Організаторка мовних курсів руху «Єдині»: «Я розв’язувала свою потребу, а вгадала запит мільйонів»

Організаторка мовних курсів руху «Єдині»: «Я розв’язувала свою потребу, а вгадала запит мільйонів»

14:00,
3 Грудня 2023
965

Організаторка мовних курсів руху «Єдині»: «Я розв’язувала свою потребу, а вгадала запит мільйонів»

14:00,
3 Грудня 2023
965
Організаторка мовних курсів руху «Єдині»: «Я розв’язувала свою потребу, а вгадала запит мільйонів»
Організаторка мовних курсів руху «Єдині»: «Я розв’язувала свою потребу, а вгадала запит мільйонів»
Як мама, яка хотіла, щоб її дитину навчали українською, домоглася змін на рівні всієї країни.

Кажуть: зрозумій, у чому біль людей, винайди спосіб його полегшити — і так ти знайдеш тему для успішної роботи. Колись у мене був власний біль: як мама я шукала своїй дитині гуртки. А там усі говорили російською. З часом моє обурення цим переросло в дії. Так я «намацала» біль сотень тисяч українців і задумала ініціативу «Навчай українською».

А потім почалося повномасштабне вторгнення. Точилися суперечки, що «на часі», а що — ні. Я була свято переконана, що мова — точно на часі. Відтак ми об’єднали зусилля з Іванною Кобєлєвою та Іваном Капелюшником і разом створили новий проєкт — всеукраїнський рух «Єдині». У квітні руху виповнився рік. А у вересні в нас була інша, як кажуть, «кругла дата»: вчили мову з нами вже 100 тисяч людей.

Серед них багато вихідців із Криму, жителів Херсонщини, Харківщини, Одещини, Миколаївщини, Запоріжжя та Дніпра. Особливо ми прагнемо розвивати розмовні клуби української на деокупованих територіях. Думаю, зрозуміло чому. Це вакцина, щеплення, яке може вилікувати інфікованість окупацією та колонізаційною політикою Росії.

Історії модераторів наших розмовних клубів із Херсонщини підтверджують, що мова — це і є живий супротив. Ось погляньте, як про розмовні клуби розповідають модератори Херсонщини. Пані Наталія з Миролюбівки каже, що раніше до селища не долітали обстріли. Та почало в жовтні діставати. «Приліт» у селищі, в багатьох хатах повилітали вікна. Наступного дня був розмовний клуб. І люди приходять! Є запит на опанування навичок правильного мовлення у 17-річних, і у 40, і у 60 років, є учасники, яким за 70. Намагаються опанувати новий правопис, ставити правильно наголос.

Пані Інна з Великої Олександрівки почала вести розмовний клуб української, коли в неї помер чоловік. І це після пережитої окупації, евакуації, а потім — повернення додому після звільнення селища, до вцілілого, але розграбованого будинку: ні води, ні світла, ні газу не було. Але пані Інна працює вже 32 роки в місцевій школі та поверталася до своїх! І зараз селище оживає, відбудовується, повертаються додому люди, приймає біженців із Берислава, Херсона, бо там страшні обстріли, а Інна веде для них розмовний клуб української мови з творчими завданнями.

Для роботи з жителями деокупованих територій наші модератори проходять також і психологічні тренінги. Зокрема, ми співпрацюємо з ГО «Центр психологічної допомоги “Конфіденс”», оскільки ми розуміли, що потреба володіти простими техніками роботи з тривогою тощо буде. Бо одразу після деокупації Херсона й частини області ми почали домовлятися про запуск там розмовних клубів української. І створили їх у Херсоні, Киселівці, Благодатному, Миролюбівці, Чорнобаївці та Великій Олександрівці за підтримки ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства».

Зараз, на жаль, частина цих розмовних клубів на паузі: через обстріли в Чорнобаївці та Киселівці. Але наші координатори мають перемовини з територіальними громадами та домовляються про початок занять з української в нових населених пунктах, де це нині робити безпечніше. За таких умов і це перемога! У Херсонській області проведено 106 занять розмовних клубів української мови в серпні, вересні та жовтні.

Щодо щеплення від російських наративів: це не образно. Бо ми регулярно проводимо вебінари для учасників наших курсів з української мови й говоримо про найбільш токсичні міфи, які росіяни створили про українців, простежуємо, як вони виникали та чому досі впливають на людей, які не знають справжньої історії України. Розвіює міфи Тетяна Швидченко — історикиня, завідувачка кафедри загальноосвітніх дисциплін Зіґмунд Фройд Університету Україна, засновниця ГО «Експертний корпус».

Життя поділилося на «до» та «після»: завдяки мові та заради неї 

Колись я б не повірила, що ось такі перемовини про заняття з української мови між обстрілами у прифронтових і деокупованих територіях можуть бути в моєму житті, і ми з командою це все потягнемо, це вдаватиметься, і справа буквально горітиме в руках.

Зараз у мене враження, що я прожила два життя. Перше — життя ведучої новин, урядової кореспондентки. А друге — життя мовної активістки, коли ти з іншого боку барикад, робиш із командою все з нуля, і для просування ідей потрібна купа сил.

Зміна від журналістки до громадської діячки відбулася не одномоментно. Але була подія. У 2014 році, через кілька місяців після початку війни, мій син вступив у комунальну музичну школу, де за навчання українською мовою вимагали гроші. В той момент я відчула, що культ «русского міра» нас руйнує, в ньому немає толерантності та поваги, тільки зверхність. Його потрібно викорінювати, бо саме це нас, українців, роз’єднує як у мові, так і в цінностях. І я захотіла створювати щось інше, гідну альтернативу: простір, який нас об’єднує, гуртує, який посилює українців і примножує наші культурні багатства.

Тоді замість обурення і тиску як мама, яка все ж хвилюється за ставлення вчителя до дитини, я почала зносити всі українськомовні підручники, які знайшла на заході України. Однак інший підхід не спрацював. Спрацювало втручання КМДА.

Але я не відмовилася від ідеї змінити простір, у якому навчають мистецтва українських дітей. Простір, у якому виростають чемпіони, бо тренери часто замінюють дітям батьків, вони є лідерами для дітей.

На мій превеликий подив і жаль, на той момент уже під час війни не було навіть державних курсів української. Це вражало, і з цього народилась ідея ініціативи «Навчай українською». Спільно з Іванною Кобєлєвою ми розпочали «челендж» на три тижні для викладачів гуртків і тренерів. Усе відбувалося в месенджері й мало бути простим та «під рукою»: ми на ходу винаходили нову сучасну систему ефективного швидкого навчання мови.

Ініціатива з 2019-го за три роки роботи змінила ставлення вчителів на сході та півдні до мови й охопила 30% тренерів і викладачів позашкілля в цих регіонах. Учителі стали нашим «збільшувальним склом», через яке ми поширювали знання мови серед дітей-вихованців та їхніх батьків.

Повномасштабне вторгнення 2022-го змінило ситуацію та ставлення до мови. І лише підтвердило важливість мови як опори й ідентичності, як спільного культурного простору, як інструменту об’єднання. Потреба у вивченні та переході на українську мову стала величезною.

Справа на мільйон… україномовних мовців

1,5 року тому стартував проєкт «Єдині» — курс підтримки в переході на українську. Тезу «Мова — на часі» підтвердили цифри: перший навчальний курс у квітні 2022-го об’єднав  понад 10 тисяч учасників. У форматі щоденного челенджу та зручного навчання онлайн команда професійних філологів-волонтерів надає тисячам людей щомісяця підтримку в переході на українську.

Ми починаємо навчання кожні 28 днів, у перший понеділок місяця. За цей час ми вже допомогли перейти на українську 100 тисячам українців і ще кілька мільйонів мотивували через медіа та за допомогою поширення інформації нашими амбасадорами.

Це в прямому сенсі для мене справа на мільйон. І це не лише про пріоритет, хоча відколи тривають курси «Єдині», життя мовної активістки дійсно вийшло в мене на перший план. Річ у тім, що в нас із командою є велика спільна мета: ще на етапі заснування нашого руху ми визначили свою місію — допомогти одному мільйону російськомовних українців перейти на українську. 

Чи було все так легко? Ні. Складно шукати фінансування, робити комунікаційні кампанії, керувати командою. І досі нам складно. Але зате нам ніколи не було складно знайти однодумців, яких запалює та об’єднує українська мова.

На сьогодні до команди руху «Єдині» долучилося 35 людей. Для того, щоб учасники наших курсів мали можливість комфортно практикувати мову, працювали близько 350 модераторів живих розмовних клубів, які є філологами-волонтерами. Ці розмовні клуби відвідали понад 6000 людей у десятках міст України та за кордоном, про їхні зустрічі писали українські та світові медіа, такі як The New York Times, El Mundo тощо. Наша закрита спільнота налічує 2000 випускників попередніх курсів, а соціальні мережі «Єдиних» — близько 25 тисяч підписників.

Подяки мовним амбасадорам та співпраця з міністерствами

27 жовтня ми вдруге провели Форум — масштабну подію до Дня української мови та писемності. Розпочали його зі своєрідного рекорду: 280 зареєстрованих учасників заходу, його ведучі — телеведучі каналу «1+1 Україна» Марічка Падалко та Руслан Шаріпов, співзасновники Руху «Єдині», спікери Форуму — заступниця голови КМДА Ганна Старостенко, громадський діяч і захисник української Тарас Шамайда, зіркові вчителі Людмила Таболіна й Артур Пройдаков, блогер — популяризатор української мови Андрій Шимановський на початку заходу разом написали 23-й Всеукраїнський радіодиктант національної єдності.

І на тематичні панельні дискусії у ключові питання ми винесли: як унеможливити ментальну, культурну та мовну сепарацію від України серед тих, хто виїхав через війну? Як засобами культури й освіти мотивувати українців повернутися додому після перемоги?

Пишаюся тим, що 27 жовтня ми склали на Форумі дорожню мапу дій на рік для популяризації мови та зразу ж почали її втілювати. Менше ніж за тиждень у Руху «Єдині» вже була перша робоча зустріч із т.в.о. міністра культури Ростиславом Карандєєвим і деталізація подальшої співпраці задля зміцнення української мови.

А ще в межах Форуму ми відзначили 30 мовних амбасадорів за внесок у розвиток української мови за останні 10 років. Після 24 лютого їхня роль стала ще більш значущою. І дуже важливо для нас було відзначити діячок, мовних волонтерок із Херсонщини та Миколаївщини.

Зокрема, це Інга Хоржевська. З болем у серці, після влучання ворожого снаряду в оселю сина, з думкою «Добре, що живі» вона розпочинала розмовний клуб української минулого літа в Миколаєві. Адже мова, як і життя, має тривати. Заслужена журналістка України. Мовна волонтерка, ініціаторка долучення міста-героя Миколаєва до Всеукраїнського руху «Єдині», вона стала ідейною натхненницею міської акції єднання навколо української мови «Миколаївський диктант» і першою модераторкою розмовних клубів у місті. Колеги називають Інгу «мовним маяком Миколаєва».

А ще це Ольга Крижановська, яка для мене є взірцем стійкості та незламності. Період проведення розмовних клубів української мови для модераторки Всеукраїнського руху «Єдині» в Херсоні Ольги Крижановської припав якраз на момент підриву Каховської ГЕС. І поки всі оговтувались від шоку, робота клубу не зупинялась. Адже для себе Ольга вирішила, що українська мова — це той супротив і посильна боротьба, яку вона може дати своїй батьківщині зараз.

Тож Херсонська обласна бібліотека для дітей імені Дніпрової Чайки долучилася до проєкту. Ольга не просто все організувала, вона вирішила проводити заняття особисто: задля реалізації курсу з переходу на українську мову Ольга пройшла навчання модераторів розмовних клубів української, а група охочих вчитися набралася просто за день.

Упродовж двох місяців відбулось близько десяти зустрічей, у яких взяли участь 48 учасників.  Живе спілкування, а ще й мовні ігрові практики, арттерапія — для херсонців розмовні клуби української стали просто живими оазами, психологічною реабілітацією від наслідків окупації Росією.

Роботу розмовного клубу з переходу на українську мову планували продовжувати, однак у вересні ворог посилив обстріли міста. Пані Оля каже, що не може ризикувати життям своїх учнів. Виходити на вулиці страшно, збиратися — небезпечно. Тому поки розмовні мовні клуби «Єдині» — на паузі. Але учасники телефонують і чекають, коли ситуація дозволить знову зустрітись, аби разом набувати мовної стійкості.

Агресор убиває не лише наших людей, нищить не лише наші міста й села, але й нівечить культуру, мистецтво, слово. Забирає в нас можливість вчитися. Мовне питання під час війни стало таким же важливим, як наше з вами життя. Це доказ того, що воюємо ми не лише за територію та незалежність, ми воюємо і за мову.

І на цьому шляху війни за мову філологи, вчителі, популяризатори мови, блогери, які створюють якісний український контент, набули зовсім нової ролі. А я з мами, що переймалася мовою викладання для своїх дітей і агітувала викладачів переходити на українську, стала людиною, дотичною до змін національного масштабу. І кожна мама, яка переймається, щоб її дітям тренери, вчителі, репетитори викладали українською мовою, справді є людиною, дотичною до таких вагомих змін у нашій країні.

Команда «Детектора медіа» не лише бореться за якість української журналістики, але й розповідає про суспільно важливі процеси в Україні. Наші журналісти пишуть про досягнення та проблеми громадського сектору й показують, як активісти впливають на реформи.

Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду