Вашого родича мобілізували. Незабаром йому вирушати на фронт. У нього закороткий ненадійний бронік, каска, яку можна проламати ударом кулака, та берці, які так натирають ноги, що сто метрів здаються марафоном. І тоді скидаються всі — сім’я, родичі, друзі, сусіди, знайомі й незнайомі, аби власним коштом купити все це кращої якості замість держави. Та водночас ви ще й маєте сплатити податки. Волонтери й суспільство загалом обурені. Та чи є комунікація з владою? Як узагалі протягом усіх цих років війни живе громадянське суспільство, ті активні люди, котрим, як то кажуть, «треба більше за всіх» — не для себе, а для інших?