціатива, яку запустив Андрій. Також зараз виконуємо проєкт ClimateLaunchpad, який важливий із точки зору економічної підприємницької освіти для розробників цікавих технологічних рішень. Ми зіткнулися з тим, що англомовні програми не завжди доступні багатьом талановитим українським підприємцям чи майбутнім підприємцям, і відповідно думаємо про те, щоб адаптувати його українською мовою.

Паралельно ми готуємо освітні програми з кількома цікавими партнерами для того, щоб розширити середовище охоплення всіх тих ресурсів, можливостей і напрямків роботи, які можна розкрити для українських еконоваторів і екопідприємців. Поки що в замороженому стані деякі видавничі ініціативи.

Щодо роботи в полісі-проєкті, тут якраз в Андрія величезне портфоліо досліджень, аналітики, роботи з полісімейкерами як у контексті сьогоднішніх подій, так і в багатьох інших напрямках.

Андрій Зінченко: Зараз у нас у планах — масштабувати проєкт «Сонячне місто». Під цим ми маємо на увазі не збільшити сам енергокооператив «Сонячне місто» у Славутичі, а навчити інші громади та спільноти робити подібні проєкти. Тому зараз ми будемо робити ще один краудфандинговий проєкт — збирати кошти на написання книжки. Це буде практичний підручник, який чесно, без прикрас, але з дуже чіткими, зрозумілими інструкціями розповідатиме, як в Україні можна використовувати кооперативний інструмент для того, щоб фінансувати місцеві проєкти сталого розвитку. Зокрема, йтиметься і про малі проекти й ті, які на початку нецікаві банкам, але коли вже вкладеться спільнота, вони стають цікавими і для банків. У виданні описуватиметься, як організувати цю спільноту в умовах дуже низької довіри людей одне до одного, як не посваритися, як зробити так, щоб ці спільні інвестиції не вкрали, а також як усе правильно оформити.

– На ваш погляд, як пандемія коронавірусу COVID-19 вплинула на зелену енергетику в Україні та світі?

Роман Зінченко: Драйвером змін і трансформацій у світі не є комуналка. Коли ти — Нідерланди і в тебе злітно-посадкова смуга аеропорту Амстердама на 4,6 метра нижче рівня моря, ти чомусь переймаєшся рівнем моря. Величезну кількість країн реально турбує питання зміни клімату. Так відбувається, бо це питання є частиною національних політик, і те, що ми зараз бачимо, це є великим масивом політичних активностей, змін і рухів, які спрямовані на те, щоб виходити з пандемії, зокрема, через напрямок зеленого розвитку. Євросоюз зараз запускає пакет заходів, які мають стимулювати економічний розвиток з інтенсивним озелененням усіх секторів промисловості, з продовженням озеленення енергетики та фінансовими важелями озеленення економіки.

Якщо ми подивимося на американські президентські вибори, побачимо батл двох економічних та екологічних концепцій. Концепція Дональда Трампа повертає до життя вугілля як базовий енергоносій, знімає чимало екологічних обмежень для бізнесу і стимулів сталого розвитку. Його опонент Джо Байдена, який обіцяє зелений Stimulus Pack (Пакет економічних стимулів) на 4 трильйони доларів. Восени побачимо, чия програма переможе.

Зараз у світі є побоювання, що провідні економіки можуть стикнутися з таким явищем, як короткостроковий вугільний реванш. Але при цьому Китай залишається на рейках декарбонізації економіки, інакше йому буде дуже важко впоратися з екологічними викликами. Стратегія Китаю поєднує активний розвиток відновлюваної енергетики в парі з агресивним будівництвом атомних електростанцій. Завдяки цьому Китай швидко рухається в плані декарбонізації.

Андрій Зінченко: Розвинуті країни дивляться на зелені технології як на рушій зростання. Що роблять європейці? Наприклад, є така організація — ІRENA. Це велика компанія з дуже потужним дослідницьким офісом. І вони у своїх аналітичних документах вказують на те, що енергоефективність та відновлювані джерела й сукупні технології — той драйвер зростання, який допоможе витягти світову економіку з кризи. Для України це особливо актуально.

Якщо ми візьмемо навіть не стільки відновлювані джерела енергії, як енергоефективність, то в Україні є десятки тисяч старих будинків, збудованих давно, які жеруть величезні обсяги газу та тепла. Ми говоримо про мільярди кубометрів газу на рік. З одного боку, це технічна проблема, а з іншого — соціальна. На сьогодні домашній споживач є найбільшим споживачем газу в Україні. Після підняття ціни для промислових споживачів газу вони почали моментально впроваджувати енергоефективні заходи, тому в комерційному секторі цих проблем менше, ніж у житловому.

Якби ми зараз масово взялися утеплювати будинки, то це б означало вал роботи для енергоаудиторів, інженерів, проєктантів, монтажників, зокрема тих, хто займається не тільки висотними роботами, але й прокладає, проєктує, перепроєктовує мережі. До речі, це ті високоякісні кадри, які масово виїздять за кородон. Якби ми масово почали утеплювати житловий фонд і не тільки — це був би ще один стимул для економіки, зокрема за рахунок великого мультиплікатора, що створюється сферою енергоефективності.

Розвинуті країни і провідні громадські організації та експерти постійно про це говорять, проте поки їх не чують. Зокрема, вони говорять про те, що бюджетні кошти не треба «прожирати» на субсидії та соціалочку, їх потрібно вкладати в енергоефективність. Це зможе вирішити одразу декілька проблем — скорочення споживання газу, створення робочих місць і зменшення платіжок для людей.

– Наскільки зараз комфортним є законодавче середовище для реалізації зелених інновацій? Які питання потребують найбільшої адвокації та реакції громадської й експертної спільноти?

Роман Зінченко: Декілька років тому ми були в інституті, матеріали якого Андрій часто цитує. Це інститут Agora Energiewende — найбільший німецький дослідницький центр, який займається проблемами енергетичного переходу в Німеччині. Це був січень, здається, 2017 року, того дня в Німеччині половина генерації мережі досягла 50 % від відновлюваної енергетики. Ми запитали одного з аналітиків цього інституту Герда Розенкранца про те, як вони досягли такого результату. Його відповідь була: «Той результат, якого ми досягли сьогодні, є плодом суспільного консенсусу, досягнутого 40 років тому». Тобто 40 років тому німецьке суспільство сказало: ми хочемо енергетику, дружню до довкілля й нашого здоров’я.

Дивлячись на весь цей сьогоднішній «парламентський» тріумф (голосування за законопроєкт №3658. — Ред.), я сприймаю це як сигнал. Депутати «Слуги народу» і парламентських соратників сказали: «Заробляти на енергетиці мають право тільки утаємничені». Що б ми не говорили, але дуже багато речей, які відбувалися останніми роками в енергетиці, означали демократизацію її як можливості заробітку. Зараз сигнал такий — заробляти можуть тільки обрані.

Андрій Зінченко: Не просто обрані, а долучені до адміністративного ресурсу. На сьогодні в Україні в традиційній енергетиці електроенергію виробляють такі компанії як ДТЕК, «Енергоатом», «Центренего», «Укргідроенерго» та ще декілька компаній. У секторі відновлювальних джерел енергії ситуація радикально інша — тут тисячі власників. 2010 року з'явилося 900 компаній, які побудували близько 1200 електростанцій в Україні. Це від дрібних електростанцій, наприклад, на дахах фермерських господарств, закінчуючи величезними вітроелектростанціями на 26 черг запуску. З'явилося широке розмаїття та купа різних гравців, починаючи від того самого Ахметова, закінчуючи Scatec — здоровенним норвезьким гравцем, і всілякою дрібнотою (більше 450 компаній), яка нікого не питала, собі щось робила і спокійно продавала електроенергію. Усій тій різноманітності щойно сказали: ти нам не потрібна, нам треба монокультура.

На сьогодні нинішня влада абсолютно не зацікавлена в якомусь data-driven polycimaking, який би спирався на процедури чи доказові обґрунтування, їй не цікавий європейський цикл розробки політик. При цьому найцікавіше те, що Апарат Верховної Ради технічно і процедурно більш ніж готовий до якісної розробки законопроєктів. Але питання в тому, що немає політичної волі. В останньому законопроєкті було 1281 правок, і жодна з цих правок не мала хоч якогось сформульованого обґрунтування. Але найцікавіше — правки до законопроєкту доводилося випрошувати в помічників депутатів, наче це якийсь документ, що містить державну таємницю.

– Що робити з найбільш кричущими проблемами, які виникли через нове регулювання сфери зеленої енергетики? Чи маєте ви бачення, куди варто спрямовувати зусилля експертів для адвокатування змін?

Андрій Зінченко: Я займатимуся в рамках Greencubator збільшенням так званої гранулярності енергетичних ринків. Що це таке? Це коли регулювання роботи для гравців залежить від їхнього впливу на енергосистему та потужностей, якими вони володіють. Це ж маразм, щоб ліцензування, регулювання і звітування та навіть розміри штрафів для електростанцій потужністю 200 кВт та 200 МВт були одними й тими самими.

Також ми зараз будемо впроваджувати і всіляко популяризувати таку річ, яка називається четвертий енергетичний пакет. Четвертий енергетичний пакет Євросоюзу — це, по суті, новий рамковий документ, який є обов'язковим для всіх країн Євросоюзу. В Україні зараз намагаються впроваджувати третій пакет. Ми ж наразі пропагуватимемо четвертий енергопакет, зокрема, тому що там дуже велика увага приділяється грануляторності ринку та правам малих гравців енергетичних ринків.

– Які тренди серед зелених стартаперів існують сьогодні? Що новатори хочуть змінювати? На які проєкти шукають інвестиції?

Роман Зінченко: Інвестори мають свої пріоритети. Є певний, доволі значний обсяг роботи, який треба зробити між тим, коли в тебе народилася бізнес-ідея, і тим, коли ти залучаєш інвестиції. Якщо говорити про глобальні тренди, то тут на стику із зеленими інноваціями, із дружніми до клімату інноваціями, є дуже багато «гарячих» речей. Це сектор харчових технологій — оптимізація вирощування деяких видів харчових рослин.

Також цікавим є все, що називається «фудтек» і де ми скорочуємо викиди, чи то від рисових плантацій, чи тваринницьких комбінатів. Ця тема гаряча, цікава, приваблива для інвесторів у всьому світі. Це величезні інвестиції. Відверто, в Україні є доволі мало команд, які працюють у цьому напрямі. Успіх таких компаній, як, наприклад, BeyondMeat, у цьому плані якраз багато про що говорить. В Україні є компанії з цікавими ідеями в секторі харчових продуктів. Наразі вони локально зорієнтовані на український ринок і, можливо, колись будуть масштабуватися.

Величезна тема — це самокерований транспорт. Технології автопілоту для авто дуже цікавлять зараз весь технологічний світ. Ще одна велика тема — мікромобільність. Самокати, моноколеса є дуже цікавою трансформацією ідеї того, як ми пересуваємося містом. У нас у 2018 році на TeslaCamp виступала чудова українська команда MereDot, яка нещодавно отримала інвестицію від Overkill Ventures. Первинно вони запропонували систему безконтактного заряджання для побутової техніки. Замість того, щоби вставляти блок живлення до свого ноутбука контактними штирями в розетку, можна просто покласти його в безконтактну розетку, де немає можливості ураження струмом. За останній час вони перефокусувалися на новий ринок — ринок мікромобільності. Зокрема, вони роблять платформи для бездротового заряджання самокатів, які можна орендувати в Парижі, Берліні, Амстердамі чи багатьох інших містах. Досвід Китаю вже показує, що на нас чекає величезний бум і революція у транспорті й персональній мобільності, паралельно з широким розповсюдженням електромотоциклів та електровелосипедів.

Великий напрям, який поки що тільки йде до України, — це електрична авіація. Декілька проєктів, таких як Lilium, Volocopter, зараз демонструють можливості електроавіації не на стадії лабораторних розробок, а як реальні випробування в аеропортах та пілотні проєкти у службах аеротаксі.

Також слід сказати про технології, пов'язані із серцем енергетичних мереж, — дистрибуція, диспетчеризація, управління, балансування. Я хочу краще вивчити, що відбувається з «токенізацією» енергетичних активів і з тим, як в енергетичний сектор приходить блокчейн і для яких завдань він використовується. Тому що в багатьох випадках уже багато великих системних гравців використовують його для міжоператорських розрахунків, для оцінювання перетоків енергії. Це дуже цікава річ для того, щоби працювати на таких ринках, де було 40 генеруючих об'єктів, а зараз їх з'явилися мільйони.

Космос — також цікавий напрям, який привабив багатьох інвесторів. У нас зараз на програмі є дві аерокосмічних компанії, які прагнуть змінити два доволі консервативних сектори.

Ну і все що стосується роботизації — теж велика й гаряча тема, від роботів, що роблять суші, до роботів-хірургів. І в цих сферах народжується багато інновацій, які ми незабаром можемо побачити.

– Наскільки великим є потенціал України для розвитку зеленої енергетики і як його найбільш ефективно використати?

Андрій Зінченко: Цей потенціал є, але він, в основному, не лишається в Україні. У нас у країні багато розмов про соціалку, «зубожіння, зраду і ярмо», через що тут дуже багато ідей гине. Все, на що навішували «соціалку» і розмови про те, що «воно має бути дешевим», — або померло, або в жалюгідному стані. Гляньте хоча б на міський транспорт та на міські теплокомунеенерго — популізм їх практично вбив. Для того, щоб, до прикладу, оператори мереж почали експериментувати зі штучним інтелектом, їм треба виділяти певні кошти. І закладати їх у вартість послуг. У всіх секторах, де є державна «соціалка», там біда. І, відповідно, молоді й талановиті не хочуть туди йти. Вони хочуть працювати там, де їхній талант цінуватимуть і вони матимуть шанс розвиватися і зростати.

Роман Зінченко: Багата країна — це розумна й ефективна країна. Якщо ви хочете жити в багатій країні, то ключова передумова в тому, що ця країна заробляє і заробляє на продуктах із високою доданою вартістю. В Україні кожна людина, яка заробляє своїх умовних три тисячі доларів на місяць, підживлює будівництво, металургію, меблеву та легку промисловість, інсталяційно-монтажі бізнеси і багато іншого. Країні вигідно мати всередині багатих людей.

Якщо ти створюєш бізнес, який працює на ці глобальні ринки, то ти залучаєш до роботи багато толкових людей. І хоч наша країна не є форпостом зеленого бізнесу, та інновації ми сприймаємо довго, глобальні ринки зелених інновацій величезні. Ми говоримо про трильйони доларів. Тому маю надію, що український технологічний сектор почне рости й завдяки зеленим інноваціям для великого глобального ринку. І з часом вони повернуться туди, де їх створювали.

Фото: The Ukrainians

Автори: 

Людмила Тягнирядно, ведуча «Українського радіо»,

Вадим Міський, програмний директор «Детектор медіа»