Коли активізм шкодить журналістиці

Журналістка азербайджанського видання Meydan.TV Лейла Мустафаєва (Leyla Mustafaeva) вважає, що залученість до активізму йде радше на шкоду журналістиці, адже журналіст перестає бути об’єктивним. Він має зацікавлення у певній сфері.

«Залученість до активізму йде на шкоду чистій журналістиці. Коли ви виступаєте активісткою — ви висловлюєте свої власні емоції. Я мала такий досвід років 10 тому. Я була журналісткою і мала висвітлювати акцію протесту в місті. І на цій акції була моя сестра, яку побила поліція. У мене був конфлікт, бо там була моя сестра, а я мусила висвітлювати ці протести. Якщо ти займаєшся активізмом, у тебе з’являються власні почуття, вони тебе засліплюють, ти не можеш бути безпристрасним», — зазначає Лейла Мустафаєва.

Лейла Мустафаєва

Співзасновник міжнародного проекту розслідування корупції та організованої злочинності OCCRP Дрю Салліван (Drew Sullivan) вважає, що стаючи активістом, людина автоматично стає заангажованою і це заважає їй робити розслідування.

«Я робив багато журналістських досліджень і вважаю, що журналіст повинен бути журналістом, він має розказати правду. Тобто журналісти мають повідомляти істину і потім її аналізувати. Якщо ви стаєте на чиюсь сторону, ви вже недостатньо самостійні, щоб визначити, де правда. Якщо ви активіст, ви вже перестаєте бути журналістом у цій сфері», — вважає Дрю Салліван.

Журналістка Центру журналістських розслідувань «Сила правди» (Луцьк) Оксана Петрук дев’ять років працювала в обласній державній телерадіокомпанії. Але після Революції гідності вирішила, що не хоче робити безпристрасну журналістику «ні про що».

«Тоді виникла ідея приєднатися до громадських журналістів, спочатку до “Громадського. Волинь”, а потім ми вже створили наш Центр журналістських розслідувань. Я зрозуміла, що не можу бути журналістом у чистому вигляді, а, мабуть, усе ж таки мені властиво ще займатися й активізмом», — розповідає вона.

У її редакції журналістські матеріали регулярно перечитують колеги, щоб перевірити, наскільки безпристрасним є текст. «Інколи бувають теми, які я передаю своїм колегам, тому що вважаю, що мені буде важко впоратися з тим, щоб у собі приглушити упередженість», — ділиться пані Петрук.

Про позитивний симбіоз активізму і журналістики

На думку журналіста-розслідувача Дрю Саллівана, журналіст може займатися активізмом лише тоді, коли йдеться про питання свободи слова, свободи преси або захист і безпеку журналістів. У всіх інших випадках, на його думку, можна говорити лише про співпрацю, яка значно підсилює ефективність роботи як активістів, так і журналістів.

«Якось ми показали, як азербайджанці давали хабар у Раді Європи. І нас підтримали неурядові організації. Як це працює? Політики ставлять собі питання, а чи хтось помітив зловживання, чи мені потрібно хвилюватися? І тут приходять активісти з плакатами і кажуть: ми помітили. І це змінює масштаб», — підкреслює журналіст.

Дрю Салліван

Погоджується з ним і його колега з видання Meydan.TV Лейла Мустафаєва. «Журналісти висвітлюють якусь тему, публікують статті, але уряд, наприклад, не реагує. Завдання журналістів — доводити цю інформацію до людей, щоб вони вимагали від уряду підзвітності та якихось дій», — зазначає вона, акцентуючи на тому, що журналістика й активізм мають спільну мету.

Громадський активіст, керівник ГО «Харківський антикорупційний центр» Дмитро Булах, вважає, що активізм і журналістика дуже перетинаються. Якщо і є розділення, то воно умовне: часто журналісти є активістами, а активісти — журналістами. «Усе це перемішується. Наше громадянське суспільство і є переважно сумішшю журналістів та активістів», — каже він.

У своїй роботі він більше послуговується тим, яка є тема для матеріалу. Якщо це вирішення загальної проблеми чи людина бореться проти несправедливості, то він готовий це підтримати. Крім того, до уваги береться правдивість інформації від джерела і її суспільна значущість. Коли ці аспекти співпадають — він береться за розслідування.

Учасник мережі журналістів N-Ost/Unit, орієнтованих на ЛГБТ у пострадянських країнах, Андреас Шмідекер (Andreas Schmiedecker) зазначає, що базові методи — наприклад, збирання інформації, моніторинг — можуть бути фундаментом як для журналістів, так і для активістів.

«У деяких контекстах простіше працювати в неурядових організаціях. Ти теж будеш мати вплив на якусь несправедливість, наприклад, якщо ти працюєш у правозахисній організації. Це було б важче робити, будучи в якомусь ЗМІ», — вважає Андреас Шмідекер.

Андреас Шмідекер

Фотограф видання National Geographic Ізмаіл Фердус (Ismail Ferdous) розповів, що зробив фотопроект про те, що відомі бренди шиють одяг у бідних країнах, де люди працюють на заводах із жахливими умовами. Ці фото показали під час тижня моди, і таким чином до проблеми вдалося привернути увагу. «Я співпрацював з групою активістів та профспілками. Вони привезли великий проектор і продемонстрували ці фото на стіні будинку, де відбувалися покази», — розповів він.

Ізмаіл Фердус

Журналіст-розслідувач Дрю Салліван вважає, що журналісти й активісти повинні об’єднуватися для вирішення глобальних проблем. Наприклад, подолання корупції. «Подолання корупції — це дуже важко. Для цього потрібно не лише викривати факти, а потрібні активісти, влада, зміна державного курсу. Я думаю, що ми маємо співпрацювати з активістами. Ми заснували під егідою Transparency International глобальний антикорупційний консорціум і зараз співпрацюємо з активістами», — каже журналіст.

Де має проходити межа?

Сергій Нікітенко, головний редактор херсонського видання «Міст», розповідає, що в їхньому місті є «чорний список» активістів, з якими поважні місцеві видання не співпрацюють. Проте ці люди зараз часто обходять традиційні ЗМІ та стають відеоблогерами, щоб доносити свої ідеї людям.

Разом з тим, пан Нікітенко вважає, що у регіональній журналістиці розділити активістів та медійників дуже складно. Крім того, часто гарні журналісти стають членами громадських організацій та просувають певні ініціативи.

«У нас на сайті найкращі тексти про земельні питання пише людина без журналістської освіти і яка працює в іншій сфері. Це просто її хобі. І це гарні матеріали. Часто вона помічає і пише про те, що професійні журналісти пропускають… Казати, що є якісь активісти з “іскрою в очах”, а окремо журналісти – не варто. Тим паче в темі розслідуваної журналістики», — розповідає він.

Часто, на думку Сергія Нікітенка, робота в громадській організації дозволяє людині залишатися незалежною, а також глибоко висвітлювати тему. «Хто для редакції краще: людина, яка отримує чотири тисячі зарплатні і просто переставляє прес-релізи, чи людина, яка журналіст, але додатково працює, наприклад, у якійсь громадській організації й займається формуванням політик. Марія Доманська (луцька журналістка, представниця ГО «Центру UA». — Ред.) — вона гарний журналіст? Мабуть, що так. А займається вона, крім журналістики, ще й формуванням політики, проводить публічні консультації в об’єднаній територіальній громаді. Я вважаю, що вона не активіст, але вона більш незалежна, тому що отримує зарплатню в іншій громадській організації, і це дає їй змогу бути незалежною у своїй журналістській роботі», — акцентував він.

Дрю Салліван переконаний, що журналіст повинен мітко відчувати межу об’єктивності, щоб не стати на чиюсь сторону. «Якщо ти перетинаєш цю межу — ти втрачаєш довіру аудиторії. Довіра — це як невеличке деревце. Кожного разу, коли ти її порушуєш — це як удар сокирою, за один удар деревце не впаде, але тобі кожного разу вірять трохи менше», — резюмував він.

Фото надані організаторами Mezhyhirya Fest